Рослини і техногенна діяльність людини
Озеленення та ландшафтна архітектура, як один з методів вирішення екологічних проблем Придніпровського регіону
Ставлячи перед собою завдання подолання негативних наслідків техногенної діяльності людини, важливо не просто садити дерева, чагарники і трави, не просто озеленювати і упорядковувати території забудови, а створювати і формувати високоефективні довголітні культурні антропогенні біогеоценози, що забезпечують оздоровлення навколишнього середовища людини. Ландшафтна архітектура та фітомеліорація є високоефективними методами оздоровлення, охорони та оптимізації навколишнього середовища за допомогою зелених насаджень.
Роль ландшафтної архітектури зростає і розширюється з урахуванням екологічної ситуації кожного окремо взятого регіону. У зонах зі сприятливим співвідношенням тепла і вологи складаються оптимальні умови для рослинного і тваринного світу і, в кінцевому підсумку, для людини. Надлишок або нестача тепла або вологи обумовлює посуху або перезволоження і, як результат, формування ландшафтів, представлених засухостійкими або вологолюбними рослинами.
У складних кліматичних умовах для того чи іншого рослини навіть незначне забруднення навколишнього середовища може виявитися достатнім, щоб завдати непоправної шкоди насадженням. В умовах антропогенного навантаження на рослини бажано виявити рослини-аборигени, порівняно легко переносять коливання температури і вологості, притаманні даному регіону.
Південно-східні області України, де лісостепові ділянки повністю змінюються степами, характеризуються дефіцитом атмосферних опадів в літній час. Це обумовлює досить несприятливу ситуацію для зелених насаджень, вимагає підвищених матеріальних і трудових витрат при догляді за ними. Озеленення техногенних територій за допомогою деревних і чагарникових видів і трав, характерних для більш північних широт, як правило, себе не виправдовує.
У ботаніко-географічному відношенні південний схід України, званий Придніпровським регіоном, лежить в межах справжніх степів. У цьому регіоні панівний тип грунтів – чорнозем різних підтипів і різновидів. У зоні справжніх степів це, як правило, звичайні південні чорноземи, а на крайньому півдні – темно-каштанові грунти. У заплавах річок формуються лугові, болотні і нерідко засолені грунти. На піщаних терасах поряд з нерозвиненими піщаними чорноземами зустрічаються лучні та болотні грунти, а в байраках (залісених балках) – чорноземні грунти різного ступеня смитості. Строкатість в грунтовому покриві степів є причиною того, що тут часом формуються місцеперебування, де ліс знаходить для себе умови свого екологічного відповідності. В результаті, в зоні степів зустрічаються природні лісові оази, а також території, де створення лісових угруповань руками людини не представляє великих труднощів.
Клімат степів України відрізняється найбільшою континентальностью і посушливістю порівняно з іншими зонами республіки. Літо спекотне, зима холодна, в більшості випадків малосніжна з відлигами. Середні січневі температури коливаються від -7 ° С на північному сході до -2 ° С на південному заході регіону; в липні середня температура 21-30 ° С, максимальна 38-41 ° С. Річні суми опадів зменшуються з півночі на південь. У північній частині регіону вони складають 450-480 мм, у південній 250-300 мм. Число днів з опадами також зменшується з півночі на південь від 125 до 70. По лінії Кривий Ріг – Запоріжжя – Жданов проходить поділ регіону в кліматичному відношенні на більш зволожений північний і більш посушливий південний райони. Річна величина випаровування перевищує річну кількість опадів, тому степ – зона з найменшою відносною вологістю повітря на території України. У регіоні досить часто виникають посухи, суховії і пилові бурі. За теплу пору року середнє число днів з суховіями становить 7-17. Найбільш часті суховії в липні-серпні, при цьому до 75% їх буває при східних вітрах. Грунтові води в степах знаходяться переважно глибоко, і в зв’язку з цим грунту в плакорні умовах зазвичай є грунтами атмосферного зволоження. Грунтові води при переході лісової зони в степову розташовуються все глибше і з м’яких стають більш жорсткими і мінералізованими.
Для степів України основним типом рослинності є степовій з домінуванням типчака, ковили-тирси, ковили Лессінга, тонконога витонченого. Дводольні представлені конюшиною альпійським, люцерною серповидної, підмаренником російською, шавлією пониклим та іншими. З кореневищних, тривало вегетуючих однодольних присутні багаття берегової, мятліки вузьколистий і сплюснутий, пирій повзучий, осока приземкувата, та ін. Наявність в регіоні великого числа балок, ярів і річкових долин зумовлює формування, крім степової, та інших типів рослинності.
Продолжітельнопойменние лісу розташовані в основному в заплаві Дніпра, порізаною в різних напрямках протоками, річками і озерцями, а також в гирлової частини річок, що входять до складу басейну Дніпра. З деревних порід в заплаві поширені верба біла, осокір, в’яз, дуб звичайний; з чагарникових – різні лози, крушина ламка, клен татарський, глід. Краткопойменние лісу розташовані в заплавах річок Самара, Оріль, Вовча, Інгулець.
На терасах поряд з перевівають або слабозадер-Нова пісками зустрічаються ділянки піщаних степів. На пісках – ділянки лісової і болотної рослинності, що носить часом північний характер (Самарський бір), де піщані степи чергуються з сосняками, березняками, вільшняками і торф’яними болотами.
Яружно-балкові системи найбільш поширені в північній частині регіону. У балках в силу більш сприятливих мікрокліматичних і грунтових умов нерідко формуються байрачні діброви.
Лісова рослинність визначається крутизною схилу і рівнем залягання грунтових вод. Сприятливі для лісу та рослинності умови зустрічаються на нижній третині північних схилів. Верхні ділянки схилів характеризуються погіршенням умов. В байраках колишньої порожистій частини р. Дніпро в дендрофлори відсутні ільм і клен гостролистий, липа і ліщина знаходяться на межі свого загасання. Основними типами є пакленовие діброви і берести-чернокленовие дубняки.
Природно-історичні умови регіону складалися під значним впливом діяльності людини, особливо протягом останніх 200 років. Природний рослинний покрив степу на значних площах замінений культурними полями та іншими угіддями, серед яких штучні лісові масиви та лісосмуги.
Вирішуючи питання підвищення лісистості регіону, необхідно пам’ятати, що природні ліси не можна поширювати в степу тому, що тут століттями склалися умови для забезпечення біологічного кругообігу, притаманного цій природі. Створюючи штучні ліси в степу, необхідно не тільки враховувати кліматичні умови, грунтовий покрив, флору і фауну зон, але й брати до уваги антропогенний фактор, обумовлений виробничою діяльністю людини. Цей фактор часто набуває домінуюче значення при створенні зелених насаджень у містах та приміських зонах і диктує застосування того чи іншого виду дерев і чагарників.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)