Розробка філософських підстав освіти на рубежі 19-20 ст

Принципово важливим серед напрямків російської педагогіки кінця XIX – поч. XX ст. було те, яке вимагало досліджувати і формувати філософські підстави освіти, виховання і розвитку особистості (Н. Бердяєв, Н. Лоський, В. Розанов, С. Франк, С. Гессен, П. Вахтерів, І. Вессель, В. Зеньковський). Хоча філософське осмислення освіти і виховання не виявилося вільним від впливу позитивізму і прагматизму, ті були не органічні для російської педагогічної думки, яка, при цьому, також спиралася на новітні наукові досягнення, особливо в психології і фізіології.
Характерна в цьому плані діяльність В. П. Вахтерова, який, розвиваючи концепцію еволюційної педагогіки, порівнював освіту з розгортанням історичного процесу. Тому слід виявляти у дитини вроджене еволюційне початок (“прагнення до розвитку”) і заохочувати його – в тому напрямку, який зумовлено біологічно. Найважливіше почуття, яке треба виявити і розвинути за допомогою виховання – це почуття обов’язку.
П. Ф. Каптерев (1849-1921) розумів педагогічний процес як “один потік розвитку особистості, який складається з саморозвитку й самовдосконалення”. Освіта уявлялося, насамперед, як гармонійна соціалізація (засвоєння знань, норм і цінностей, що роблять вихованця повноцінним членом суспільства). Що стосується народності освіти і виховання, то скоріше мова повинна йти про те, що універсальні закони виховання проявляються по-різному в кожному конкретному випадку.
Каптерев вважав за доцільне відділення освіти і виховання не тільки від церкви, а й від держави, яка, підтримуючи його, разом з тим обмежувало. Тим більше слід було звільнити освіту від політичної боротьби, яка захлеснула Росію.
В значній мірі знайшли вираження у педагогіці принципи російської релігійно-філософської антропології. Це – і концепція богочеловечества, автор якої Вл. Соловйов (1853-1900) найважливіше значення у виконанні божественної місії людини надавав освіті. Н. А. Бердяєв (1874-1948) в роботі “Сенс творчості: Виправдання людини” (1916), розглядаючи його як точку перетину двох світів – божественного і органічного, був переконаний, що у вихованні слід виходити з того, що людина – ” мікрокосм “, який потребує” посвяченні в таємницю про самого себе “, порятунок у творчості. “Улюбленцем божим” виступає людина у В. В. Розанова (1856-1919). Найбагатший внутрішній світ очікує “дотику”, щоб “дати тріщину і виявити своє утримання”. Саме просвіта “пробуджує, розгортає крила душі, підносить людину до усвідомлення свого я і свого місця в житті, прилучає до вищих цінностей” (які Розанов вбачав у релігії). Критикуючи державну систему освіти, філософ пов’язував надії з розвитком приватних навчальних закладів, де можлива “тепла атмосфера сімейних відносин між вихователем і вихованцем”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Розробка філософських підстав освіти на рубежі 19-20 ст