Семен Дежнев
Семен Дежнев (бл. 1605 – 1673) – російський мореплавець і мандрівник. Спільно с. Федотом Алексєєвим Поповим зумів проплисти від гирла Колими в Тихий океан, обігнути Чукотський півострів, відкрив протоку між Азією і Америкою на 80 років раніше В. Беринга. Його ім’ям названо відкритий ним мис – крайня північно-східний край Азії.
Була в Сибіру XVII в. категорія служивих людей (як правило, козаків), що займалися збором ясак-данини – своєрідного податку на користь государевої скарбниці, означавшего добровільне підпорядкування російському царю. Данина цю платили цінними хутрами, моржевими іклами і іншими цінностями, які в достатку в ті роки давав цей величезний, суворий і майже невідомий європейцям край.
Незважаючи на суворий государева указ про те, щоб підкорення корінного населення Сибіру йшло мирним шляхом, це далеко не завжди вдавалося. Тому козаки-землепрохідці найчастіше були людьми лихими, готовими до всього. Терпіли голод і холод, проникаючи в такі куточки сибірської землі, про які ніхто не чув. Ходили на моржеві промисли разом з торговими людьми. ^ Чи не гребували нападами на місцевих жителів. У тих, хто не платив данину, брали заручників, примушуючи віддавати ясак. Саме землепроходці покрили Сибір мережею острогів і зимовий, що служили віхами колонізації Сибіру. Ось таким збирачем ясака і був служилий людина Семен Іванович Дежнев, що відкрив північно-східний прохід між Азією і Америкою, який безуспішно шукали європейські мореплавці.
За останніми даними, Дежнев був уродженцем пінеж-ського краю і походив з селян. Саме там, у Вер-Кольської волості Двінського повіту, виявлений родоначальник Дежньова Яків Єремєєв на прізвисько Дежньов, тобто “діжа”. Невідомо, як Семен потрапив у Великий Устюг, проте в Сибір у складі великого загону ратників в 30-і рр.. XVII в. він прийшов саме звідти.
Якийсь час Дежнев пробув у Тобольську, потім був переведений в Єнісейськ і в 1638 р. направлений в гарнізон Якутського острогу. Звідси на збір ясака і “пошуку нових неясачних людців”, тобто тих, хто ще не платив данину, його не раз відправляли в дальні райони – на Индигирку, Яну, Алдан, Амгу. Службу Дежнев ніс справно, вмів діяти не тільки силою, але і домовленостями. Відомо, що в 1640 р. він примирив два якутських роду на річках Таті і Амге, схилив до сплати ясака войовничого “князца” місцевого племені Кангалас сахе.
У 1641 р. разом з відомим землепроходцам Михайлом Стадухин Дежнев вирушив у похід на Оймякон. У квітні 1642 в сутичці з войовничими “ламутскіх тунгусами”, як і багато інших козаки, був поранений. Втративши коней, загін потрапив у важке становище. Довелося побудувати судно. Коли зійшов лід, козаки спустилися вниз по Оймякона і продовжили шукати “неясачних людців” в низов’ях Индигирки. Але там складальників ясака вже було предостатньо, тому загін вирушив далі на схід і дійшов до р. Алазеі. Тут їм зустрівся загін такого ж землепроходца Дмитра зирян. Дежнев знову проявив свій дипломатичний талант. Завдяки йому обидва загони об’єдналися і влітку 1643 дійшли до Колими, де до цього європейці ще не з’являлися. Козаки піднялися вгору по річці і заснували Колимське зимовище, пізніше стало великим острогом – опорним пунктом російської колонізації в цих місцях.
У 1645 р. Зирян і Стадухин вирушили на р. Лену, щоб здати зібраний ясак. У острозі залишилися 13 осіб, у тому числі і Дежнев. Незабаром фортеця обложило полуторати-сячний військо юкагиров. Російським вдалося утримати острог і навіть перемогти в рукопашному бою, але врятувало їх тільки повернення загону зирян.
Почувши про багатому соболем колимськім краї, сюди незабаром потяглися промисловці і торговці. Поступово звіра стало менше, і люди стали подумувати про пошуки нових багатих місць. Крім того, до острогу дійшли чутки про те, що десь на сході “є річка Погича” (Анадир), де можна знайти не тільки хутро, а й срібло. Перша спроба знайти гирлі легендарної річки, йдучи вздовж морського берега, закінчилася нічим. Льоди пропустили кочи * тільки до Чаун-ської губи, тобто не більше чотирьохсот кілометрів східніше гирла Колими.
* Кочі – дерев’яні судна, на яких землепроходці здійснювали свої плавання по річках Сибіру і прибережним морях Льодовитого океану. Всупереч усталеному думку, це були не примітивні човни, а цілком надійні по тому часу суду, добре пристосовані до плавання в льодах. Для морських плавань використовувалися так звані великі двощоглові кочи вантажопідйомністю до 40 т. На борт вони могли прийняти до п’ятдесяти чоловік. Головною особливістю кочей була наявність “Коці” (“шуби крижаний”) – додаткової товстої обшивки, що оберігає борта від “іспротіранія” крижинами. А завдяки особливій яйцевидної формі корпусу кочи при вмерзання в лід не ламалися від стиснення льодами, а виштовхувалися наверх.
181
У 1647 прикажчик устюжского купця Федот Алексєєв Попов взявся за організацію нової експедиції і попросив “прікащіка” (начальника) Колимського острогу Втора Гав-рілова дати йому надійного служивого людини для збору ясака та управління нововідкритими землями. Таким чином Попов хотів надати експедиції офіційний характер. Вибір припав на Дежньова, який і сам був не проти відправитися в сулівшую великі вигоди експедицію. Адже там напевно було багато “неясачних людців”. Крім того, учасники першої експедиції розповідали про запаси моржевої кістки, яка на Русі цінувалася нарівні зі слонової. Пізніше до експедиції приєднався ще один козак, Герасим Анкудинов.
Влітку 1647 63 землепроходца на чотирьох судах вийшли в море і рушили на схід уздовж морського узбережжя. Однак шлях перегородили льоди. Довелося повернутися назад. 20 червня 1648 спроба була повторена, вже на семи кочах з командою в 90 чоловік. Літо було теплим, але мандрівники страждали від жорстоких бур. Один за одним почали гинути кораблі. Спочатку крах потерпіли два коча. Тих з команди, кому вдалося дістатися до берега, перебили місцеві жителі. Потім пропали ще два (є припущення, що вони дісталися до Аляски). Біля Великого Кам’яного Носа (ймовірно, мис Дежньова або Чукотський) розбився корабель Анкудінова. Два залишилися коча взяли на борт його команду. Під час спроби висадитися на берег був поранений у сутичці з ескімосами Попов. А потім під час бурі кочи втратили один одного. Коч Попова потрапив на Камчатку, а деж-невський довго носило по морю, а в жовтні викинуло на берег в 900 км на південь від Чукотського півострова. Американського берега ніхто з мандрівників не бачив.
Дежнев і 24 залишилися \ живих члена команди рушили на північний схід. Йшли десять тижнів і дісталися до низин р. Анадир. Тут зазимували, правда, не все. 12 чоловік пішли вгору за течією на пошуки їжі, а тому повернулися тільки троє. Інші загинули. Переживши жахливу голодну зиму, навесні мандрівники з плавника побудували суду і піднялися по р.. Анадир на 500 км. По дорозі Дежнев був в черговий раз поранений при спробі взяти ясак з юкагиров, що не розташованих розлучатися зі своїм добром. Проте начальник загону зумів наполягти на своєму: він взяв двох заручників, і ясак був заплачений.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)