Що таке аутизм?
Сьогодні в телепередачах, статтях в газетах, інтернеті і навіть в розмовах людей між собою все частіше зустрічаються слова “аутизм” або “аутист”.
Люди, далекі від медичної практики, не завжди правильно уявляють значення цього слова, тому аутистів нерідко вважають розумово неповноцінними людьми. Насправді все значно складніше.
Аутизм – природжене і на поточний момент невиліковне захворювання, яке діагностується у дитини найчастіше в 3-5-річному віці і полягає в нездатності людини формувати емоційні прихильності, будувати взаємини з оточуючими людьми. Симптоми аутизму з’являються в перші роки життя малюка, але не завжди батьки і спостерігає педіатр можуть їх розпізнати в ранньому віці.
Дитина-аутист доставляє своїм рідним чимало прикрощів: для нього не існує природних соціальних зв’язків, і до власної матері він ставиться так само байдуже, як і до незнайомої жінки в магазині. Він не реагує на звуки голосів матері і батька, не посміхається їм, не намагається розмовляти. Зосереджений і замкнутий, він не дивиться на людей, вважаючи за краще займатися неживими предметами.
Своє невдоволення навколишнім світом малюк висловлює бурхливим плачем і жестикуляцією, причому причин для цього протягом дня виникає досить. Аутистів дратують гучні звуки, часом несподіваний різкий звук викликає розвиток фобії до предмета чи явища. Нерідко вони відрізняються підвищеною сенсорної чутливістю, і невелика складка або етикетка на одязі заподіює йому неабиякі страждання.
Не дивно, що багатьом з них ставлять ще в дошкільному віці діагноз розумової відсталості, хоча насправді це не так. Аутисти, як правило, цілком розумні, але не вміють показати це загальноприйнятими способами.
Якщо звичайні діти встановлюють соціальні зв’язки інстинктивно, не замислюючись, то для аутиста мало-мальськи соціально прийнятна поведінка стає плодом інтелектуального зусилля.
Він повинен спочатку зрозуміти, навіщо йому це потрібно, потім розробити схему поведінки в кожній конкретній ситуації і ретельно її дотримуватися.
Ось чому людям з цим діагнозом так важливий щоденний ритуал будь-якого побутового дії: найменший відступ від звичного шаблону лякає їх, оскільки вони не розуміють, як на нові обставини потрібно реагувати.
Під час їжі їжу потрібно класти в одну і ту ж тарілку, ванна для купання наливається строго до певного рівня, і навіть рушник має бути кожен день однаковим. Виростаючи, вони зберігають свою прихильність до повторення одних і тих же дій до дрібниць – це допомагає їм адаптуватися до навколишнього світу.
Строго кажучи, аутизм не є захворюванням – це просто своєрідний шлях розвитку, особливість організму, така ж, як колір очей або запальний характер. Для батьків дитина-аутист стає важким випробуванням, оскільки його виховання різко відрізняється від загальноприйнятого.
Однак вкладені зусилля можуть окупитися сторицею, адже серед аутистів чимало здібних і навіть талановитих людей – письменників, музикантів, вчених. Зосередженість на неживому світі дозволяє їм домагатися значно більших результатів у навчанні та праці, але раніше вони повинні зрозуміти, навіщо їм це потрібно.
Дорослі люди, які страждають аутизмом, зізнаються, що для них основні труднощі представляє взаємодію з іншими людьми. Вони не бачать соціальних зв’язків, тому навколишній світ для них виглядає як хаотична, загрозлива картина.
Тому головне завдання, що стоїть перед батьками і вихователями дитини-аутиста – знайти “місток” між ним і рештою світу, який допоміг би йому знайти певну соціальну незалежність, організувати своє життя максимально зручним для себе способом, дозволивши реалізувати свій творчий хист.
Деяким з них вдається адаптуватися до життя в суспільстві, інші до кінця своїх днів потребують підтримки та допомоги. Повністю позбавитися від цього стану не вдається нікому.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)