Що не край, то свій звичай – Творча робота з української мови

Так любить повторювати моя бабуся, котра для мене – мовби багатюща скарбниця. Я люблю слухати її прислів’я, приказки, які вона сипле майже на кожному кроці:

Літо дбає – зима пожинає.

Випав сніг – бережи ніг.

Хто не жалує скотини – той не жалує й людини.

Не збирай синові худоби – збери йому розум.

А скільки вона пам’ятає народних пісень! Дуже часто співає колискові пісні своєму маленькому внукові:

Ти спи, а я тобі заспіваю

Про горобчика у гаю,

Про зайчатко та лисичку,

Ще жовтесеньку синичку,

Про пухнасте кошеня

Та товстеньке цуценя,

Про колючку-їжачка

Та сіренького вовчка.

Разом із піснею переливає в дитяче серденько ніжність, добро, ласку.

А від свого батька, а мого прадіда, вона перейняла багато старовинних пісень про важку і нещасну долю рідного народу, а зокрема дівчат:

По садочку я ходила,

Цвіт калини ламала.

Я при війську хлопця мала,

Мать за іншого дала.

За іншого, за старого,

За сусіда-пияка.

Ой, яка ж я нещаслива –

Гірка доленька моя.

Ой ти, мамо, рідна мамо,

Ти ріднесенька моя,

Ти любов мою продала.

Ой ти, тату, рідний тату,

Ти ріднесенький отець,

Ти купляєш біле плаття,

Посилаєш під вінець.

Під вінцем вона стояла,

Свічку не змогла держать,

До священика сказала:

“Перестаньте нас вінчать*”.

А священик подивився,

Тихим голосом сказав:

“Раз любов вас не з’єднала,

Я не буду вас єднать”.

Запам’яталися також моїй бабусі веселі пісні, без яких не відбувалося жодне весілля:

Попід греблею високою ой там раки лізли,

Усі хлопці мають вуса, а тобі облізли.

А я з гори на долину трактором кочуся,

Ой, чи роблю, чи не роблю, все одно нап’юся.

Бодай тебе, дівчинонько, куций пес погаркав,

Чогось мені не сказала, що я ся зашмаркав?

Ой, питала мене жінка і взимі, і вліті,

Чи я буду пив горівку на тамтому світі.

Пішов дружба на базар, купив собі чайник,

Причепив си на живіт, каже, що начальник.

Ой, дурна ти, дівчинонько, дурний розум маєш,

Я з тобом пожартував – ти мене кохаєш.

Молодий молоду посадив на леду,

Утікай, молода, бо ті візьме вода.

Де наш дружба, де наш дружба, де наш дружба дівся,

А наш дружба у куточку драглями заївся.

Я щаслива, що мала змогу народитися у такому співучому краї, де з покоління в покоління передається українська пісня… А разом із нею передаються і сум, і радість, і багатющий творчий дух нашого народу.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Що не край, то свій звичай – Творча робота з української мови