Сценічне життя драми. Богдан Ступка в ролі Миколи в постановці Київського драматичного театру імені Івана Франка – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст. МОДЕРНІЗМ. ТВОРЧІСТЬ І. ФРАНКА
Мета: дізнатися про сценічну історію п’єси, різноманітні варіанти їх прочитання; розвивати в учнів емоційність, вміння знаходити матеріал у різних джерелах інформації, систематизувати його; виховувати інтерес до театрального мистецтва, почуття поваги до творчих пошуків українських митців – режисерів, акторів.
Обладнання: відеофрагменти з постановок п’єси, фільмів за твором (на вибір вчителя або учнів), фото з театральних вистав.
Теорія літератури: образи драматичного твору.
Тип уроку: комбінований.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
1. Перегляд відеофрагменту п’єси
Бажано фінал з його найвищим рівнем напруження. Але вчитель або пропозиції учнів можуть запропонувати інший фрагмент.
2. Слово вчителя
Наскільки актуальною драма “Украдене щастя” є сьогодні, свідчить одна з рецензій 1901 року: “Хтось робив тій штуці закид, що не видно в ній, хто саме украв те щастя. Та се марниця. Досить, що щастя украдено. Доля вкрала, і злі люди вкрали, і теперішній устрій суспільності, і много-премного обставин, завдяки котрим щодня руйнується щастя тисяч”.
Сьогодні ми дізнаємося про драму дещо нове: ми зрозуміємо, що в різні часи один і той же твір “читається” по-різному, що кожний актор привносить в образ героя драматичного твору щось своє, що розкриття ідейно-художнього змісту твору багато у чому залежить від режисера та актора. Поговоримо про одного з кращих виконавців ролі Миколи – Богдана Ступку, на жаль, нині покійного. І ще одне: спробуємо зрозуміти, що для сприйняття талановитої п’єси потрібний талановитий, підготовлений глядач. Про це і інше поговоримо на уроці.
ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
1. Зачитування учнями написаних вдома творів-роздумів “чи може крадене щастя бути справжнім?”
2. Словниковий диктант “Ті, хто створює виставу”
Автор, актори, режисер, суфлер, сценограф, освітлювач, музиканти, хореограф, художники-оформителі, костюмери, гримери, бутафори, робочі сцени.
IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Слово вчителя
“Украдене щастя” – одна з найвідоміших п’єс Івана Франка. Класика української драматургії, що говорить на вічні теми, просто “приречена” бути актуальною у всі часи та дозволяє найрізноманітніші трактування. Інколи вистави різних театрів демонструють не просто різне, а часом навіть протилежне трактування матеріалу. І це прекрасно, адже кожна постановка має своїх шанувальників, а розмаїття театральних підходів робить театральне полотно країни значно барвистішим.
2. Виступ учнів
Ви отримали план підготовки до уроку, попрацювали з різними джерелами інформації. Настав час поділитися своїми знахідками.
Виступ 1. Сценічне життя драми (перелік кращих постановок)
Першими постановниками “Украденого щастя” були актори театру “Руська бесіда” (Львів, 1893 р.). Руська бесіда (з 1928 – Українська бесіда) – товариство у Львові в 1861-1939.) Режисер Кость Підвисоцький, який і виконав роль Миколи Задорожного. Анну грала Антоніна Осиповичева, а Михайла Гурмана, поштаря – Степан Янович (батько Леся Курбаса).
Рік постановки: 1893 р.
Театр: Театр товариства “Руська бесіда” Львів.
Режисер: Кость Підвисоцький.
Актори: Кость Підвисоцький – Микола Задорожний, Анна – Антоніна Осиповичева, Михайла Гурман – Степан Янович.
Відгуки: Поява в Україні “Украденого щастя” – “це політична подія”, така драма для української сцени є “оригінальним твором, де кожна сцена, кожний вислів дихають правдою… Це вірний вираз оригінальних прикмет українського народу”. Театральний оглядач.
Рік постановки: 1903 р.
Театр: Трупа П. Саксаганського та І. Карпенка-Карого.
Режисер: І. Карпенко-Карий.
Актори: Микола – Карпенко-Карий, Анна – Любов Ліницька, Михайло – Микола Садовський.
