СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ

Сукупність усіх можливих лексико-семантичних варіантів слова (ЛСВ) утворює його внутрішню семантичну парадигму, тобто семантичну структуру багатозначного слова [5, с. 102].

Мовознавець Е. В. Кузнецова виділяє 4 параметри, за якими можуть характеризуватися значення слів: 1) основне-неосновне; 2) вільне-контекстуально-зв’язане; 3) пряме-переносне; 4) нейтральне – стилістично-марковане [5, с.114]. Центром внутрішньої семантичної парадигми (семантичної структури) є основне, або первісне значення [5, с.107], яке В. С. Ващенко називає лексицентричним [1, с.15].

Слово як знак маніфестує основне (лексицентричне) значення. Автосемантизм основного значення слова підтверджується психолінгвістичними критеріями, тобто в якості знаків-носіїв цих значень слова зберігаються у нашій пам’яті. Основним у семантичній парадигмі іменника добро є “усе позитивне в житті людей, що відповідає їх інтересам, бажанням, мріям” [8, ІІ, 323], а зло -“що-небудь погане, недобре” [8, ІІІ, 597].

Вільними значеннями прийнято вважати ті, які можуть бути реалізовані в найрізноманітніших контекстах при мінімальній спеціалізації [5, с.109]. Поряд із значеннями, які подаються першими у словникових статтях іменників добро і зло відсутні вказівки на особливості сполучуваності. Тому ці значення досліджуваних слів можна охарактеризувати як вільні.

Приклади контекстуальної реалізації лексицентричних значень слів добро і зло у сучасній українській прозі за значеннєвою відповідністю певній сфері життя людей розподіляють на 3 групи:

І. Побутова сфера: “Маруся мене відшила. Й почало мене заїдати: оце за моє добро – така подяка?” [3, с.162].

ІІ. Соціальна сфера: “[…] група доброчинців хоче змінить існуючий, на їхню думку, порочний порядок силою… і замість добра в результаті – гори невинних трупів, маса калік – і ще більше несправедливості…” [7, с.25].

ІІІ. Релігійна сфера: “Ми посилаємо своїх богів за здобиччю, за врожаєм, за погодою, за добром і щастям” [4, с.56].

Текстоцентричні значення досліджуваних іменників є похідними від основного і витворені на грунті певних контекстуальних обставин. Це підтверджується певною спільністю сем з основним значенням, а також додатковими семами в більшості непрямих значень слів.

Навколо основного значення нарощується і глибоко вростає в семантичну організацію слова як його компонент похідного типу метафоричне значення. У сучасних українських прозових творах метафори, у складі яких виступають іменники добро і зло, можна класифікувати за частинами мови, що становлять їх семантичне ядро:

Іменникові: “Вони – невільники, новітні раби імперії зла та насилля […]” [2, с.45];

Прикметникові, побудовані на смакових та просторових асоціаціях: “Зло солодке позверх, а в середині їдке і трутне […]” [9, с.22];

Дієслівні: “Добро, дитино, світ красить, а зло навпаки-потворить” [9, с.22].

Слово добро і зло є також носіями фразеологічно зумовлених значень:”Попов часто злий, а від злого добра не жди” [4, с. 135].

У творах сучасної української прози представлені полісемантичні іменники добро та благо, які є абсолютним (номінативними, парадигматичними, системними) синонімами і створюють семантичну опозицію тотожності: “Тримати народ в убогості злочин непростимий уже сам по собі, але переконувати всіх, що убогість – це щастя і благо – злочин стокротно тяжчий” [4, с.564]. Іменник благо у певній мірі архаїчний і вкладається сучасними прозаїками, зокрема П. Загребельним, у вуста духівництва з метою достовірного зображення певної історичної епохи.

Антоніми добро і зло виражають доповнювальні, комплементарні відношення, оскільки характеризуються наявністю протилежних сем (“позитивне-негативне”): “[…] жорстокості в світі не меншає, так ніби існує якийсь таємничий закон збереження добра і зла в співвідношеннях, визначених навіки й безповоротньо” [4, с.266]. Семантична структура даної антонімічної пари є асиметричною, оскільки “[…] не всім ЛСВ одного із слів відповідають антонімічні значення в другому слові” [6 с.109].

Таким чином, синонімія та антонімія тісно пов’язані зі структурою полісемантичного слова, оскільки їх мікросистеми перебувають у тісній взаємодії. Семантична структура слова являє собою складне явище, яке можна охарактеризувати тільки врахувавши його всебічні зв’язки із позамовною дійсністю та усередині лексичної системи.

Ващенко В. С. Слово та його значення: Посібник з лексикології.- Дніпропетровськ, 1976.- 40 с.

Гургула І. Крілб, повість // Дзвін.- 1997.- №5-6.- С. 42-56.

Гуцало Є. Імпровізація плоті: Епос-ерос.- К.: Посередник, 1993.- 192 с.

Загребельний П. Тисячолітній Миколай: Роман.- К.: Довіра, 1994.- 636 с.

Кузнецова Э. В. Лексикология русского языка: Учебн. пособие для филол. фак. ун-тов / 2-е изд., испр. и доп.- М.: Высш. шк., 1989.- 216 с.

Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української літературної мови. (Семантична структура слова).- Х.: Вища школа, 1976.- 114 с.

Різник Л. Карма, повість // Дзвін.- 1998.- №1.- С. 3-53.

Словник української мови: В 11 т.- К.: Наук. думка, 1971.

Шевчук В. Біс плоті, повість // Дзвін.- 1998.- №2.- С. 3-34.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