Середовище існування людини
Завдяки найбільш високому рівню організації людини, якого він досяг як біосоціальна істота, його взаємини із середовищем проживання мають суттєві особливості (рис. 17.2). Безсумнівно, людина – найбільш значимий ключовий вид на Землі, перетворення екологічних систем під впливом якого найбільш яскраво виражено.
Людина як екологічний фактор на відміну від тварин не тільки користується природними ресурсами, але, діючи на неї цілеспрямовано й усвідомлено, панує над нею, адаптуючи умови до своїх потреб. Це досягається завдяки тому, що людина, на відміну від рослин і тварин, що використовують для своїх потреб енергію Сонця або органічної речовини, накопиченого в процесі фотосинтезу, застосовує різні джерела енергії, у тому числі недоступні іншим живим організмам: енергію викопного палива, водних потоків, атомну і термоядерну. Енергоозброєність і технічна оснащеність людини неухильно ростуть, і це дозволяє йому заселяти найрізноманітніші умови проживання і знімає природні бар’єри обмеження чисельності людських популяцій.
Людство являє собою єдиний на Землі вид, всесветно мешкає, що перетворює його в екологічний фактор із глобальним впливом. У результаті впливу на всі головні компоненти біосфери вплив людства досягає найвіддаленіших екологічних зон планети. Сумним прикладом цього є, зокрема, виявлення небезпечних пестицидів в печінці пінгвінів і тюленів, відловлених в Антарктиді, де ніколи жоден з них не застосовувався. Ще одна особливість людини як екологічного чинника полягає в активному, творчому характері його діяльності. Енергія, якої маніпулюють люди, звертається ними на зміну середовища проживання. Екологічний оптимум існування людини на основі його біологічних механізмів обмежений, і можливість широкого розселення досягається не шляхом зміни людьми їх власної біології, а шляхом створення олюдненою середовища.
Створенням навколо себе штучного середовища обумовлена також і специфіка людини як об’єкта дії екологічних факторів. Ця дія завжди опосередковано результатами виробничої діяльності людей. Природні екосистеми витісняються антропогенними екосистемами, абсолютно домінуючим екологічним фактором яких є людина. Навколишнє середовище людини включає природний і соціально-культурний компоненти, або природну і штучну середовища. В природною і штучною середовищах людина представлений як соціальна істота.
Фактори природної і штучної середовища роблять на людину постійний вплив. Результати дії природних чинників, що розрізняються в різних районах населеної частини планети, протягом історії людства проявляються в даний час в екологічній диференціації населення Земної кулі, підрозділі його на раси і адаптивні типи (див. П. 15.4). Соціальні фактори визначають освіту і закономірну зміну господарсько-культурних типів спільнот людей. Вони являють собою комплекс господарства і культури, що характеризує народи, які розрізняються за походженням, але мешкають у східних природно-ресурсних умовах і знаходяться на однаковій соціально-економічному рівні.
В даний час на планеті співіснують різні за часом виникнення, продуктивності праці, добробуту і демографічними показниками населення господарсько-культурні типи спільнот людей. В обмеженому числі зберігається “привласнює” тип з переважанням економічної ролі полювання, рибальства, збиральництва (пігмеї-мисливці на території Заїру, племена аета, кубу, що мешкають в лісах Південно-Східної Азії, окремі групи індіанців в басейні річки Амазонки). Досить широко представлені господарсько-культурні типи, економічну основу яких складають ручне (мотичним) або плужное (орне) землеробство і скотарство. У зв’язку з науково-технічною революцією в промисло-но розвинених країнах склалися господарсько-культурні типи з високорозвиненим товарним землеробством і тваринництвом.
Формування господарсько-культурних типів залежить від природного середовища існування людей. Ця залежність була найбільш сильна на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Проте вже тоді і особливо в більш пізні періоди розвитку людства залежність формування господарсько-культурних типів від природних умов опосередкованих рівнем соціально-економічного розвитку народу. На всіх етапах історії суспільство активно пристосовує природу до власних потреб. Інструментом такого пристосування, сполучною ланкою між природною і олюдненою середовищем служить трудова діяльність людей, в процесі якої людина створює господарську та культурне середовище, від якої залежать спосіб життя, показники здоров’я, структура захворюваності.
Навколишнє середовище людини являє собою переплетення взаємодіючих природних та антропогенних екологічних факторів, набір яких різниться у різних природно-географічних та економічних регіонах планети. У таких умовах необхідний єдиний інтегральний критерій якості середовища з точки зору її придатності для проживання людини. Згідно зі Статутом Всесвітньої організації охорони здоров’я, прийнятому в 1968 р, цим критерієм служить стан здоров’я населення. У дослідженнях з екології людини термін “здоров’я” використовують в широкому сенсі як показник повного фізичного і душевного благополуччя.
Головна лінія розвитку екології людини в даний час націлена на вирішення проблем управління середовищем, вироблення шляхів раціонального природокористування, оптимізації умов життя людей в різних антропоекологічних системах.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)