Відгуки: “4 лютого глядачі вітали Карпенка-Карого в ролі пригнобленого, приниженого й зацькованого селянина – галичанина Миколи Задорожного. Найскладніший трагічний образ драми вимагав мистецької гри. Іван Карпович під час всієї вистави тримав своїм виконанням психологічну напругу, задаючи тон грі Ліницької в ролі Анни та Садовського в ролі Михайла Гурмана”. Іван Пільгук.
Рік постановки: 1932-1933 рр.
Театр: Харківській театр Революції під художнім керівництвом Марка Терещенка.
Режисер: Ігор Земгано.
Актори: Михайло – Ю. Козаковський, Анна – В. Варецька і К. Тимошенко, Микола – П. Столяренко-Муратов.
Відгуки: Ця вистава вперше гостро підкреслила у Франковій драмі саме соціальні протиріччя, пояснила людські відносини суспільними підвалинами. “Ми наголос зробили на соціальних взаєминах, на характеристиці класової боротьби того часу. ми прагнули підкреслити соціальне розшарування поміж селян, взагалі – намагались відтворити все, що є у п’єсі характерного для тодішньої Австро-Угорщини”, писав І. Кулік. Він разом з режисером І. Земгано переносять мотиви кохання в сюжеті на другий план, віддаючи перевагу ідеї класової боротьби. “Ми хотіли викликати у глядача певні асоціації з аналогічним станом сучасної Західної України, що заливається кров’ю і сльозами,- писав І. Земгано. Фінал вистави у театрі Революції був іншим, ніж у п’єсі. Харків’яни намагалась переконати глядача, що соціальна ситуація не вирішена: один убитий жандарм – це ще не повалений лад.
Рік постановки: 1940 р., 1956 р.
Театр: Київський театр ім. Івана Франка.
Режисер: Гнат Юра.
Актори: Микола – А. Бучма, Михайло – В. Добровольський, Анна – Н. Ужвій.
Відгуки: Юра наголошував у виставі на соціально-психологічному змісті драми, акцентував на властивій для всіх творів Франка життєлюбності. А Амвросій Бучма – Микола – відкрив у виставі потаємні куточки людської душі свого персонажа і його почуття людської гідності. У реалістичній грі Бучми образ Миколи в історії українського театру вперше став у центрі вистави… Юра у своїй постановці не шукав винуватців, переконуючи глядача, що “щастя вкрадене у всіх”.
Рік постановки: 1976 р.
Театр: Львівській академічний театр ім. Марії Заньковецької.
“Украдене щастя” на сцені театру імені Заньковецької з’являлось щонайменше 4 рази (за останніми дослідженнями 5) – у 1922, 1923, 1940, 1949, 1976 р.
Режисер: 1976 Сергій Данченко, 1922 р., Борис Романицький, 1923 р. Олександр Корольчук.
Актори: 1976 р.- Микола – Богдан Ступка, Михайло – Федір Стригун, Анна – Таїсія Литвиненко 1922 р. Микола – Борис Романицький, Анна – Варвара Любарт, Михайло – Василь Яременко.
Відгуки: 1922 р. – поставлена як психологічна драма, вистава була максимально наближеною до твору Франка навіть відтворенням авторських ремарок 1976 р. Данченко абстрагувавсь від соціально-викривальних мотивів, усунув з вистави фольклорно-пісенний колорит, поставив у центр психологічний трикутник Микола-Анна-Михайло, зосередився на інтелекті, душах, сердцях, розумі. Є у п’єсі й винуватці трагедії героїв: це філософія крайнього індивідуалізму, небажання поважати і зважати на собі подібних. Всі троє виступають на рівних: віково, психологічно, емоційно, всі – в усвідомленні вибору, у відчутті наслідків вибору. Опиратись стихії може тільки Микола: він вибрав добро і співчуття. Віковий розрив між Миколою та Михайлом був відсутній.
Рік постановки: 2016 р.
Театр: Театр “Золоті ворота” Київ.
Режисер: Іван Уривський.
Актори: Микола – Дмитро Олійник, Анастасія Салата, Михайло – Андрій Поліщук.
