Самота – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА
Я в цю добу і підступну, й криваву Прагну лише самоти. Навіть за долю свою, і за славу, І за молитву мети.
І за ту муку, те слово велике В шумі бездушних розмов, Що визначає первісне і дике В серці життя і любов.
Бо почуття наші в серці самітні, Наче із квіток вінки, Сплетені к святам на грядці у квітні В храм і вночі гомінкий…
Котрі, зів’явши, летять під ограду В затінки хмелю та ніш, Де тільки вітер пропащу принаду Збудить в останній крутіж.
І через те самотини я хочу Там, де самотня блакить, Щоб не любов собі мати, а творчу, Хоч і єдину, мить.
Бо і любов нам живе, і страждання Свіжим цвітінням тривог, В час, коли творчі безумні змагання Є невмирущі, як Бог.
І через те мені в лісі і в хаті Світить, неначе мета, Може, і в людськім неситім проклятті Творча моя самота.
Related posts:
- ПРЕДШЕ – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА Я вас любив, німуючи, то словом І вірив сліпо та тривожно знов, А ви боялися, щоб випадково Не виявив при людях я любов. Я вас любив, побожний то злорікий, Ви ж обминали, боячись, мене, І через те прощайте вже навіки, І хоч тепер вас серце обмине. Але коли у липні під каштаном Побачите потоптану траву […]...
- КАЗКА – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА Як купала мене мати у любистку, трусив зорi Див iз лану у колиску. Схиляв голову весняну голий мiсяць до маленьких моїх нiжок в купiль свiжу. Вода з мiсяця збiгала на малого, нiби срiблом полоскала тепле лоно. Як скупала мати сина, то мiж зорi положила у колиску, як у полi: Як у полi, на могилi коло […]...
- ДУМКИ (ІЗ ШПИТАЛЬНИХ НОТАТОК) – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА * * * Коли трапляється менi велике горе, то завжди Шевченко, Шекспiр i Гете встають передо мною, викликають гiркi думки, а пiд кiнець дають утiху й заспокоєння. * * * Шекспiр близький до Сатани. Вiн такий знавець людини, яким є лиш один Сатана. Бо Шекспiр серед горя людського може бути байдужий i незачеплений, як вершина […]...
- ПІСНЯ 3 ПІВНОЧІ – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА (Колоніальні настрої в дореволюційній руській армії) Лірична поема Частина І. Давно вже ніч свої пустелі Великі зорі висипа, Давно в бараці раби темні, Як під водою вічні скелі, На нарах сонними лежать. Висока стеля капа мокра, Бо люди дихають, сопуть… А дума сльози із-над Волги На поле рідне глухо котить, Де села сонячні ростуть. Ой […]...
- ХТО – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА На персах землі гора; у важке небо зоряне з сонцем впира чолом. Од п’ят гори до зір небесних криваві тумани. На горі хрест в туманах – хрест. Простяг рамена од краю світа до краю, од сходу на захід. У світ упала тінь хреста з півночі на південь. На хресті – людина. На степи, на води […]...
- НЕЗМІННІСТЬ – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА Прозорого серця висока погода Сьогодні пустила над світом плисти Тонесенькі хмари, відбивши їх в водах Баварських озер, мов з латаття листи. Налиті живицею сосни рожеві Малої гіллячки не рушать ніде, Бо тиша у лоно щасливому дневі Від Альпів далеких незримо іде. І кожного дерева стовбур порою Дзвенить, мов струна, що зачула смичок Коли відривається тільки […]...
- ВЕЛИКА ВТРАТА (фрагмент некролога) – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА Несподівано, як грім серед ясної днини, впала тяжка й невідклична вістка: 7 вересня 1962 року, о 6 годині ранку в Пілгрім Стейт Госпіталі на Лонг Айленд, на шістдесят восьмому році стражденного життя помер Тодось Осьмачка. Народився він 16 травня 1895 року в селянській родині, в селі Куцівка на Київщині. Перший його твір – поема “Думи […]...
- ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА (1895-1962) ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА Народився Тодось Осьмачка 4 травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині в родині сільського робітника Степана, який працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. Мати була жінкою доброї душі і завжди багато працювала. Після народження Тодося вона оглухла. І хоча з роками слух частково […]...
- Образ Вітчизни в поезії “Україна” – I варіант – 8 клас – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА Моя Україно, недоле моя, Була ж ти мені дорогою, А нині тебе вже лишаюся я. Ох, що ж ти зробила зі мною! Ці слова написав Тодось Осьмачка, нещасний син України, якому випала трагічна доля: арешти, допити, ув’язнення, переховування, психіатрична лікарня. Свої дні, пройняті страхом переслідування, поет закінчив в Америці. Йому так і не судилося повернутися […]...
