Розвиток шкільної літературної освіти в умовах тоталітаризму
Т. Сокур-Фарина,
Аспірантка Кам’янець-Подільського університету
Українська школа в 40-і роки XX ст. вступила приборканим і слухняним інструментом тоталітарного режиму. Переживши беззаконня періоду колективізації, голодомор 1932-1933рр., репресії і переслідування інтелігенції, вона більше не змогла протистояти антинародній політиці влади і стала слухняним провідником її волі, провідником політики насилля.
Література й надалі ставала одним з найважливіших засобів комуністичного виховання. Бо в 1940-і роки перед літературою ставились основні завдання:
– виховувати більшовицьку спрямованість свідомості та волі учнів;
– виховувати готовність до боротьби, розуміння мети цієї боротьби, уміння розрізняти друга й ворога соціалістичної батьківщини, любов до трудящих усього світу;
– виховувати бадьорість, ідейний оптимізм, героїзм, самовідданість, витримку;
– використовувати літературу для інтернаціонального та антирелігійного виховання молоді.
Всі ці завдання мали виконуватися під час читання художніх творів, з’ясування їх ідейного змісту, розкриття їх суспільного значення, емоційного сприймання образів.
У середній школі робота з вивчення літератури проводилась за такими напрямами:
А) читання, засвоєння і розбір найвизначніших творів класичної і сучасної літератури;
Б) вивчення основ теорії літератури під час аналізу художніх творів.
В) вивчення основних етапів розвитку літературно-художньої творчості в його історичній послідовності, що передбачала історико-літературний аналіз творчості найвизначніших письменників.
У пояснювальній записці зазначалося, що вивчення літератури в середній школі обмежується літературним читанням. Та знайомлячись з найвизначнішими творами класичної і сучасної літератури, учні мали збагатити свою уяву “героїчними образами” , виробити в собі “риси борців і будівників комуністичного суспільства” [ 4;3 ].
З основ теорії літератури робота мала проводитися лише при розборі прочитаних творів.
У 8- 10 класах література вивчалася в історико-літературному плані. Викладання літератури мало підвести учнів до закономірностей історико-літературного процесу. Навчально-освітні завдання цього курсу полягали втому, щоб дати учням “точно окреслене коло систематизованих знань” з літератури, які допоможуть їм краще орієнтуватися в минулому і сучасному. У процесі вивчення цього курсу, детального розгляду окремих творів, достатню увагу потрібно було приділяти характеристиці літературного процесу, розкриттю його рушійних сил, з’ясуванню особливостей літературної боротьби в той чи інший період. Для цього подавали огляди літературних течій за певними періодами, використовували літературно-критичний матеріал, висвітлювали історико-культурні факти.
Курс літератури повинен був дати учням уявлення про зв’язок української літератури з російською і світовою та ознайомити їх із всесвітньо-історичним значенням “багатонаціональної радянської літератури – найідейнішої і найпередовішої літератури в світі” .Викладання літератури мало спиратися на вказівки Й. Сталіна, які прозвучали у доповіді на пленумі ЦК ВКП(б) у лютому-березні 1937 року.
Як бачимо, викладання літератури повністю підпорядковувалось інтересам партії та держави. Учні мали вивчати значний обсяг матеріалу, зміст якого був повністю ідеологізований і політизований. Постійно акцентувались ті чи інші сюжети на потребу політичних тенденцій, посилено вивчалась творчість “класиків” . Яскраво був помітний класово-пролетарський підхід до добору й оцінки загальних явищ, перебільшувалася роль Сталіна і його заслуг.
Наприкінці 1940-1941 навчального року почалася Велика Вітчизняна війна, коли вже йшла підготовка до нового 1941 – 1942 навчального року. В тяжких умовах війни працювали тільки деякі школи. Через те, що багато вчителів було на фронті, навіть відкрилися спеціальні курси з підготовки вчителів.
Два навчальних роки 1941-1942 і 1942-1943 вчителі та учні не мали змоги навчатися. Німецько-фашистські загарбники намагалися відкривати так звані “народні школи” . За відмову дітей йти на заняття окупаційна влада накладала штраф на батьків.
До німецьких навчальних планів вводилось батьківщинознавство, українська мова і література, співи, арифметика, праця, малювання, фізкультура.
В період Великої Вітчизняної війни більшість шкіл справлялись із навчальними завданнями. Дуже важким було питання укомплектування шкіл, класів, а головне ліквідації прогалин у знаннях учнів, які не вчилися 2-3 роки під час війни або вчилися з великими перервами.
У роки війни, коли необхідно було підносити патріотичний дух широких мас населення, національну гідність народу, до змісту програм з літератури були внесені певні зміни. Центр важкості у вивченні літератури було перенесено на виконання виховних завдань.