Відгуки: На сцені лише три актори та тяжіння до мінімалізму. це метафоричне дійство, герої якого намагаються знайти хоча б примару щастя.
Рік постановки: 2016 р.
Театр: Театр імені Марії Заньковецької. Львів.
Режисер: Федір Стригун.
Актори: Анна – Альбіна Сотникова та Анна Матійченко, Михайло – Олександр Норчу та Олесь Федорченко, Микола – Ярослав Кіргач та Юрій Чеков.
Відгуки: Вистава спирається на традиції заньківчан, присутня певна візуальна та інтонаційна надмірність. Має ефектний фінал, стала твором про шалену пристрасть, яка ламає стіни.
Драма Франка в цій постановці сягнула рівня античної трагедії, притчі про втрачене щастя.
3. Бесіда з учнями
Ø Спробуйте знайти особливості образу драматичного твору.
Ø Що, на ваш погляд, обумовило різні трактування змісту п’єси?
Ø Яка причина різного підходу до трактування образів драматичного твору?
Ø Чому режисери і актори відходять від тексту автора драми? Чи вважаєте ви це доцільним? Обгрунтуйте свою думку і доведіть її прикладами з матеріалу уроку.
4. Повідомлення учня
БОГДАН СТУПКА В РОЛІ МИКОЛИ
Творчому почерку Ступки Б. С. було притаманне тонке відчуття жанру, стилю сценічного твору. це обумовило різноплановість його образів. Він був яскраво артистичний і неординарний в будь-якій виставі.
Вперше Богдан Ступка, відомий український актор, виступив у виставі Львівського академічного театру ім. Марії Заньковецької 1976 року. Відтоді він виходив на сцену у цьому образі понад 360 разів.
Задорожного актор грав не тільки у Львівському театрі ім. М. Заньковецької, а й на численних гастролях. Тому точне число, скільки разів Богдан Сильвестрович перевтілювався в Миколу, вже важко підрахувати. За словами актора, Задорожний йому дорогий з багатьох причин. “Франко – один з моїх улюблених письменників. (До речі, обидва народилися у Галичині у один і той же день – 27 серпня. Тільки актор з’явився на світ на 85 років пізніше за Івана Яковича.) Грати роль Миколи – великий успіх у творчій долі,- зізнався Ступка.- Данченко був не тільки моїм другом, я його вважаю і своїм учителем. Ми багато пудів солі разом з’їли, перш ніж досягли успіху. Він перший повірив у мою “зірку”… Після смерті Сергія Володимировича я відчув такий біль, немов мені відрубали руку”.
“Богдан Ступка в ролі Миколи Задорожного живе якимось продовженим життям на сцені, мотиваційна неочевидність, неоднозначність його поведінки зачаровує, примушує з увагою стежити за кожним його рухом. Актор поведінку свого героя будує, виходячи з внутрішньої мотивації. Микола свідомо зробив вибір, прирікаючи себе на самотність. Він існує у світі, у якому його не розуміють, йому не співчувають, він нікому не потрібен,- ділиться своїми враженнями від вистави театрознавець Ростислав Коломієць.- Абстрагувавшись від соціально-викривальних мотивів, зосередившись на внутрішньому світовідчутті героїв, Сергій Данченко створив виставу сучасну за змістом й естетикою”. Можна додати, що у великій мірі завдяки таланту Богдана Сильвестровича Ступки.
VI. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО
Бесіда з учнями
Ø Що ви можете сказати про зміни у “прочитання” п’єси режисерами різних театрів за період з 1893 року (Перша постановка) до наших часів?
Ø Які цікаві знахідки у трактовці образів п’єси зробили актори у різних постановках?
Ø Хто з режисерів, на ваш погляд, зумів якнайбільше наблизитися до авторського задуму?
VІI. ПІДСУМОК УРОКУ
Рефлексія
Ø Чи вважаєте ви себе тим самим талановитим глядачем, про якого згадувалося на початку уроку?
Ø Яка робота над собою потрібна вам для того, щоб стати ним? Обгрунтуйте свою думку.
VIII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати матеріал уроку, відвідати театральну виставу або переглянути театральну виставу в YouTube для створення рецензії на виставу на наступному уроці.