Середньовічне село і його мешканці
Середньовічні села розташовувалися навколо замку феодала. Одному феодалу могло належати до кількох десятків, а то і сотень сіл разом з їх мешканцями та земельними угіддями. Учасники війни за особливі заслуги іноді нагороджувалися землею і одним селом. Це були найдрібніші феодали. А середньостатистичний феодал володів кількома селами і їх жителями. Вся земля, що належить феодалові і придатна для обробітку, а також пасовища ділилися на дві нерівні частини: більша частина, звичайно, була панська, а менша – селянська. Але всю цю землю доводилося обробляти, природно, самим селянам. А ось луками, лісами і водоймами могла користуватися і сільська громада. Кожна сім’я в селі мала свою ділянку землі в поле, невеличкий будиночок, двір з городом, а також прості знаряддя праці, робочий і свійську худобу та птицю. Працюючи на своєму полі і в своєму господарстві, селяни забезпечували себе всім необхідним, але частина виробленої продукції вони повинні були віддавати своєму феодалу, тобто платити оброк. Крім того, вони були зобов’язані працювати і на панських полях (панщина). А феодал в свою чергу платив податок до державної скарбниці продуктами свого натурального господарства.
Державні резерви існували для того, щоб утримувати армію (Середньовіччя – час безперервних воєн і хрестових походів), торгувати, робити товарообмін, запастися на випадок неврожаїв і голоду, будувати об’єкти загального користування. Таким чином, матеріальне благополуччя в країні забезпечувалося, в основному, за рахунок селянської праці. У середньовічній селі, що належить середньостатистичному феодалу було, наприклад, двадцять – двадцять п’ять дворів. У кожній родині, крім дорослих, по п’ять-шість дітей різного віку. Взагалі-то, діти в сім’ї народжувалися щорічно, але часто вмирали ще в дитинстві то від якої-небудь хвороби, то від чадного диму (взимку будинку опалювалися по-чорному, тобто без димоходу), то від нещасного випадку, то під час епідемій.
Кожна сім’я в селі, крім роботи на землі і клопоту з домашньою худобою, мала ще й деякий ремесло. У селі обов’язково був свій коваль, свій гончар, свій пасічник, свій тесля і т. д. Таким чином, люди, об’єднані в сільську громаду, могли колективно забезпечувати себе майже всім необхідним в межах свого села. Звичайно, якісь товари сільські жителі їздили купувати (або обмінювати) на ринок в місто, наприклад, сіль, металеві вироби, нитки, голки і іноді тканини. Хоча виробництво простих, грубих тканин громада в селі теж могла налагодити. Для цього, звичайно, потрібно було виростити льон і коноплі, обробити сировину, побудувати ткацький верстат і навчити двох-трьох дівчат працювати на ньому. Полотно з льону і конопель вибілювали в деревної золи, ретельно виполіскує в річці або озері і розстеляли на сонці, щоб воно вигоріло до остаточної білизни. Всі жінки і дівчата з дитинства були навчені шити простий одяг, готувати їжу, прясти шерсть, в’язати.
Селяни цілий рік були зайняті роботою. З ранку до вечора в теплу пору року чоловіки і підлітки працювали в полі або городі, заготовляли сіно і дрова на зиму. Іноді виділяли час на риболовлю, щоб побалувати сім’ю смачною рибкою і запастися нею про запас. Селяни риби не солили, тому що сіль – продукт малодоступний і дорогий, її сушили і коптили. А вечорами і взимку кожен селянин займався ще й своїм ремеслом. Тесляр майстрував нехитру меблі, вози. Були майстри, які виготовляють дерев’яний посуд. Гончар виконував замовлення на глиняні вироби: миски, глечики, барила. Коваль, який живе зазвичай в кінці села, був і зовсім фігурою майже містичної: він працював при світлі вогню, у своїй особливій печі, розпалював до червоного метал і перетворював його в сокиру, підкову, ніж, цвях… До нього ж бігли всі нещасні, кому треба було вирвати зуб, щоб позбутися від нестерпного болю. Адже у коваля були щипці, які годилися і для цієї стоматологічної процедури.
Діти в селі теж були корисними членами суспільства. Дівчата збирали ягоди в лісі, няньчили молодших братів і сестер, рвали бур’яни на городі. Хлопчики пасли худобу, рибалили, носили воду з річки, озера або колодязя, щоб полити город. Турбота про воду цілий рік лягала на хлоп’ячі плечі. У селі іноді могли дозволити собі і маленьку сироварню. Якщо селянин здасться метою заготовити сирів на зиму, то він буде молочну продукцію з особистого господарства віддавати умільцю-сироварів, який і виконає його замовлення. Час від часу в селі виникали конфлікти між селянами. Якщо не вдавалося самостійно їх вирішити, люди зверталися до свого феодалу. Він мав право розбирати справи, пов’язані з побутом або господарством своїх селян, штрафувати, карати додатковою роботою. За серйозні злочини феодал не мав права судити. Та й конфлікти траплялися не так вже й часто.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)