Методисти пропонували у курсі літературного читання в центрі уваги ставити художній твір, а не весь творчий шлях письменника і не історико-літературний процес у цілому, бо в процесі вивчення літературних творів “розв’язується завдання комуністичного виховання учнів – формується їх свідомість, прищеплюється той комплекс ідей, почуттів, нахилів, високих моральних якостей, що характеризують моральне обличчя радянського громадянина” [5;21]. Оскільки література має величезний виховний вплив на читача, то при розборі літературних творів вчителі повинні були наголошувати “на відображенні в творі класової боротьби, збудженні симпатії читача до трудящих і ненависті до визискувачів, ворогів трудового народу” [ 5;21 ].
Лише при правильному розумінні ідейного спрямування твору відбудеться “великий вплив на формування свідомості учнів у комуністичному напрямі, прищеплюючи їм почуття бадьорості, виховуючи героїзм, співчуття до боротьби трудящих проти визискувачів” [ 5;21].
Далі в пояснювальній записці зазначалося, що викладання літератури мало бути партійним, бойовим, треба було використовувати всі ті можливості, що їх давала література для ідейно-політичного виховання молоді.
Програма з літературного читання для 5-7 класів складалася з трьох розділів:
1) список літературних творів для читання й розбору;
2)система навичок з розвитку мовлення в поєднанні з літературним читанням;
3) обсяг знань з теорії літератури, що їх учні мають набути в процесі конкретного аналізу.
Як бачимо, всю увагу вчитель мав зосереджувати на необхідності виховання у школярів думки про велич радянської держави і її суспільного ладу у порівнянні з ладом буржуазних країн, підкреслювалась також важливість показу героїки радянських людей.
У післявоєнний час виходить низка постанов, які стосуються літератури і мистецтва. Так, у постанові ЦК ВКП(б) від 14 серпня 1946р. “Про журнали “Звезда” і “Ленинград” зазначалося, що у радянській літературі не може бути ніяких інтересів, крім інтересів народу, інтересів держави. Тому й письменникам пропонувалося у своїй діяльності брати за основу політику радянської держави. Ця постанова чітко визначила шлях розвитку літератури і її завдання: “Завдання радянської літератури полягає в тому, щоб допомогти державі правильно виховати молодь, відповісти на її запити, виховати нове покоління бадьорим, що вірить у свою справу, що не боїться перешкод, що готове подолати всякі перешкоди” [3;25 ].
Ця постанова критикувала прояви націоналізму в літературі. Тому багатьом письменникам приклеїли тавро націоналіста. їхні твори вилучили зі шкільного курсу літератури, а самі вони зазнали гонінь, переслідувань. У школах заборонялося вивчати кращі зразки народної творчості, тобто фольклор. Натомість школярі мусили вивчати тему “Радянський фольклор” , бо у “радянському фольклорі відбита вся історія Великої Жовтневої соціалістичної революції, яка нерозривно зв’язана з іменами Леніна і Сталіна” [5;21 ].
Відповідно до такої програми учні вивчали “Казку про Леніна” , “Пісню про товариша Сталіна” , прислів’я і приказки про Леніна і Сталіна.
Як бачимо, про вивчення української літератури не могло бути й мови, вивчалася радянська література, в якій подавалися низькопробні, повністю заідеологізовані твори. Так підривалася духовна основа нації, українці змалечку топтали свої святині, зневажали мову, свою націю. Це все спеціально робилося у тоталітарній державі.
У постановах “Про репертуар драматичних театрів і заходи до його поліпшення” від 26 серпня 1946р. і “Про кінофільм “Велике життя” від 4 вересня 1946р. ЦК ВКП(б) вказав на істотні недоліки в галузі театру і кіномистецтва.
У постанові “Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі” від 10 лютого 1948 року ЦК ВКП(б) виступив проти антинародних, формалістичних тенденцій у музиці.
У всіх цих постановах зазначалося, що вказані “хиби” мали місце в літературі та мистецтві в Україні. Бо окремі письменники і літературознавці роблять великі помилки: перекручують буржуазно-націоналістичний порядок, виступають з пропагандою безідейності та аполітизму. На основі цих рішень ЦК ВКП(б) з ідеологічних питань ЦК КП(б)У низкою постанов засудив ідеологічно шкідливі твори, спрямувавши розвиток літератури й мистецтва по шляху, вказаному партією. Наприклад, у постанові “Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в “Нарисі історії української літератури” від 24 серпня 1946 року ЦК КП(б)У піддав різкій критиці “Нарис” , бо його подали в буржуазно-націоналістичному висвітленні. Автори книги за основу взяли “теорію єдиного потоку” в українській літературі. Тому уряд відразу заборонив видавати цей підручник, бо в ньому “ігнорувалась спільність походження, єдність і взаємозв’язки російського і українського народів, їх мови і культури, замовчували плодотворний вплив російської культури і літератури на українську” [ 6;25].
