Середньовічні легендарні структури як важливі характеротворчі елементи у прозі Наталени Королевої (На матеріалі повістей “1313” та “Quid est veritas?”)
Однією з найбільших заслуг Наталени Королевої (1888-1966) є те, що вона, як і Леся Українка, Іван Франко, збагатила українське письменство “загальнолюдськими сюжетами, виводячи (його.- І. О.) тим самим на ширші, всесвітні обрії” [2, с.6]. Письменниця оригінально трансформувала мандрівні образи й мотиви, що свідчить про високий художньо-естетичний рівень мистецької спадщини авторки, бо, як зазначає А. Бушмін, визначаючи формулу ефективності літературних впливів, “результат цей тим вагоміший, чим повніше, досконаліше здійснено творче перетворення успадкованого, сприйнятого елементу” [1, с.97].
Екстратемпоральні та інтернаціональні середньовічні легендарні структури, які “схильні до високого рівня семантичної універсалізації” [7, с.5], виступають одним із найважливіших засобів розкриття характерів у творчості Н. Королевої, зокрема у повістях “1313” (1935) і “Quid est veritas?” (1939).
Так, важливою деталлю характеристики Константина Анклітцена, головного героя повісті “1313”, є ключова інтенція: “Ох, камінь філософів! Як я ще далеко від тебе” [4, с.139]. У подальшому розвитку образу допитливого алхіміка зневіра у досягненні щойно згаданої мети буде одним із поштовхів до укладення договору із нечистим. Слід також зазначити, що, згідно із канонами середньовіччя, філософський камінь мав бути здатним не лише перетворювати метали в золото, але й давати змогу одержати еліксир життя, трансформувати звичайну людину в духовну, з’єднати людське з божественним [3, с.20].
З цієї точки зору експерименти молодого дослідника, який по-анахоретськи відмовляється від особистого щастя заради пізнання, співзвучні із “Фаустом” Й. В. Гете, де проблема інтелекту в контексті середньовічної доби сприймалася як конфлікт із Богом, бо розум у ті часи втілювався в образі Сатани.
Таємнича формула виступає невід’ємним елементом відтворення трагічного стану неоднозначної особистості, яка в сецесійний період історії переступила межу із “Civitas Dei” у “Civitas diaboli” [6, с.106].
Чаша Грааля – один із тих сакральних скарбів людства, що “торкаються найглибших пластів душі і здатні вести її до таїнства Христа” [5, с.26] – важливий компонент у розкритті глибинної сутності образів Понтія Пилата і Маріям (“Quid est veritas?”).
Бажання прокуратора віднайти загадковий келих із кров’ю Месії після подолання духовної та фізичної деградації моральним каяттям і вибором “шляху любові”, усвідомлення гріховності свого минулого, відновлення зв’язків із Всесвітом та гармонії зі своїм “Я” можна трактувати у повісті як еквівалент відродження.
Переконання Маріям стати “носійкою келиху спасіння” – кульмінаційний момент у характеристиці героїні, яка поборола складний морально-етичний конфлікт: зреклася епікурейського способу життя й обрала для себе велику місію – нести містичну чашу разом із “благою вісткою” народам Європи. Мироносиця, ставши носієм “Святого Світла”, фактично увійшла в позаматеріальні сфери людського буття.
Отже, традиційні легендарні структури – вагомі засоби створення онтологічних й аксіологічних переконань, гносеологічних і релігійних пошуків, психологічних та поведінкових домінант – набувають глибоко індивідуальних особливостей художнього вираження у характеротворенні персонажів повістей Наталени Королевої.
Бушмин А. С. Преемственность в развитии литературы.- Л., 1978.
Завадович Р. Передмова редактора до першого видання “Quid est veritas?” // Всесвіт.- 1996.- №2.- С. 4-7.
Энциклопедия мистицизма.- С-Пб: Литера, 1996.
Королева Наталена. 1313 // Королева Наталена. Предок.- К.: Дніпро, 1991.- С. 135-269.
Майер Р. В пространстве – время здесь… История Грааля.- М.: Этима, 1997.
Marrou H. Augustyn.- Krak? w: Znak, 1966.
Нямцу А. Є. Традиційні сюжети, образи і мотиви // Гречанюк Ю. А., Нямцу А. Є. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ-ХХ століття.- Чернівці: Рута, 1997.- С. 4-70.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)