Розвиток етики в Німеччині

І. Кант бачив своєю метою створення раціональної етики, або теорії моральних понять, на противагу емпіричної етики або навчань про моральність, які були створені в XVIII в. англійськими та французькими мислителями. І. Кант ставив перед собою завдання відкрити основні закони моральності на основі розуму, а не з людської природи. У книзі “Критика практичного розуму” основою моральності визнається усвідомлення індивідом боргу. Це усвідомлення не випливає з міркувань про користь чи з почуття симпатії, а являє собою властивість людського розуму. Борг – те, що має абсолютне значення, і тому може бути не засобом для чого-небудь іншого, а тільки метою. Такий абсолютною цінністю володіє тільки вільна і розумна воля особистості. І. Кант вважав, що людський розум може створювати два види моральних правил: умовні моральні правила поведінки людини виходять з особистого інтересу і не можуть стати основою моральності; безумовні моральні правила мають абсолютний характер веління і здійснюються у формі категоричного імперативу. Категоричним імперативом є усвідомлення людиною боргу.
Етичні погляди І. Г. Фіхте, знайшли вираження у книзі “Історія етики”, полягають у тому, що моральність полягає в підвищенні суті людини та її мислення над тим, що людина пасивно сприймає в природі. Фіхте вважав, що совість не повинна керуватися авторитетом, оскільки в основі моральних суджень лежить вроджена властивість людського розуму. Тому, щоб бути моральним, людині не потрібно релігійне навіювання понад або страх майбутнього покарання.
Г. Гегель у книзі “Філософія права” розглядав природні підстави моралі в підвалинах сім’ї, суспільства і держави. Завдяки їм людина звикає здійснювати моральні вчинки так, що вони вже не сприймаються ним як зовнішні до нього. Він слід їм за власною вільної волі. Моральні норми, що склалися таким чином, мінливі. Спочатку вони втілювалися в сім’ї, а потім в державі, але й тут вони видозмінювалися так, що постійно вироблялися вищі форми моральності і більш чітко виступали права особи на самостійний розвиток.
Л. Фейєрбах засновував свою філософію моральності на реальних фактах життя і виступав захисником евдемонізма. Моральні нахили прищеплювалися людині з прагнення до щасливого життя в суспільстві. Предметом етики повинна сталь людська воля. Вона нероздільна з бажанням людини бути щасливим. У прагненні до щастя люди керуються не егоїзмом, а поширюють це прагнення на всіх. Центральне положення етики Фейєрбаха – поділ нахилів та боргу. Людина прагне до моральності заради того, щоб не відчувати страждань і шкоди.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Розвиток етики в Німеччині