Ш – Сторінка 2 – Короткі відомості про письменників – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009

Короткі відомості про письменників
Ш

Шекспíр Вíльям (1564-1616) – англійський драматург і поет епохи Відродження. Основні твори: “Приборкання норовливої” (1593), “Ромео і Джульетта” (1594), “Сон літньої ночі” (1595), “Багато галасу даремно” (1599), “Дванадцята ніч” (1600), “Гамлет” (1601), “Отелло” (1604), “Король Лір” (1605), “Макбет” (1606). Народився в м. Стратфорді-на-Ейвоні. Літературну діяльність розпочав 1590 р. Писав п’єси, сонети, поеми (“Венера і Адоніс”, 1593; “Лукреція”, 1594). У 1590-1600 рр. Шекспір написав більшість своїх комедій (“Комедія помилок”, 1592; “Приборкання норовливої”, 1593; “Сон літньої ночі”, 1596; “Багато галасу даремно”, 1598; “Віндзорські витівниці”, 1598; “Як вам це сподобається”, 1599), в яких прославляв людяність, засуджуючи феодальні забобони і пережитки, а також створив історичні хроніки (“Генріх IV”, 1590-1592; “Річард III”, 1593; “Тіт Андронік”, 1594), що подавали демократичне вирішення проблеми державної влади. Перша трагедія Шекспіра – “Ромео і Джульетта” (1595) розповіла про велике і чисте, але трагічне кохання двох молодих сердець.

Шекспір – реаліст. У своїй творчості він майстерно охоплює найтонші градації почуттів і стосунків, піднесені і низинні сторони життя, велич і занепад людських душ, трагічне і комічне, особисте і громадське. У соціально-філософських трагедіях 1600-х років (“Гамлет”, 1601; “Отелло”, 1604; “Король Лір”, 1605; “Макбет”, 1606), трагедіях з античного життя (“Антоній і Клеопатра”, 1607; “Коріолан”, 1607; “Тимон Афінський”, 1608) відображена доля людини в обстановці кризи феодалізму і народжуваного буржуазного егоїзму. Вони проникну ті вірою в безсмертя гуманістичних ідеалів. Характерним для Шекспіра є відтворення життя сучасного йому суспільства, всебічне зображення персонажа, показ його характеру в розвитку, використання прийому контрасту для розкриття його трагікомічної сутності.

Шíллер Фрíдріх (повне ім’я – Йоганн Крістоф Фрідріх Шіллер; 1759-1805) – німецький поет, драматург, теоретик мистецтва, філософ, історик. Основні твори: “Розбійники” (1781), “Підступність і кохання” (1784), “Дон Карлос” (1787), “Рукавичка” (1797), “Орлеанська діва” (1801), “Вільгельм Телль” (1804).

Народився Йоганн Крістоф Фрідріх Шіллер у м. Марбах-на-Неккарі. Світогляд формувався під впливом німецьких і французьких просвітників. Юнацькі драми (“Розбійники”, 1781; “Змова Фієско в Генуї”, 1783) пройняті Ненавистю до сучасної драматургу феодальної дійсності. Реалістична драма “Підступність і кохання” (1783) спрямована проти соціальної нерівності. У драмі “Дон Карлос” (1787) втілена мрія письменника про досягнення свободи і справедливості завдяки освіченому і мудрому королю. У 1787 р. Шіллер переїхав до Веймара, у 1789 р. – став професором історії Йенського університету. Він пише праці з історії, дослідження з теорії літератури і мистецтва, поетичні твори (“Історія Тридцятирічної війни”, 1791-1793; “Про трагічне мистецтво”, 1792; поема “Художники”, 1789). Дружба з Й. В. Гете мала благотворний вплив на творчість Шіллера останнього десятиліття життя. Він пише філософську лірику, балади, поеми (“Ідеал і життя”, “Кубок”, “Рукавичка”, “Івікові журавлі”, “Пісня про дзвін”). В історичних народно-героїчних драмах (трилогія “Валленштейн”, 1798-1799, вид. 1800; “Марія Стюарт”, 1801; “Орлеанська діва”, 1801; “Вільгельм Телль”, 1804) Шіллер виступав як гуманіст, борець за національну незалежність, за права кожної людини на гідне життя. Для його стилю характерні реалістичне змалювання побутових сцен, народна мова, зображення героїв, які прагнуть свободи, долаючи в собі одвічний страх і покору перед тиранами. Шіллер був глибоко переконаний у тому, що кожна людина має право на щастя. Вірив, що призначення мистецтва полягає в пробудженні мрій про царство розуму и братерства, про здатність людей побудувати гуманне суспільство.

