РУБАЇ – ОМАР ХАЙЯМ (бл. 1048 – між 1122 і 1131) – ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
ДІАЛОГ З ТЕКСТОМ
Рубаї – чотиривірш зі схемою римування ааба, тобто римуються перший, другий і четвертий рядки. Як правило, насичені алегоріями та мають філософський чи дидактичний зміст.
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі.
Того, що суджене, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.
* * *
У кого кожний день в запасі півкоржа.
У кого свій садок і хата не чужа,
Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,
У того світлий зір і радісна душа.
* * *
І юних, і старих – всіх поглинає час,
І невеликий нам дається днів запас.
Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.
* * *
Твій ворог – небеса коловоротні.
Без друзів ти, всі дні твої самотні.
Будь сам собою, не гадай про завтра,
В минуле не дивись, живи сьогодні!
* * *
Що глина гончарям? Не варт нічого!
Нікчемний прах! А розсудили б строго,
Вони б її не м’яли й не топтали:
Це прах батьків, хай мають жаль до нього!
* * *
Чи діждемо жаданого спокою,
Чи дійдемо до хати над водою?
О, як я хочу після тисяч років
Зійти з землі хоч травкою малою!
* * *
Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми.
* * *
Ковтає крапельку розбурхана ріка.
На землю падає пилиночка легка.
А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,
Як та дрібнесенька у вихорі мошка?
* * *
Прийшли ми чистими – і стали ми брудними,
Прийшли веселими – зробилися сумними.
Гарячі сльози нам у серці запікались!
Життя розвіявши, тепер у прах лягли ми.
* * *
Троянда вранішня ошатністю своєю
Чарує солов’я, співця свого. Під нею
Присядь у холодку, бо пелюстки ці вітер
Зриватиме й тоді, як станемо землею.
* * *
Розбивши глечика, я не журився дуже,
Бо дурню п’яному, звичайно, все байдуже.
І потай мовив глек: “Колись я був так само
Людиною, а ти – ти будеш глеком, друже”.
* * *
Всі таємниці пильно зберігай,
Щоб не дізнався нелюд і шахрай.
І зваж: як з іншими ти поведешся,
Того від інших і собі чекай.
* * *
Так мало радості в цьому земному колі!
Тож не схиляй чола, будь весел і в неволі!
Тримайся з мудрими, бо й сам ти тільки легіт.
Вода, вогонь та пил, що віється у полі.
Переклади Василя Мисика
Так відтворив роздуми ліричного героя рубаї Едмунд Дюлак – один із найвідоміших французьких і англійських книжкових ілюстраторів початку ХХ ст.
1. Який вірш називається рубаї? Які його характерні ознаки?
2. Визначте коло найважливіших для Омара Хайяма проблем, прочитавши його рубаї.
3. Чому, на вашу думку, серед великої кількості визначних арабських і персько-таджицьких поетів європейців вразила творчість саме Омара Хайяма?
4. Порівняйте 4-5-й аяти 95-ї сури Корану (“Ми сотворили людей, дали їм зграбне тіло, а потім знову перетворили їх на глину”) із творами Омара Хайяма.
5. Чи можна назвати поезію Омара Хайяма філософською? Чому?
6. Під впливом Омара Хайяма багато європейських поетів звернулися до жанру рубаї. Спробуйте і ви наслідувати їхній приклад – створіть свої рубаї.
Ще навчаючись у школі, Василь Мисик самотужки оволодів німецькою і французькою. Рано дебютував як поет і перекладач. Однак замість продовження творчої діяльності – п’ять років на Соловках, фронт, полон, німецький концтабір. З табору для звільнених військовополонених він писав до П. Тичини: “…Тепер все в минулому, але лишається свідомість того, що, не зважаючи на крайню жорстокість умов і на щоденну можливість потрапити живим у крематорій, зберіг душу чистою і зробив усе, що міг. Хочеться додому, до роботи, сняться книги і аркуші”.
Найбільше В. Мисик перекладав з англійської, перської і таджицької. Саме у його перекладі багато українців уперше прочитали твори Вільяма Шекспіра, Роберта Бернса та Омара Хайяма.
ВІДЛУННЯ
РУБАЇ Дмитра Павличка
В Хайяма взяв я форму рубаї,
Вподобавши за лаконізм її.
Чи замалу, чи, може, завелику
Одежу матимуть думки мої?
* * *
Є люди як дуби, і є дуби як люди:
Безстрашно грому підставляють груди,
Щоб немічну берізку захистить,
Хоч знають добре – їм загибель буде.
* * *
Я з квітами прийшов тебе зустріти
І дуже довго ждав – зів’яли квіти.
О, поспіши, бо можуть почуття
Даремно у душі моїй згоріти!
* * *
З дурнішими од себе не водись,
Шукай мудріших, а як їхня вись
Тебе лякає, то з висот найвищих
Гукни хоч раз і в прірвисько зірвись.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)