Rороленко В. Г. – коротка інформація
Володимир Галактіонович Короленко народився в Житомирі в сім’ї повітового судді, відомого кришталевою чесністю. Матері своєї майбутній письменник зобов’язаний вразливістю і релігійними почуттями.
Дитинство пройшло в Житомирі та Рівному. У родині мирно уживалися дві релігії, дві національності і три мови. Діти знали російську, польську та українську мови, відвідували православний і католицький храми, часто було важко відповісти на питання про національність. Закінчивши гімназію зі срібною медаллю, Короленко приїхав до Петербурга і подав прохання про прийом до Технологічного інституту. Нужда змушувала перебиватися випадковими заробітками: малюванням географічних карт, розфарбуванням ботанічних атласів, коректурою та перекладами. Матеріальні труднощі змусили його перебратися в Москву, де він був прийнятий на перший курс лісового відділення Петровської академії. У 1878 році відбулася перша публікація замітки “Бійка у Апраксина двору”.
У 1885 році Короленко оселився в Нижньому Новгороді. 1885-1895 – період плідної роботи Короленка, сплеску його таланту, після якого про нього заговорила читаюча публіка всієї Російської імперії.
У січні 1886 року в Нижньому Новгороді Володимир Галактіонович одружився на Євдокії Семенівні Іванівської, яку давно знав; з нею він проживе все життя.
У 1886 році вийшла його перша книга “Нариси й оповідання”, в яку увійшли сибірські новели письменника. У ці ж роки Короленка публікує свої “Павловські нариси”.
Справжнім тріумфом Короленко став вихід його кращих творів – “Сон Макара” (1885), “В поганому товаристві” (1885) і “Сліпий музикант” (1886). У них Короленка з глибоким знанням людської психології по-філософськи підходить до вирішення проблеми взаємини людини і суспільства. Матеріалом для письменника послужили спогади про дитинство, проведене на Україні, збагачені спостереженнями, філософськими і соціальними висновками зрілого майстра, що пройшов важкі роки посилань і репресій. На думку письменника, повноту і гармонію життя, щастя можна відчути, тільки подолавши власний егоїзм, ставши на шлях служіння народу.
У 1890-і роки Короленка багато подорожує. Він відвідує різні краю Російської імперії (Крим, Кавказ). У 1893 році письменник присутній на Всесвітній виставці в Чикаго (США). Результатом цієї поїздки стала розповідь “Без мови” (1895). Короленка отримує визнання не тільки в Росії, але і за кордоном. Його твори виходять на іноземних мовах.
У 1895-1900 роках Короленка живе в Петербурзі. Він редагує журнал “Русское багатство”. У цей період публікуються новели “Марусина заїмка” (1899), “Мить” (1900).
У 1900 році письменник оселився в Полтаві, де і прожив до своєї смерті.
У 1905 році побудував дачу на хуторі Хатки, і до 1919 року проводив тут з сім’єю літо.
В останні роки життя (1906-1921) Короленко працював над великим автобіографічним твором “Історія мого сучасника”, яке повинно було узагальнити все, що він пережив, систематизувати філософські погляди письменника. Твір залишилося незавершеним. Письменник помер, працюючи над його четвертим томом, від запалення легенів.
Кароленко похований в Полтаві на Старому кладовищі. У зв’язку з закриттям цього кладовища 29 серпня 1936 року могила В. Г. Короленка була перенесена на територію Полтавського міського саду (Парк “Перемога”).
Сучасники не раз відзначали унікальність особистості Короленка, називаючи його “моральним генієм”, праведником літератури.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)