Шóлохов Михáйло Олексáндрович (1905-1984) – російський письменник, який змалював епічну картину життя донського козацтва з його історичними особливостями, традиціями, складним переплетінням людських взаємин, соціальними потрясіннями доби революції та громадянської війни у “Донських оповіданнях” і романі “Тихий дон”. Лауреат Нобелівської премії (1965). Основні твори: “Донські оповідання” (1926 ), “Тихий Дон” (1928-1940), “Піднята цілина” (1932-1960), “Вони воювали за Батьківщину” (1943-1969), “Доля людини” (1956-1957).

Народився М. О. Шолохов 1905 р. на хуторі Кружилін станиці Вешенської, повіту війська Донського в сім і селянина. Батько письменника родом з Рязанської губернії, хоч і не мав освіти, був людиною начитаною і докладав усіх зусиль, щоб дати освіту синові, прищепити йому любов до книги. Мати Шолохова, Анастасія Данилівна Чернікова, походила з бідної селянської сім і, яка була вивезена за кріпаччини з Чернігівщини. “Мабуть, мати, – писав російський письменник О. Серафимович, – подарувала йому у спадок бути видатним художником, подарувала дорогоцінний талант митця”. Розповіді матері допомогли потім письменнику створювати самобутні и колоритні образи українців, написані проникливо, з розумінням національного характеру, побуту, мови. Влітку 1942 р. Анастасія Данилівна загинула в станиці Вешенській від німецької бомби. “Моя мати – українка Чернігівської області – з дитинства прищепила мені любов до українського народу, до українського мистецтва, до української пісні – однієї з наймелодійніших у світі”, – писав М. Шолохов. У формуванні свідомості і художніх нахилів майбутнього письменника велику роль відіграло те, що його дитинство пройшло серед мальовничих степів і луків Придоння, де майбутній митець жадібно вбирав у своє серце кольори і запахи рідного краю. У 1912 р. Шолохов розпочав навчання в парафіяльний школі, потім в гімназії. Родині доводилося часто переїжджати, тому у гімназіях Москви, Богучара, Вешенської Михайлу вдалося закінчити лише чотири класи. Захоплення творами класиків суттєво поповнило освіту, спрямувало і виховало почуття та художні смаки. Вирішальну роль у визначенні долі молодого Шолохова відіграли революція та громадянська війна. Юнак опиняється у самому вирі подій. Пізніше письменник згадував: “З 1920 р. служив і мандрував по Донській землі. Довго був продпрацівником. Ганявся за бандами, що хазяйнували на Дону до 1922 р., і банди ганялись за нами. Все йшло, як заведено. Доводилося бувати у різних халепах…”. Враження, пов’язані з цими подіями, пізніше послужили поштовхом до написання “Донських оповідань”. Після війни Шолохов переїжджає до Москви продовжувати освіту, та більше навчатись йому не довелося: він змушений був працювати вантажником, муляром. Водночас юнак самостійно поповнював свої знання. У цей час, як він пізніше напише, – “з явився справжній потяг до літературної праці”. На початку 1926 р. була написана і надрукована збірка “Донські оповідання”, через рік – збірка “Лазоревий степ”. У 1926 р. Шолохов розпочав писати роман “Тихий Дон” – грандіозну епічну картину життя донського козацтва з його історичними особливостями, традиціями, складним переплетінням людських взаємин, соціальними потрясіннями доби революції та громадянської війни. Пісенна назва “Тихий Дон” контрастує з гостро драматичним змістом твору. Історична панорама, відображена в романі, вражаюча. У творі широко змальовані події, які відбувалися на фронтах Першої світової війни, корніловський заколот, революційні події в Петрограді, на Дону, наступ денікінської добровольчої армії, розгром денікінських військ. На тлі бурхливих історичних подій майстерно змальовується особисте життя героїв роману. У квітні 1928 р. перша книга роману з’являється на сторінках часопису “Октябрь”, у жовтні виходить друга книга, які викликають схвальні відгуки критики. На початку 1929 р. у Берліні в перекладі німецькою мовою виходить перша книга роману. Це принесло письменнику світове визнання. Під час роботи над “Тихим Доном” письменник уважно слідкував за перетвореннями, які відбувалися в країні – колективізацією, створенням перших колгоспів. Так народився роман “Піднята цілина”, над яким Шолохов працював протягом 30 років, завершивши його написання у 1960 р. Роман змальовує долю донського козацтва після громадянської війни. У 1934 р. письменник виїжджає за кордон до Стокгольма, Копенгагена, Лондона, Парижа, де виступає з доповідями про радянську літературу, популяризуючи її серед громадськості цих країн. У роки Великої Вітчизняної війни М. Шолохов – військовий кореспондент газети “Правда”, брав участь у боях під Смоленськом, Ростовом, на Волзі, фронтовими шляхами дійшов до кордонів Німеччини. У травні 1943 р. “Правда” і “Красная звезда” почали друкувати роман “Вони воювали за Батьківщину”. Письменника завжди приваблювали людські взаємини у непрості часи історичних і соціальних змін. Своїх героїв автор зображує на межі морального вибору, психологічного зламу. Його персонажі – прості люди, доля яких складається на тлі історичних подій.

