РОМАШКА – ГАНС КРІСТІАН АНДЕРСЕН – КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ – З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ
Ганс Крістіан Андерсен – всесвітньовідомий данський казкар. Його твори сповнені щирої, як у дитинстві, віри в чудо. Вони переконують: у звичному житті завжди є місце дивам і добрій усмішці долі.
Читаючи казки Андерсена, ми незмінно відчуваємо присутність автора. Разом з нами письменник радіє, дивується, сумує. У своєму чарівному світі він навчає нас любити й співчувати, бути чесними й мужніми, відданими й справедливими…
Під час читання розмірковую, уявляю, придивляюся, прислухаюся
РОМАШКА
(Скорочено)
От тільки послухай!
За містом, коло шляху, стояла дача. Ти її, напевне, колись сам бачив! Перед нею – маленький квітничок, огороджений пофарбованим парканом. Коло самісінького паркана, біля рівчака, у чудовій зеленій траві росла маленька ромашка.
Сонце голубило її так само тепло й ніжно, як і великі розкішні квіти в саду, і через те вона росла просто не щоднини, а щохвилини. Одного ранку вона зовсім розцвіла: її маленькі блискучо-білі пелюсточки промінням розходилися від золотого сонечка, що було посередині.
Ромашка не думала про те, що жодна людина не побачить її тут, у траві, і що вона простенька, непоказна квітка. Ні, вона була дуже задоволена: повернулася до теплого сонця, дивилась на нього і слухала жайворонка, що співав у височині.
Маленька ромашка була така щаслива, ніби на свято, хоч це був буденний день. Усі діти вчилися в школі.
У той час, коли вони сиділи за партами і вчилися, ромашка сиділа на своїй зеленій стеблині й також училася – у теплого сонечка, у всього, що було навколо неї. Їй здавалося, що маленький жайворонок співає так чудово і дзвінко про все те, що вона зараз відчуває. Ромашка із захопленням дивилася вгору на щасливу пташку, яка може літати й співати. Але вона не сумувала, що сама цього не могла зробити.
“Адже я бачу і чую, – думала вона, – сонце світить мені, вітрець цілує. О, мені дано стільки хорошого!”
У садку за парканом росло багато поважних, гордих квітів. Що менше вони пахли, то більше пишалися. Півонії надувалися, щоб бути такими ж великими, як троянди, але ж не в розмірі річ!
Тюльпани вигравали найкращими кольорами; вони це добре знали й трималися рівно, щоб їх було краще видно. Вони не звертали ніякої уваги на молоденьку ромашку за парканом, але тим уважніше розглядала їх вона і думала: “Які вони пишні та прекрасні! Напевне, до них злетить ця чудова пташка! Яка я рада, що росту так близько і можу бачити всю їхню красу”.
І тільки вона це подумала, як почулося: “Кві-кві”, – і злетів жайворонок, але не до півонії і не до тюльпанів, – ні, він злетів низько в траву до простенької ромашки. Ромашка від радості так злякалася, навіть не знала, що й подумати.
Маленька пташка кружляла навколо неї і співала:
– Ой, яка м’яка травичка! Ой, яка мила маленька квіточка із золотом у серці і в срібному вбранні!
Справді, жовта середина ромашки ясніла золотом, а білі пелюсточки навколо блискотіли, як срібло. Яка щаслива була маленька ромашка, – ні, цього ніхто й уявити не може! Пташка цілувала її дзьобиком, співала для неї, а потім знову підносилась у блакитну височінь.
Напевне, минуло із чверть години, поки ромашка отямилась! Трохи соромливо, але щиро й радісно подивилася вона на інші квіти в садку.
Вони ж бачили те щастя й ту честь, що їй припала, вони ж мусили зрозуміти, яка це була радість!
Але тюльпани виструнчились ще більше, ніж раніш, і такі колючі та червоні стали спересердя їх обличчя! Тупоголові півонії понадимались. Це добре, що вони не вміли розмовляти, а то б багато наговорили ромашці! Бідна маленька квітка побачила, що вони зовсім не в гуморі, і їй стало дуже прикро.