- ДУМКИ, ЩО ВИНИКЛИ ПІД ЧАС ПИСАННЯ КНИЖКИ “РОТОНДА ДУШОГУБЦІВ” – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА 1. Хто в мистецтвi має розум, а не має почуття, той не має генiя. А хто не має розуму, а має почуття, той божевiльний. Тiльки той, хто у мистецтвi має i розум, i почуття, – держить у собi свiтло дня, i ним тодi цiкавляться i полiсмени всього свiту. 2. Неохайнiсть у композицiї якогось твору мистецтва […]...
- Поетичні світи Тодося Осьмачки – 8 клас – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА Серед провідних митців епохи “розстріляного Відродження” Тодось Осьмачка – самий талановитий і оригінальний. У центрі його поетичних інтересів – любов до українського народу, який потрапив у криваву заметіль тридцятих років. У душі митця поселилися біль і смертельний сум. Розпач, розлад, руйнування, загальне зубожіння селян – усе це ознаки життя України тих часів. Проникливо сумні вірші […]...
- Короткий переказ – Старший боярин – ТОДОСЬ (Феодосій) ОСЬМАЧКА – ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА У червні 1912 року Гордій Лундик приїхав із Черкаської учительської семінарії в село Тернівку до своєї тітки Горпини, яка замінила йому батьків, котрих він рано втратив. Здобути освіту йому допоміг місцевий священик Дмитро Діяковський, зваживши на успіхи здібного учня в земській школі. У його валізі лежала посвідка про те, що Лундик має право […]...
- Старший боярин – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА – скорочено Розділ перший Року 1912-го, червня 15-го, Лундик Гордій приїхав із Черкаської учительської семінарії в село Тернівку до своєї тітки Горпини Корецької, яка йому була і за батька, і за матір рідну, бо він їх позбувся ще раннього дитинства. До науки стати йому поміг місцевий священик Дмитро Діяковський, зваживши на те, що хлопець кінчив дуже добре […]...
- Матерiали до характеристики життя й творчостi (Тодосій Осьмачка) …Смерть поета сталася 7 вересня 1962 р. в одному шпиталi коло Нью-Йорка. Скажу щиро, в обличчi свiжої ще смерти, що кожний момент, просто кожну секунду мого довгого знайомства з небiжчиком, я був гостро свiдомий, що вiн є генiяльною людиною, бiля якої, як бiля всiх велетнiв людського духа, ще за її життя шумлять вiтри iсторiї. Подаю, […]...
- Не маю зла до жодного народу – МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ Не маю зла до жодного народу. До жодного народу в світі зла не маю. Чому ж тоді все важчає мені На світі жити в множині духовній? Тоді від чого ж якось так мені стає, Неначе я у чомусь завинився Перед своїм народом немаленьким, Я завинив, бо не доніс чогось, Чогось такого необхідного, одного, Що міг […]...
- ДО А. П. КЕРН – ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН Я пам’ятаю мить чудову, Коли мені з’явилась ти, Як привид, сповнений любов’ю, Як геній чистий красоти. В сумній, холодній безнадії, В людській тривожній метушні, Звучав твій голос, наче мрії, Ти часто снилася мені. Йшли роки. Мрії чарівничі Розвіяв вітер часу злий. І я забув твоє обличчя, Твій стан і голос ніжний твій. У глушині важкій […]...
- НА РОКОВИНИ СМЕРТІ ШЕВЧЕНКА – ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО Умер поет! І струни голосні Порвалися, замовкнули навіки. Ми стали сиротами, і, сумні, Ми понесли у серці жаль великий. І довго плакали… І от тепер Щороку згадуєм сумну пригоду. Але чи справді вмер він? Ні, – не вмер! Поет живе в серцях свого народу! Його душа в святих його словах Одбилася акордами смутними; Вона живе […]...
- Я МИТЬ ЧУДОВУ ПАМ’ЯТАЮ… (ДО А. П. КЕРН) – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН – 9 КЛАС Я пам’ятаю мить чудову, Коли мені з’явилась ти, Як привид, сповнений любов’ю, Як геній чистий красоти. Переклад І. Муратова В сумній, холодній безнадії, В людській тривожній метушні, Звучав твій голос, наче мрії, Ти часто снилася мені. Йшли роки. Мрії чарівничі Розвіяв вітер часу злий. І я забув твоє обличчя, Твій стан і голос ніжний твій. […]...
- Так тихо серце плаче… – Поль Верлен Так тихо серце плаче, Як дощ шумить над містом. Нема причин неначе, А серце ревно плаче! О, ніжно як шумить Дощ по дахах, по листю! У цю тужливу мить Як солодко шумить! Відкіль цей плач, не знати, В осиротілім серці? Ні зради, ні утрати,- Відкіль журба, не знати. Найтяжчий, певне, сум – Без гніву, без […]...
