Шарль Бодлер: альбатрос на палубі – ВІД РОМАНТИЗМУ ДО СИМВОЛІЗМУ – ПЕРЕХІД ДО МОДЕРНІЗМУ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ ТА ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ
XIX століття недарма називали золотим віком літератури. Щороку у світ приходив великий поет: 1819-го народився Волт Вітмен, 1820-го – Афанасій Фет, 1821-го – Шарль Бодлер. Коли ж зауважити, що того-таки 1821 р. народилися Флобер і Достоєвський, то Бодлер, автор унікальної книжки “Квіти зла”, потрапляє в цікаву компанію своїх однолітків – дослідників темного боку людської природи. Утім, коли б не Бодлер, може, ніхто й не помітив би, що центром творчості таких багатогранних письменників, як автори “Злочину і кари” та “Пані Боварі”, є проблема зла.
Французький поет Шарль П’єр Бодлер (1821-1867) народився в Парижі. Дитинство його було нелегким. У сім років Шарль утратив батька, людину інтелігентну й мудру, якого дуже любив. Мати, більш як на тридцять років молодша за чоловіка, незабаром удруге вийшла заміж. Вітчима-офіцера хлопець зненавидів раз і назавжди. А той, замість виявити в непростій сімейній ситуації тактовність, удався до звичних йому казармених методів виховання.
Через негаразди в родині Шарль часто конфліктував з викладачами, погано вчився і зрештою мусив піти з колежу. Відтак він заявив, що стане поетом. Збентежений цією звісткою вітчим вирішив збути Шарля з рук. Улітку 1841 р. він відправив пасинка в одну з віддалених французьких колоній – на острів Маврикій в Індійському океані. Там на Шарля чекала посада вчителя, але довго юнака “з характером” на ній не тримали.
Повернувшись додому вже повнолітнім, Бодлер отримав батьків спадок і заходився його витрачати. Він розірвав усі контакти з матір’ю та вітчимом і, за модою тодішніх митців, винайняв романтичну квартиру “в мансарді” (на горищі). Усі друзі Шарля так чи так були причетні до мистецтва і належали, за його словами, до “покоління молодого, серйозного, насмішкуватого й загрозливого”. Усі вони, як і Шарль, ненавиділи “буржуазію”, до якої, незалежно від походження, зараховували своїх благополучних батьків. Духовним виявом антибуржуазного бунту для молодих поетів було мистецтво, матеріальним – наркотики, до яких вони дедалі частіше вдавалися, і революція, про яку вони дедалі частіше говорили.
Механізми подібності
Надар. Фотопортрет Ш. Бодлера
Ж. де Шармуа. Пам’ятник Ш. Бодлеру на цвинтарі Монпарнас. Париж. 1902 р.
Молодому Достоєвському в Росії та молодому Вітмену в Америці західноєвропейська революція видавалася майже абстрактною битвою Добра і Зла. Насправді ж у цій, як і в будь-якій іншій, революції Добро і Зло переплелися, наче змії в кублі. Флобер, як ви знаєте, утік від бурхливих подій 1848 р. на Близький Схід і повернувся до них років через двадцять у своєму останньому романі “Виховання почуттів”. Що ж до Бодлера, то він опинився в центрі революційного виру. Був на барикадах. Стріляв, убивав. На початку 1850-х поет занотував у щоденнику: “Моє сп’яніння 1848 року. Яка була природа цього сп’яніння? Нахил до помсти. Природне задоволення від руйнування. Літературне сп’яніння, спогади про прочитане”.
“Прочитане” – це, безперечно, романтична література, присвячена подіям попередніх революцій. Бодлер та його друзі – покоління запізнілих, останніх романтиків, з романтизму яких скористалися абсолютно реальні політики, щоб остаточно утвердити владу буржуазії. Зрозумівши це, останні романтики впали в безпросвітний відчай. І саме на цьому грунті зросли Бодлєрові “Квіти зла”.
Як і Вітмен, Бодлер став автором однієї збірки, яку перевидавав і доповнював. Щоправда, Вітмен здійснив вісім прижиттєвих перевидань свого твору, а Бодлер незадовго до смерті підготував лише третє, якого вже не побачив. Перше видання “Квітів зла” вийшло друком 1857 р. й містило сто поезій, здебільшого написаних ще до 1848 р. До другого видання збірки (1861) увійшло сто двадцять шість творів, тридцять два з яких було написано протягом 1857-1861 рр. Ще двадцять п’ять нових поезій доповнили третє, посмертне, видання 1868 р.
Літературознавці розглядали “Квіти зла” як пов’язані між собою ліричні тексти і навіть як сюжетну поему. Якщо це й поема, то “сюжет” її нагадує Вітменову “Пісню про себе”. І не лише тому, що він так само розмитий і так само утворений калейдоскопічними картинками-символами. Історія ліричного героя Бодлера – невгамовного експериментатора з життям і мораллю – схожа на історію ліричного героя Вітмена, як у фотографії негатив схожий на позитив.