В тому ж 1946 році виходять “Вказівки про використання підручників з української літератури для 8-10 класів” . У них зазначалося, що Міністерство освіти УРСР переглянуло підручники з української літератури для середньої школи і вважає за необхідне подати вчителям вказівки про виправлення та зміни, з якими належить використовувати підручники в 1946/1947 навчальному році до виходу в світ нових. Бо постанови ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У різко засудили ідеологічні перекручення та помилки в художній літературі, які мали місце і в підручниках з української літератури для середньої школи. Наприклад, критики вважали, що у підручнику для 8 класу (видання 1943 року) неправильно і часто в буржуазно-націоналістичному дусі висвітлюються різні питання літератури. Так, при висвітленні значення творчості І. Котляревського підкреслювалось, що “твори І. Котляревського виховували в читача свідомий патріотизм, почуття гордості за свою рідну Україну” [1;5]. Критики зауважували, що таке трактування неправильне, бо “не можна зводити зміст творчості Котляревського до національної гордості, національної самоповаги. Це – національне трактування” [1;6]. Те саме казали про Г. Квітку-Основ’яненка, бо в підручнику вказувалось, що “твори Квітки виховують національну свідомість, викликають замилування в національній культурі, виховують національну самоповагу і гідність” [ 1 ;6].
Отже, вважали, що таку інформацію не слід вивчати, ці твердження є помилковими.
З підручника для 10 класу С. Шаховського слід було вилучити інформацію про Ганну Барвінок, Олену Пчілку, В. Самійленка, Н. Кобринську. У “Вказівках…” зазначалося, що твори цих письменників не треба вивчати і про них взагалі не згадувати. В. Винниченка слід було показати як ренегата, його ідеї трактувати як контрреволюційні, буржуазні, занепадницькі, націоналістичні.
Як бачимо, підручники намагались наповнити комуністичною ідеологією, спотворено подавати українське національне життя, національну культуру. В них прославлялись Ленін, Сталін, їхні соратники, партія більшовиків, Жовтнева революція, Червона армія та інші інститути державної машини.
Отже, ці постанови повинні були забезпечити підвищення ідейного рівня, партійності в роботі школи. Про національну школу вже не могло йти мови. Бо з 1946р. розпочався новий наступ на національну культуру, посилилася русифікація. Переслідувалися всі прояви українського патріотизму під виглядом боротьби з буржуазною культурою. Звинувачували письменників, істориків, драматургів. Партійні і радянські керівники вважали, що у своїх творах ці та інші представники інтелігенції недостатньо вказували на позитивний вплив Росії, російської культури на українську і є носіями буржуазно-націоналістичних ідеологій. Все це стало поштовхом до перегляду змісту освіти і виховання у школі. В цій жахливій обстановці ідеологічного і фізичного терору вчителі зрікалися всього українського на користь російського, бо в них прокидався інстинкт самозбереження та покори владі. Навчальні програми з усіх дисциплін стали вимагати показу вдаваної першості росіян у всіх галузях науки і культури. При такому навчанні в учнів складалося враження, що всі відкриття зроблені російськими вченими, кращі літератори, митці, полководці, спортсмени тільки росіяни. Рідний народ та його культура сприймались як неповноцінні, що вело до національного нігілізму та яничарства. Зміст освіти було приведено у відповідність до ленінського гасла про те, що культура має бути національною за формою, соціалістичною за змістом.
Від національної школи в Україні не залишилося нічого, бо з 1-го класу дітей відлучали від рідної культури, вчили служити інтересам партії, комуністів, любити імперію, а не Батьківщину. УРСР, перебуваючи у складі
Радянського Союзу, практично була усунута від своєї власної політики в галузі освіти, їй залишалося виконувати рішення з’їздів КПРС, постанови пленумів ЦК, нормативні акти в галузі шкільництва.
Література
1. Вказівки про використання підручників з української літератури в 1946/1947 н. р. – К.: Рад. школа, 1946. – 15с.
2. Любар О. О., Стельмахович М. Г., Федоренко Д. Т. Історія української педагогіки. – К.: ІЗМН. – 1998.- С 293-295.
3. О журналах “Звезда” и ” Ленинград”. Постановление ЦК ВКП(б) от 4 августа 1946 г. – М.: 1948. – 25с.
4. Програми середньої школи. Українська література. – К.: Рад. школа.1938 – 1956. – С. З.
5. Програма з літературного читання V-VIII кл. – К.: Рад. школа, 1947. – 15 с.
6. Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури. Постанова ЦК ВКП(б) від 24.8.1946р. – М.,1946. – 25 с.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)