- Мати – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Мати В далеку путь ідуть її сини, Зa тридев’ять земель чужих і невідомих, І їм услід, прадавній і сумний, Її руки трикратний хресний помах. О, руки матірні, і ніжні й шкарубкі, До вас вернутися лише на мить єдину! В далеку путь рушають парубки, Ідуть на подвиг у ясну годину. Відвага прадідів у грудях вироста, І […]...
- Твір “Де живе краса?” Де живе краса? Де ховається вона від людського погляду? Можливо, краса живе в чаші квітки, можливо, ховається під опалим осіннім листям або укривається де – то в лісовій тиші під тінню могутнього дуба. А може, краса оселилася на хмарці, повільно пливе по блакитному неба? Можливо, краса сховалася у віршах чи картинах великих майстрів або ж […]...
- ЯК ІДЕШ ТИ… – МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ Як ідеш ти білою тропою І зимове сонце блисне враз, Як над широчінню сніговою За алмазом спалахне алмаз, Як зненацька у людській розмові Дружній голос душу стрепене, Як заблисне в посмішці раптовій Юне личко, – спогадай мене! Спогадай, бо сивина навчила Кожну мить хорошу берегти. Думаєш, таких ще буде сила! – Ой, гляди, не ошукайся […]...
- Там, де Лючка круто в’ється – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Там, де Лючка круто в’ється, Де хати в садках, Де мене носила мати В поле на руках,- Там я знаю кожну стежку, Кожен камінець, Там узяв я пісню в серце Із людських сердець. Там земля скупа на жито – Родить пирії. Люди потом, чорним потом Полили її. Мусить хліб для них родити […]...
- НЕХАЙ І ТАК – Микола Вороний Нехай і так, що я той раб нікчемний, Що часом падає, щоб підвестися знов; Та знай і ти, що біль мій – не даремний, Що він вигоює, витроює любов. Коли я раб – то раб, що рве кайдани, Що не скоряється, нести не хоче гніт . Нехай горять, нехай ятряться рани, Та крізь криваву млу […]...
- ЛАСТІВКИ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО ЛАСТІВКИ У присмерку літають ластівки Так низько, Ніби в землю поринають, І виринають з неї, мов з ріки, Крильми собі дорогу протинають. Шугають у зеніт, а відтіля, Як чорні зорі, падають, як сльози… А над хатами – “вісімка”, “петля”, – О летуни мої, о віртуози! Розплющитися можна об стіну, Об камінь груди на льоту роздерти… […]...
- Короткий переказ – Істотне – ЄВГЕН МАЛАНЮК – ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА ЄВГЕН МАЛАНЮК Діла ростуть у невмолимі черги. Громадиться цеглинами життя. Як рух, як пруг, як вічний вир енергій. Триває й визначається буття. Співа блакить крізь готику риштовань. Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов. І все ж таки: в началі було – Слово! І все ж таки: начальний дух – Любов! І в серці, і в […]...
- Образ юного героя у творі “Печенізька облога Києва” – ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ – 6 клас Справжній патріотизм виявляється не на словах, а у справах. Хто би міг подумати, що маленький хлопчик може врятувати ціле місто. А таке сталося у X столітті. Святослав – великий князь київський, пішов до Болгарії, коли Київ оточили печеніги. Хтось мав повідомити військо Святослава про оточення міста. Це зробив хлопчик, якому судилося стати юним героєм. Але […]...
- ПІСНЯ ПРО КИЇВ – АНДРІЙ МАЛИШКО (Лірична) Білі каштани, Світлі огні, Де б не бував я, – Любі мені. Київські ночі, Зустрічі в саду – В серці, куди не піду. Гори високі, Синь дніпрова, Молодість наша Вічно жива. Київські ночі, Зустрічі в саду – В серці, куди не піду Ми покохались Там, де дуби, В київськім небі Два голуби Кружать, здіймають […]...
- Земле, моя всеплодющая мати – ІВАН ФРАНКО Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глубині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! Дай теплоти, що розширює груди, Чистить чуття і відновлює кров, Що до людей безграничную будить Чисту любов! Дай і огню, щоб ним слово налити, Душі стрясать громовую дай власть, Правді служити, неправду палити Вічну дай страсть! […]...
- Ще днів моїх багато за горою – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Ще днів моїх багато за горою, За зорями в небесній глибині. Все, що було, згубилось уві сні, Лиш те, що буде, володіє мною. Опалене жагою вогняною, Чуття будущини живе в мені. В моєму серці, наче в стремені, Нога часу з острогою тугою. Та є на світі лагідна рука, Яка в мої думки […]...
