РОЗПОВІДЬ ПРО ПАМОРОЧ – РОМАН БАБОВАЛ
Роман Бабовал
РОЗПОВІДЬ ПРО ПАМОРОЧ
(© Сучасність, 1975)
1. – “мої коханки – безіменні… “
2. – “прийшли до столу друзі… “
3. – “памороч птахів на паперовім небі… “
4. – “вистачить прислухатись до твого / тіла вистачить… “
5. – “вітер видуває павутиння срібла… “
6. – “я вивчив імена твоїх коней напам’ять… “
7. – “комахи золотом обкули сонце… “
8. – “гукнути в порожню дупла… “
9. – “ріка зашморгнула моє село… “
10. – “між сном і памороччю… “
1.
Мої коханки – безіменні
Стежки – круті до тебе
Від тебе – несходимі
Границі мого царства – так безмежні як
І незборимі й непривітний – наш
Поріг і непохитна – брама до
Молочних рік
Підступний – наш гостинний хліб
Підступний – келих
І кожне слово – звабне
2.
Прийшли до столу друзі –
Їх потруїла всіх вода твоєї
Криниці зовсім непомітно у
Саду подальше визрівають овочі
Червоні
Я попрощаюся з тобою і
Піду
В моїй кишені бохонець
Черствого хліба – я піду
За друзів помолитися
3.
Памороч птахів на паперовім небі
Памороч комах на лезі божевілля
Памороч дракона в крейдяному вирі
Памороч самотніх соняшників
Памороч горіха в кризі віщування
Памороч криниць оброслих дереном
Памороч хрестів на роздоріжжях спеки
Памороч гриба в ногах рододендрона
Памороч царівни завороженої
Памороч навік заклятих брам
4.
Вистачить прислухатись до твого
Тіла вистачить заснути між двома
Обіцянками нічними вистачить поплутати
Всі стежки до тебе вистачить прикласти
Вухо до кори найстаршої дубини
Смак твоєї шкіри розгадати
Вистачить за днину посивіти
Пересіяти дощ вистачить час перекути
На безсмертя покоритися липкій землі
І ми – на границі паморочі й божевілля
5.
Вітер видуває павутиння срібла
З кульбаб
Вітер навіює святість грибам
Роздоріжжя
Вітер деревам вирізьблює
Довгу самоту
Вітер плекає вогні у кутку
Небокраю
Вітер ломить памороч птахів
Вигнання
6.
Я вивчив імена твоїх коней напам’ять
І краску сіножатей і форму всіх соняшників
І запах того колоска який вистає
З твоєї пазухи я порівняв тебе
До тучної погоди до жаринки маку
У вогні пшениці безмір скарбів
Я наніс у ноги райдуг
В аварії рослин зустрінувся з тобою
І з божевіллям віч-на-віч залишився –
Без тебе
7.
Комахи золотом обкули сонце
Комахи розірвали шати жита
Ми повернемося у той сад
Де місяць прив’язує до дерева
Червоного коня з нагою ніччю
І люльку смокче в сизому
Похміллі оплетуть
Нам пам’ять
Трави вогкими язиками
У виноградинці – замешкала бджола
8.
Гукнути в порожню дупла
Всі острови до попелу
Спалити затопити
Вигадати дні – що вигідніші
Пересіяти пам’ять
Пересіяти тривогу
Передати мудрість синові
Спокуситися на секунду шалу
Переродитися в горіх в часі кохання
Згоріти самотнім птахом на дубовому ребрі
9.
Ріка зашморгнула моє село
Ріка задавила сад повен
Бджіл
Повен сонця
Твоя шкіра у пшеничному
Полі приголубила сум
Птаха заманила пристрасті
Комах між
Твоїми грудьми вибухли
Джерела і широка пляма ночі
10.
Між сном і памороччю
Між тривогою й розчаруванням
Б’ються крила метелика крила
Вогню ти розплітаєш косу
І світ до виміру травинки
Звужується чародійний дощ
Тремтить на дні кишені
Пекло – під напнутим біллям
Зморшки лікують спрагу шкіри
Між попелом і божевіллям
(2 votes, average: 4.50 out of 5)