Русь перед татаро-монгольською навалою
Після закінчення благополучного правління Володимира Мономаха князівство ще 7 років насолоджувалися спокоєм, поки княжив його син Мстислав. Але доля відпустила Мстиславу всього 56 років життя. З часу заняття престолу його наступником Ярополком почалося відділення деяких територій від Київської Русі. Повної самостійності захотіли Галицьке, Волинське князівства. Знову спалахнули сварки між правителями.
Посилення Володимиро-Суздальського князівства
До XII в. поступово відбувається “зсув центру ваги” руської держави: все більше міцніють північно-східні території, все частіше люди знімаються з насиджених місць і переселяються туди. Київ починає здавати свої позиції. Серед причин, чому так сталося, історики називають кілька, зокрема:
- Багаті землі, які мала ця частина Русі – родючі грунти, повноводні річки, великі луки, придатні для посівів; Рідкісні нападу іноземців, можливість спокійно жити, вести господарство, не побоюючись, що його в будь-який момент можуть розорити; Відсутність княжих міжусобиць.
Сам місто Володимир був заснований Мономахом, який відправив туди сина Юрія. Юрій виявився господарським правителем, приєднував до своїх володінь нові території, будував міста і церкви і згодом зазіхнув на київський престол. Хоча йому і вдалося захопити Київ, він не користувався повагою киян. В історії він залишився під ім’ям Юрія Долгорукого – засновника Москви.
Син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський продовжив зміцнення північно-східних земель. Він намагався всю владу утримати в своїх руках, даючи якомога менше волі (і земель) своїм майбутнім спадкоємцям. Діючи немов за прикладом батька, він також захопив Київ, однак не став в ньому правити і пішов у свої землі. Саме після Андрія Боголюбського вони стали іменуватися Володимиро-Суздальським князівством.
Андрій намагався зробити місто Володимир не тільки політичним, а й релігійним центром всієї Русі, щоб він перетворився в столицю всієї держави. Він хотів заснувати у Володимирі церковну митрополію, але ця ідея не отримала схвалення з боку Константинополя.
Особиста доля Андрія Боголюбського була сумною: у битві з половцями він втратив сина Ізяслава, а сам загинув від рук власних бояр, невдоволених його єдиновладним правлінням.
Всеволод Велике Гніздо
Андрій був заколот кинджалами у 1174 р Після нього знову почалися хвилювання і сварки через престолу, спалахнули усобиці. Через 2 роки до влади прийшов брат Андрія Всеволод. Своє прізвисько цей князь отримав тому, що зумів обзавестися численним потомством: 8 синів і 4 дочки народилися у Всеволода.
Всеволоду довелося деякий час поборотися за престол: він бився з чернігівським князем Святославом. Але все закінчилося мирно, Всеволод зайняв Володимир, а Святослав – Новгород. Всеволод Юрійович став іменуватися великим князем – епоха Київської Русі закінчилася, тепер право на велике княжіння належало Володимиро-Суздальським правителям.
При Всеволоде русичів почали турбувати литовці. Вони мчали на своїх баских конях з шаленою швидкістю і знищували все на своєму шляху. Сильно постраждала від набігів Псковська область.
На півдні з цей же час йшла боротьба з половцями. Про битвах цього часу розповів нащадкам автор “Слова о полку Ігоревім”. Ігор був князем Сіверським, потрапив в полон до половців і зумів звільнитися тільки через рік. “Слово…” оповідає і про правлінні Всеволода Велике Гніздо, визнаючи його могутність і владу. Всеволод, подібно Андрій Боголюбський, жорстко вимагав покори від удільних князів, проводив політику зміцнення єдиновладдя. Він змусив визнати себе великим князем всієї Русі – від Києва до Новгорода. Ті, хто бажав правити Києвом, могли отримати на це право тільки з його відома і згоди.
У пам’яті народній Всеволод залишився як сильний князь, при якому на короткий час стихли міжусобиці. Головне значення Володимиро-Суздальського князівства було вже остаточно.
Останні роки перед татаро-монгольською навалою
Спадкоємці Всеволода вступили в боротьбу за право на велике княжіння. Переміг Костянтин, але йому довелося правити всього 4 роки. Змінив його брат Юрій. Саме йому і довелося вперше зіткнутися з новим лютим ворогом, що зробили замах на руські землі, – з татаро-монголами.
З цього часу Володимиро-Суздальської Русі, навколо якої почали вже було збиратися руські землі, послідувала прикладу інших князівств – стала розпадатися на уділи. Кожен з князів починає “тягнути ковдру на себе”, анітрохи не турбуючись про долю держави. Але ж ситуація була дуже складною, навала сильного ворога вимагало спільних зусиль від тих, кому належала влада на Русі. Але князі ставили свої інтереси понад усе. Хто знає, може бути, володій хтось із них тонким політичним чуттям і любов’ю до Батьківщини, яка була б сильніше особистих амбіцій, можливо, і вдалося б уникнути довгих років важкої гніту, які випали на долю Русі після навали татарських полчищ.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)