- СОНЕТ – ЄВГЕН МАЛАНЮК Не трубадур, а вічний яничар, Невільником в солодкому полоні Нічних очей,- я п’ю їх синій чар, Закоханий в розквітлії долоні. Хоч і знайшов я бога в Аполлоні, Та тільки Вам – душі моєї жар, Сузір’я зорь моїх, Волосожар, Захований у серця темнім лоні. Ви ж королевою, лише на мить, Дасте устам тонку лілею-руку… В ту […]...
- Буває мить, коли душа натхненна – ЛЕОНІД МОСЕНДЗ Буває мить, коли душа натхненна Зриває з Часу завій незнання: Усе, чого шукаєш навмання, З’являється, як візія священна… Лови цю мить і куй в суцільні звена Закон всеєдності пророчого вогня. Будучина минувшині рідня, Дзвінка луна затихлого рефрена, Суцільний, непорушений зв’язок Межи змаганням дії і причини… Хто їх пережива?.. Поет-пророк, Що з’єднує у струмінь всеєдиний Кінці […]...
- ІСТОТНЕ – ЄВГЕН МАЛАНЮК Діла ростуть у невмолимі черги. Громадиться цеглинами життя. Як рух, як пруг, як вічний вир енергій, Триває й визначається буття. Співа блакить крізь готику риштовань, Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов. І все ж таки: в началі було – Слово! І все ж таки: начальний дух – Любов! І в серці, і в колекторах моторів […]...
- Наша любов – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Наша любов Як літак Здатна нести Тягарі величезні Ніжно передані їй На землі Тільки не здатна Дотик чужого крила Витерпіти в польоті Незаймана Незалежна Висока Впасти Згоріти Загинути Ладна в ту ж мить Любить вона небеса Та все ж повертається На землю І кожен раз Крила здригаються з болю Іскра влітає в […]...
- В серці і сльози і біль – ПОЛЬ ВЕРЛЕН * * * В серці і сльози і біль,- Небо над городом плаче. Що це за туга? Відкіль Цей невгамований біль? Мжиці зажурені звуки І на землі, й по дахах! В серце, що в’яне від скуки, Ллються зажурені звуки. Сльози і біль без причин В серці, якому байдуже… Тут ані зрад, ні провин: Туга моя […]...
- Та мить, яка надходить після болю – ДМИТРО ПАВЛИЧКО * * * Та мить, яка надходить після болю, Тобою завданого,- ніжна мить… Я все стерплю, я все тобі дозволю – Не бійсь боляще серце надломить. Надламане, воно смачніше буде, Як хліб, що їсться з голоду й злоби; Заходь, як у світлицю, в мої груди І все, що заманеться, там роби. В тій хаті на […]...
- У порожній кімнаті – ВАСИЛЬ СТУС У порожній кімнаті У порожній кімнаті Біла, немов стіна, Притомившись чекати, Спить самотня жона. Геть зробилась недужа – Котру ніч, котрий день Ані чутки про мужа, Ані-анітелень. Лячні довжаться тіні, Дзвонять німби ікон, І росте голосіння З-за соснових ослон: Мій соколе обтятий, В ту гостину, де ти, Ні пройти, ні спитати, Ні дороги знайти. За […]...
- НА КОЛИМІ ЗАПАХЛО ЧЕБРЕЦЕМ – ВАСИЛЬ СТУС *** На Колимі запахло чебрецем І руто-м’ятою, і кропивою. Кохана сестро, дякую! З любов’ю Паду в про тебе спогади лицем. А й спогади: сліпна коротка мить, І ти в сльозах – обранена об мужа. Квадратний отвір вахти, і байдужа Сторожа. І дрібненький син кричить: “Татусю, до побачення!” А ми Вдивляємося в те, що не екрані […]...
- З кохання плакав я, ридав – ПАВЛО ТИЧИНА З кохання плакав я, ридав. (Над бором хмари муром!) Той плач між нею, мною став – (Мамуровим муром…) Пливуть тужіння угорі. (Вернися з сміхом-дзвоном!) Спадає лист на вівтарі – (Кучерявим дзвоном…) Уже десь випали сніги. (Над бором хмари муром!) Розбиті ніжні вороги – (Мармуровим муром…) Самотня ти, самотній я. (Весна! – світанок! – вишня!) Обсипалась […]...
- ЯБЛУКА ДОСПІЛИ, ЯБЛУКА ЧЕРВОНІ – МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Ти мене, кохана, проведеш до поля, Я піду – і, може, більше не прийду. Вже-я любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста,- А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота. Гей, поля жовтіють, і синіє […]...