Щільність населення в Південній Америці
Населення Південної Америки
На території Південної Америки в 2017 році проживало понад 400 млн. чоловік, а точніше 426 548 298 осіб – це четверте місце серед всіх материків.
Щільність населення порівнянна з північноамериканської і дорівнює 21,5 чоловік на кв. км. Більш низький цей показник характерний для Болівії, Суринаму, Гайани, Французької Гвіани.
Розподіляється населення по території материка дуже нерівномірно. Щільність населення Аргентини становить 100 осіб на кв. км, а в Патагонії на кожен кв. км припадає по одній людині.
Досить висока щільність відзначається на східному і північно-західному узбережжі, це є результатом того, що заселення материка відбувалося зі сходу і з півночі.
Велика частина населення живе на Карибському і Атлантичному узбережжі.
Густо заселені високогірні рівнини і міжгірські долини Анд і 20% населення проживають на висотах від 1000 до 2000 м. У Болівії і Перу, наприклад, частина населення живе вище 5000 м в гірських долинах. На висоті близько 4000 м розташувалася столиця Болівії – місто Ла-Пас. Основна частина населення проживає у великих містах.
Внутрішні райони материка заселені дуже слабо, це в першу чергу амазонські лісові масиви і ряд областей Анд.
Південно американська пампа, в межах Уругваю і північно-східній частині Аргентини, навпаки, заселена дуже густо.
Деякі з цих районів зовсім не мають населення. Дані обставини говорять про слабку освоєності значної частини континенту.
Дуже високі показники щільності характерні для острівних держав, наприклад, щільність населення Барбадос доходить до 630 чоловік на кв. км. Щільність Гренади і Гаїті понад 300 осіб на кв. км. Ямайка, Тринідад і Тобаго мають щільність від 230 до 250 чоловік на кв. км.
У загальній чисельності населення материка переважаючими є жінки і тенденція скорочення чоловічого населення, за даними аналітичного агентства при ООН, буде зберігатися не один десяток років. Хоча винятки з правил тут теж є – це Суринам, де чоловіків більше.
За рівнем економічного розвитку країни цього регіону все різні, хоча є свої досить розвинені держави, але, основна частина припадає на країни, що розвиваються.
Для більш розвинених країн характерна більш висока щільність населення, наприклад, в бразильському Сан-Паулу щільність досягає 9000 чоловік на кв. км. Статистика показує, що щільність тут росте як за рахунок високої народжуваності, так і за рахунок міграцій.
Досліджуючи населення Південної Америки, цілий ряд фахівців виділяють на цьому материку два основних типи заселення території:
- Перший тип – внутрішній, Другий тип – приокеанський.
Перший тип характерний для Андских країн – Болівія, наприклад. Другий тип заселення пов’язаний з країнами, що розвивалися під впливом європейської колонізації, такими як Бразилія, Аргентина.
Типи розселення Південної Америки
Для Центральної Америки і більшості Андских країн характерний внутрішній тип розселення, тобто концентрація населення на висотах до 3000 м над рівнем моря.
Формування цього типу відбувалося ще до європейської колонізації, і причина його полягала в тому, що на висоті кліматичні умови більш сприятливі для життя людей. Ці умови отримали назву “Тьєрра темплада”, що означає “помірна земля”.
Жити на узбережжі океанів, де клімат дуже жаркий складно і люди піднімалися в гори. Прикладом такого розселення є внутріконтинентальна Болівія, в якій половина населення проживає на висоті до 3800 м. Місто Ла-Пас – столиця Болівії, є єдиним містом-мільйонером, що виникли високо в горах.
Центральні райони міста знаходяться на висоті близько 3200 м, а нетрі піднімаються вище по схилах гір. Уряд країни робило спроби переселити частину населення в низинні райони, але успіху це не принесло.
У порівнянні з Болівією Колумбія має вихід до двох океанів, але, узбережжя країни заселені слабо і мають низьку щільність населення. У рідко заселеній східній частині країни проживає лише 2% населення, а щільність становить 1 людина на кв. км.
До країн з внутрішнім типом розселення, сформованим ще в доколумбової епохи, відносяться:
- Перу, Еквадор.