Поети-романтики першої половини XIX ст. теж любили вдаватися до символіки. Проте символ був для них не самоціллю, а одним із засобів творення поетичного образу світу. Щодо бодлерівського символу, то йому властива певна “математичність”.
По-перше, символи в Бодлера не підлягають моральній оцінці, ніби це не образи реального життя, а справді алгебраїчна символіка. По-друге, вони здебільшого спрямовані не на містичне відображення “потойбічного” світу чи “надреальності”, як у романтиків (і часто у Вітмена). За словами Дмитра Наливайка, Бодлеру та його французьким послідовникам (вони вже прямо називатимуть себе символістами) “спірітуалістично-містичні умонастрої і проекції були чужі, а вся їхня творчість мала протилежне загальне спрямування – на поетичне осягнення й вираження “поцейбічного” світу, але в інших аспектах і вимірах, формах і образах. Світу “наукового віку”, у якому невпинно зростає роль абстракцій і знаків (символів)”.
Щоправда, у поезії Бодлера символ хоч і є найактивнішим виражальним засобом, але “далеко не завжди він є в нього символістським”. У ранніх поезіях символи Бодлера свіжі, зворушливі, але за природою своєю ще цілком романтичні, інколи навіть близькі до алегорій.
Ось моряки впіймали альбатроса і глузують з бідолашного птаха, який щойно такий гарний і величний ширяв над морем (вірш “Альбатрос”, 1842 р.): “Се voyageur aile, соmmе іl estgauche et veulel // Lui, naguere si beau, qu’il est comique et laid,!”. Тут уже наявний потенціал повнозначного символу: один і той самий образ може бути і прекрасним (beau), і потворним (laid). Причому ця потворність прекрасного має відтінок чорного гумору: альбатрос на палубі не лише потворний, а й комічний (comique).
У досить точному перекладі Д. Павличка, який, однак, не зберігає “термінологічності” епітетів “прекрасний / потворний / комічний”, ці рядки звучать так: “Незграба немічний ступає клишоного; // Прекрасний – в небесах, а тут – як інвалід!”.
Однак далі цей потенціал символіки сповна не розкривається. Він, як це часто було саме у французьких романтиків, виконав свою функцію романтизації дійсності шляхом раціонального переосмислення наявних суперечностей життя. Бодлер задовольняється тим, що просто називає такі суперечності “іменами” естетичних категорій: прекрасне, потворне, комічне. А символ “прекрасно-потворної істоти” (Альбатроса) згортається в романтичну алегорію Поета:
Поет подібний теж до владаря блакиті,
Що серед хмар летить, як блискавка в імлі.
Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій
Він крила велетня волочить по землі.
(Переклад М. Терещенка)
У збірці “Квіти зла”, особливо в її першому виданні, є багато символів, подібних до щойно розглянутого. В окремих поезіях багато алегоричності, а іноді й порожньої риторики. Тобто не всі вірші збірки рівноцінні. Та й не знайдемо у світовій літературі поета, у якого всі вірші однаково значущі. Отже, митець, що свідомо вирішив усе життя писати одну – єдину книжку поезій (книгу свого життя), потрапляє в особливо невигідну ситуацію. Тут він весь перед нами. Ми бачимо його і як альбатроса в небі, і як альбатроса на палубі. Проте водночас ця повнота і цілісність життєтворчості автора сама переростає в повнозначний символ. Читач його книжки має унікальну можливість спостерігати сам процес осягнення реального світу поетичною особистістю, у незвичному ракурсі, “в інших аспектах і вимірах, формах і образах”.
Новаторство Бодлера – насамперед не в окремих поетичних знахідках, а в переосмисленні власне завдання поета, мети мистецтва. Наслідування природи – його мета за часів античності, відроджена європейським Ренесансом й узята на озброєння романтизмом і реалізмом, – не видається Бодлерові головною. Не копіювати реальний світ, а силою поетичного дару створити власний, який узагальнить не тільки те, що обиватель вважає реальним, і не тільки те нереальне, у яке він вірить, а й те, чого він не може уявити.
Таким підходом до завдання митця Бодлер свідомо повертав поезію в Середньовіччя. Щодо цього він не був самотнім у сучасному йому європейському мистецтві. В Англії навіть ціла поетично-мистецька течія обрала собі назву “прерафаеліти” – тобто ті, хто був до Рафаеля, до зрілого Ренесансу. А з усіх “дорафаелівських” митців англійські прерафаеліти, як і Бодлер, найбільше цінували Данте.
