ЩАСТЯ НЕЧИСТОЇ СИЛИ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ
ЩАСТЯ НЕЧИСТОЇ СИЛИ
З деякого часу в санаторії почали творитися дивні речі. В найпотаємніших куточках раптом ні з того, ні з цього лунали пронизливі крики. То струсить повітря гучне ревіння водяного бугая, то пугач зарегоче так, що аж мороз по шкірі піде… Від того крику тьотя Клава хапалася за швабру і обурено проголошувала:
Ну геть тобі нечиста сила. І звідкіля вона взялася на мою голову?
Трохи пізніше потаємні крики переселилися до палати, де мешкали Вітько Капустін і Сергіико Микиткж. Час від часу звідтіля долітало таке сумне вовче виття, що здригалися не лише дівчатка чи тьотя Клава, а навіть віконні шибки тихенько брязкотіли з переляку.
А ще через кілька днів нечиста сила розселилася по всіх палатах, де проживали хлопчики. Щоправда, варто було тьоті Клаві стати на порозі з шваброю, як дивовижні крики припинялися і на тьотю Клану дивилися невинні хлоп’ячі обличчя. А через хвилину все починалося знову.
Для дівчаток настали нелегкі часи. То хтось голосно заірже під дверима, або постукає і оголосить, що він не хто інший, як Бармалій і попросить впустити його погрітися… Навіть речі – і ті почали поводитися незвичайно. Раптом без ніякої на те причини здіймуть гучну метушню мильниці на туалетних поличках. Кеди маленької Юлі Гаварилюк двічі без сторонньої допомоги видиралися на високий шпиль головного корпусу. А так, як злізати звідтіля вони ще не навчилися, то їх здіймало все дівчаче відділення. Проте наступної ночі кеди видряпалися на найвищий в цих місцях клен.
Проте й на цьому не закінчилося. Незабаром перед дівчачими вікнами почали прогулюватися якісь істоти, загорнуті в біле. Істоти тяжко зітхали і тоненькими голосками канючили:
– Ми привиди-сирітки! Впустіть нас!
Тьотя Клава одного разу влаштувала засідку за кущем бузку. Вона ледь не спіймала маленького привида-сирітку. Добре, що воно мало придкі ноги, а то б дісталося бідолашному на горіхи.
Отож нічого дивного не було в тому, що при кожному підозрілому шурхоті дівчатка здригалися. І зрозуміло, чому вони десятою дорогою обходили стару розлогу ялину, що росла за футбольними воротами. Зовні ця ялина нічим не відрізнялася від інших. Хіба що на одній з її гілок висіла диктова дощечка з неоковирним написом:
ОТУТО-0 ЖЕВЕ НЕЧИСТА СИЛА УХІД ПО ПЕРЕПУСКАМ
Треба відзначити, що Вітько з Сергійком майже з годину билися над цим написом. Вони намагалися зробити якомога більше помилок, аби кожному було зрозуміло, що тут сидять не учні четвертого класу, а справжнісінька нечиста сила, яка школи і в очі не бачила.
Коли тьотя Клава побачила цю дощечку, їй одразу ж заманулося забратися під ялину і познайомитися з нечистою силою ближче. Проте Микола Володимирович сказав, що цього робити не варто.
– Чому не варто? – з добрячою лозиною в руках обурювалася тьотя Клава. – Таких бешкетників світ ще не бачив! А нашим дітям потрібен спокій і тиша. Вони ж у нас хворі!
– Немає в нас хворих,- рішуче заперечив Микола Володимирович.- Запам’ятайте це. Хворі діти не пустують і не граються. А коли вони це роблять – то треба лише радіти за них!
Таким чином “нечистій силі” пощастило.
Сьогодні під ялиновими лапами сиділи Сергіико та Бухтик, який хвилину тому проковтнув таблетку і став видимим. Поруч з Сергійком л”жав якийсь пакунок.
– Повіриш, батько від щастя місця собі не знаходить,- повідомив Бухтик.- Коли побачив, як ви зміцнили коріння його вербі, почав підстрибувати, мов той карасик. Він навіть не знає, як вам дякувати за це…
Сергіико зніяковів. Яка там дяка, і за що? Вони з Вітьком всього лише взяли у слюсаря лопати і засипали коріння верби землею. А більше нічого й не робили. То ж за що дякувати?
– А от Омаша аж кипить зі злості, спохмурнівши, продовжував Бухтик.- Все не може вибачити вам загибелі своєї подруги ‘Зубатки. Обіцяє помститися за неї… А тут ще з суходихом не ладиться. Я вже уявляю, яким він має бути, та не знаю з чого робити.
– Подумаємо разом,- втішив його Сергіико.- Коли що – дядько Костя матеріалом допоможе.
– От спасибі! – зрадів Бухтик.- Але коли прийдеш до затону читати вірші? Мені вже проходу не дають через тебе. – Розумієш… Я з Вітею домовився. Коли “-и, звісно, не проти. Він знає набагато більше віршів. – Ми не проти,- сказав ‘Бухтик. Вітько, здається, непоганий хлопець, хоча й хвалько. То. коли ви вільні, приходьте сьогодні по обіді он до ті. єї вільхи. А я побіг оголошувати збір…
– Зачекай,- зупинив його Сергіико.- Я от про що думаю. Тобі важко часто бігати від затону до санаторію, так?
– Коли дощ – навпаки,- сказав Бухтик.- Зовсім не важко. А от коли суха погода…
– А що коли на півдорозі від річки до нас у тебе буде свій невеличкий затон? Виглянуло сонце – стрибнув би туди, і все.
– О, це було б чудової-вихопилося у Бухтика.- Тільки де ж його взяти?
– А він вже є,- відказав Сергіико.- Колодязем називається. Я до цього вчора увечері додумався. І ось оце візьми з собою. І Сергіико простягнув другові пакунок.
– Що це? – запитав Бухтик.
– Моя стара піжама і куртка. Підкладеш під себе, бо в тому колодязі, мабуть, тверде дно.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)