Половина перуанців живе на висоті більше 2500 м, а ще 15% – на висоті понад 3500 м. Сама високогірна залізниця в світі проходить тут на висоті 4800 м.
Дорога була побудована в кінці XIX століття. Столиця країни – місто Ліма має щільність більше 120 чоловік на кв. км.
У період іспанського панування почалося заселення Тихоокеанського узбережжя, де проживає вже 2/5 перуанців і тільки сельва на сході країни залишається незаселеній. Така ж картина розселення характерна для Еквадору, столиця якого – місто Кіто розташувався на висоті 2800 м.
З розвитком плантаційного господарства починають активно заселятися і прибережні райони. Приокеанический тип розселення, пов’язаний з європейською колонізацією, характерний для Бразилії, Аргентини, Венесуели.
У XVI столітті узбережжі Бразилії було розділене на 15 капітанств. Ці землі передавалися королем вихідцям з португальської знаті. Так виник цей тип розселення, що зберігся і сьогодні – в межах вузької приморської смуги проживає половина населення Бразилії.
Західна частина країни, що займає більше половини площі, має всього 5% населення, а середня щільність становить 1 людина на 1 кв. км.
Іспанська колонізація Аргентини дещо відрізнялася від Бразильської в тому плані, що проходила через Анди, і перші міста-фортеці створювалися на стику гірських і рівнинних районів.
Пізніше головним центром європейських іммігрантів стає Буенос-Айрес. Сьогодні щільність населення тут більше 100 чоловік на кв. км, хоча пампа має більш рідкісне населення.
У Патагонії і передгір’ях Анд щільність населення на рівні 1 людину на кв. км. У Венесуелі велика частина населення проживає в прибережних і гірських районах.
Значно гірше освоєні були льянос Оріноко і Гвіанське плоскогір’я, але з відкриттям великих запасів нафти і руди в цьому районі стали з’являтися гірницькі селища. На невеликій ділянці узбережжя Тихого океану проживає 3/4 населення Чилі.
Міські агломерації Південної Америки
У містах регіону до початку XX століття проживало близько 10% населення. Пізніше з поділом праці, процеси урбанізації стали швидко розвиватися.
Уже в другій половині XX століття вся Латинська Америка стала ареною “міського вибуху”.
Темпи приросту міського населення піднялися на рівень 5% і вище. Чисельність городян в регіоні за прогнозами ООН, до 2025-го може досягти 700 млн. Чоловік.
Високо урбанізованими країнами є Венесуела, Уругвай, Чилі, Аргентина – міське населення в цих країнах становить від 88 до 93%.
Також треба мати на увазі і той факт, що для регіону характерна помилкова урбанізація, тобто чисельність городян зростає за рахунок міграції бідного сільського населення.
Однією з найбільших агломерацій Латинської Америки є Великий Мехіко, де трудяться 14% економічно активного населення країни, і проживає майже 9 млн. Чоловік.
Друге місце займає Сан-Паулу, поступається за чисельністю Токіо, Мумбаї, Мехіко. З маленького містечка Сан-Паулу в другій половині XX століття стає “економічною столицею” Бразилії, з населенням понад 12 млн. Чоловік.
Агломерація Буенос-Айреса налічує близько 3-х млн. Чоловік. Глухе селище, населення якого займалося контрабандою, до початку XVIII століття стає великим іспанським колоніальним містом. Офіційною столицею Аргентини місто стає в 1880 р
Населення міста, як відзначають фахівці, останнім часом збільшується досить повільно, не більше 1% в рік.
На четвертому місці в Латинській Америці знаходиться агломерація Ріо-де-Жанейро. Місто на березі бухти був заснований португальцями в 1565 р і виконував роль військового та адміністративного форпосту.
До початку XX століття місто стає найбільшим в Латиноамериканському регіоні.
Столичні функції місто виконувало до 1960 г, тобто до офіційного перенесення столиці в нове місто Бразиліа.
Незважаючи на втрату столичної функції, агломерація продовжує своє зростання.
Один з найкрасивіших років миру Ріо-де-Жанейро є батьківщиною барвистих карнавалів, які тривають протягом 4-х днів і 5-ти ночей. На горі Корковадо встановлена величезна фігура Христа, виготовлена з білого мармуру і спрямована в бік океану.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)