Механізми подібності
Дантова традиція в первісному задумі “Квітів зла” прочитується навіть чіткіше, ніж в остаточному варіанті збірки. Та й називатися книжка, на думку автора, мала б словом “лімби”, запозиченим у Данте. Лімби в “Божественній комедії” – це п’ятий світ, у якому душі не живуть, як на землі, не блаженствують, як у Раю, не очищуються, як у чистилищі, і не страждають, як у пеклі, а лише вічно нудьгують. Там немає ані справжнього болю, ані справжніх радощів.
Це і є поетова дійсність. Вона схожа на реальність, створену уявою Данте.
І так само, як Данте живим проходить усі потойбічні світи “Божественної комедії”, ліричний герой Бодлера живе серед мешканців лімбів – парижан, які не відчувають ані справжнього болю, ані справжньої радості.
Товстошкірість, набуту обивателем, своєрідно зрівноважує поет, який від часів Бодлера змінює свій, доти романтичний, “імідж”. Навряд чи він полетить у небо, навіть якщо йому розв’язати крила. Альбатроса спіймано навік. Однак і світ, що спіймав поета, сам став його маренням, його “нічним видивом”.
Недарма для того, аби переконатися, що певна подія нам не наснилася, ми робимо собі боляче. Бодлер перший у світовій літературі зобразив віртуальний світ, де людина зло переживає без болю, а добро – без радості, так, ніби всі свої почуття довірила якомусь “світовому комп’ютеру”.
“Що таке доброчесність без уяви? – запитує Бодлер. І відповідає: – Це все одно, що доброчесність без милосердя”. Саме така “доброчесність” обертається на зло:
Затяті в злочині та підлі в каятті,
Ми повертаємось на зрадницькі путі,
Слізьми відмитися плануючи зарання…
(Переклад Д. Павличка)
Психологізм деяких віршів Бодлера вартий розлогих описів таких знавців психології зла, як Флобер, Толстой і Достоєвський. Щоправда, психологічну прозу читати легше, ніж поезію Бодлера, завдання якої автор вбачав у тому, щоб “репрезентувати кружляння розуму у злі”. Крім того, вірші Бодлера, у яких кожен рядок перенасичений смислами, дуже важкі для перекладу. У XIX – на початку XX ст. Бодлера прочитала чи не більшість освічених європейців і американців, причому в оригіналі. Сьогодні, коли французька вже не є міжнародною мовою культури, до послуг читачів прекрасні переклади, виконані англійськими, німецькими, російськими митцями. А нещодавно завдяки зусиллям Д. Пав – личка побачило світ і гідне українське видання “Квітів зла”.
Творчість Бодлера завершила розвиток світової поезії від романтизму до символізму. Французький поет тільки переступив той чарівний поріг, за яким світ реальних почуттів і предметів починає перетворюватися на світ глибинних людських переживань і споконвічних цінностей. Зазирнувши у відкритий Бодлером світ, поети наступного покоління лишилися в ньому назавжди й спробували його обжити. Однак це вже тема наступного розділу…
Перевірте себе
1. Що ви дізналися про життя Ш. Бодлера?
2. Чому Бодлера називають “пізнім”, а іноді й “останнім” романтиком? Яких ще поетів ви могли б назвати пізніми романтиками? Відповідь поясніть.
3. Чому саме події 1848 р. стали переломними в біографіях та духовному житті покоління Бодлера (і не лише у Франції)? Наведіть відповідні приклади з біографій відомих письменників. Як безпосередня участь Бодлера в революції вплинула на гостроту розчарування поета в її наслідках?
4. У чому полягають особливості символів у творчості Бодлера? Проілюструйте відповідь прикладами з прочитаних поезій митця.
5. У чому полягає новаторство Бодлера? У чому він убачав мету мистецтва й завдання поета?
6. Схарактеризуйте збірку “Квіти зла”. Розкрийте символіку її назви.
7. Прочитайте вірш “Альбатрос” і визначте його тему (“про що”) та ідею (“навіщо”).
8. Чи можна стверджувати, що тема вірша “Альбатрос” розгортається в перших трьох строфах, а ідея розкривається у четвертій? Відповідь доведіть.
9. Схарактеризуйте центральний символ поезії “Альбатрос” і його поступове розгортання в перших трьох строфах.
10. Прочитайте поезію “Відповідності” й укажіть її жанр. Які традиції цього жанру розвиває автор вірша?
11. Яку основну тему сформульовано в заспіві вірша “Відповідності”?
12. Який рядок, за правилами сонетної композиції, має бути кульмінаційним? Як у кульмінації поезії “Відповідності” віддзеркалюється основний зміст творчості Бодлера?
13. Пригадайте, що називається сонетним виспівом. Як у виспіві “Відповідностей” відбувається завершення розвитку ліричного сюжету від кульмінації до розв’язки?
(2 votes, average: 4.50 out of 5)