Шóу Бернáрд (1856-1950) – англійський драматург ірландського походження, автор яскравих театрознавчих та літературно-критичних статей, лауреат Нобелівської премії (1925), громадський діяч. Його творчість стала важливою віхою на шляху оновлення європейського театру. Основні твори: п’єси “Будинки вдівця” (1892), “Професія місіс Воррен” (1893), “Кандіда” (1894), “Учень диявола” (1897), “Цезар і Клеопатра” (1898), “Майор Барбара” (1905), “Пігмаліон” (1912), “Дім, де розбиваються серця” (1916), публіцистика: “Довідник революціонера” (1903), “Війна з точки зору здорового глузду” (1914), літературна критика: “Квінтесенція ібсенізму” (1891).

Народився Джордж Бернард Шоу 26 липня 1856 р. в Дубліні в родині негоціанта-невдахи Джорджа Карра Шоу. Упродовж 1867-1871 рр. навчався по черзі у протестантській, католицькій і знов у протестантській школах, після чого рік працював спочатку клерком, а потім касиром в агентстві нерухомості. У 1872 р. родина Шоу розпалася: мати Бернарда разом з дочками та вчителем музики Ванделером Лі перебралася до Лондона, а сам Бернард залишився з батьком. За чотири роки він також переїхав до Лондона, де якийсь час служив у телефонній компанії Едісона, а також у музичній газеті В. Лі “Горнет”. Від 1879 до 1883 р. молодий літератор написав п ять романів, які, однак, окремими книжками опублікувати йому не вдалося. У 1884 р. захопившись Марксовим “Капіталом”, Шоу вступив до Фабіанської соціалістичної спілки. Наступні вісім років він інтенсивно співпрацював із газетами спершу як музичний, а згодом і як театральний критик. У 1892 р. була написана й поставлена у лондонському “Незалежному театрі” перша п’єса Шоу “Будинки вдівця”, яка викликала обурення публіки. Лише після створення п’єси “Учень диявола” (1897) та її вдалої постановки у Нью-Йорку письменник зміг залишити журналістику. У 1898 р. Шоу взяв шлюб із Шарлоттою Пейн-Таузенд, яка була його секретаркою. Того ж року вийшла друком збірка “П’єси приємні та неприємні”. У 1902 р. з’явилася п’єса “Людина та Надлюдина”, яка принесла драматургові славу одного з найвпливовіших митців “зламу століть”. У 1913 р. була створена драма “Пігмаліон”. У розпал Першої світової війни був оприлюднений їдкий памфлет Б. Шоу “Війна з точки зору здорового глузду”, який спровокував зливу звинувачень. У роки війни драматург написав і одну з найяскравіших своїх п’єс – “Дім, де розбиваються серця” (1916). У 1917 р. письменник виступає з палкою підтримкою соціалістичної революції в Росії. Упродовж 1921-1923 рр. виходять друком й ставляться на сцені його драми “Назад до Мафусаїла” та “Свята Іоанна”, присвячена Жанні д’Арк. У 1925 р. Б. Шоу була присуджена Нобелівська премія, яку він віддав Англо-шведській літературній спілці. У 30-ті роки разом з дружиною він подорожував різними країнами світу, багато виступав перед аудиторією та на радіо. Письменник помер 2 листопада 1950 р. Творчий внесок Бернарда Шоу в розвиток нової англійської драми вагомий: 56 п’єс. Шоу мріяв про театр філософічного напрямку, де б актори і глядачі мислили, а в ході гри та після закінчення спектаклю замислювались над явищами життя, робили власні висновки. Самобутньою рисою творчості Шоу-драматурга є парадокс. За допомогою цього художнього засобу письменник прагнув привернути увагу глядача до проблеми. П’єси Шоу провокували до дискусій. Автор не давав готового рецепту для розв’язання зазначених соціальних проблем, його твори мали “відкритий фінал”. “Нова драма” Б. Шоу ставила на меті виявляти фальш моральних цінностей суспільства, закликати до бунту проти застарілих життєвих норм, робити глядача співучасником драматичної дії, змусити його замислитися над власним життям і життям суспільства в цілому.

______________________________________

* Аудієнція – офіційний прийом у високопоставленої особи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ш – Сторінка 2 – Короткі відомості про письменників – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009