Другого ранку, коли ромашка знову щасливо простягла свої білі пелюстки, ніби маленькі ручки, до світла й повітря, вона впізнала голос пташки. Але голос бринів сумно, бо пташку спіймали й посадили в клітку коло відчиненого вікна.
Вона співала про вільні щасливі польоти, співала про молоде зелене жито на полях і чудові подорожі на своїх крилах – високо, в безмежні простори. Сумно було бідному жайворонку, полонений сидів він у клітці.
Маленька ромашка так бажала допомогти йому! Але що вона могла зробити? Це важко було придумати.
Квітка зовсім забула про те, як гарно навколо, як тепло гріє сонце і як розкішно біліють її пелюстки. Вона думала тільки про спійману пташку, якій нічим не могла допомогти.
– Тут ми можемо вирізати чудовий дерен1 для жайворонка, – сказав один з хлопчиків і почав обкопувати землю чотирикутником навколо ромашки так, що вона опинилася посередині.
Ромашка… потрапила в клітку до жайворонка. Нещасна пташка голосно скаржилась про свою втрачену волю і билася крильцями об залізні грати клітки. Маленька ромашка не вміла розмовляти, не могла сказати жодного слова втіхи, хоч і дуже хотіла. Так минув ранок.
– Тут нема води, – стогнав спійманий жайворонок. – Вони всі пішли й забули мені лишити хоч краплину води. Моє горло пересохло, усе горить! Вогонь і лід усередині, повітря важке. Ах, я мушу вмерти, розлучитися з теплим сонячним промінням, зі свіжою зеленню, з усією красою.
І він встромив свій дзьобик у прохолодний дерен, щоб трохи освіжитися. Тут він помітив ромашку. Жайворонок нахилився, поцілував її дзьобиком і сказав:
– І ти зів’янеш тут, бідна маленька квіточко! Тебе і маленький жмут зеленої трави мені дали замість цілого світу, що я мав на волі! Кожна маленька травинка буде мені зеленим деревом, кожна твоя біла пелюстка – пахучою квіткою. Ах! Ви тільки нагадуєте мені, чого я позбувся!
Настав вечір, та ніхто не приносив води пташці. Вона витягла свої гарні крила і затремтіла; її пісня була жалібна – “пік-пік”, – маленька голівка схилилась до квітки, і серце пташки розірвалося від суму та муки. І квітка не могла, як учора, скласти свої пелюстки й заснути; вона схилилась додолу, знесилена й сумна.
Тільки на другий ранок прийшли хлопчики і, побачивши мертву пташку, гірко заплакали.
Поки вона жила й співала, про неї забували – залишили умирати в клітці від спраги, а тепер влаштували їй пишний похорон і проливали над її могилкою гіркі сльози.
А дернину разом з ромашкою викинули на запорошений1 шлях. Ніхто й не подумав про квітку, яка найбільше від усіх любила бідну пташку і так хотіла її втішити.
Переклад Оксани Іваненко
1Дерен – верхній шар грунту, укритий травою, пронизаний її корінням.
– Назви персонажів казки. Скільки днів із життя ромашки описав казкар?
– Поділи текст на три частини відповідно до днів із життя ромашки. Знайди в першій частині описи цієї квітки. Порівняй їх. Який настрій був у ромашки? Кому вона найбільше зраділа?
– Прочитай перший опис квітів, які росли в саду. Якими їх побачила ромашка?
– Прочитай другий опис квітів. Поясни, чому ромашці стало прикро?
– Прочитай другу частину тексту. Чому ромашка забула про все, чому раніше раділа? Як вона потрапила в клітку? Що розповів їй жайворонок?
– Чому загинула пташка? Чи трапляється подібне в житті? Чому тоді твір є казкою?
– Прочитай третю частину тексту. Які почуття викликали в тебе описані події? З якою думкою звертається автор казки до читачів?
– Визначте настрій казки. Поміркуйте, чому автор так сумно її закінчив. Складіть власну кінцівку твору, використовуючи чарівні перетворення.
1 Запорошений – тут: укритий пилом.
– Прочитай вірш української письменниці Марії Познанської. Порівняй образи ромашки у вірші й казці Ганса Крістіана Андерсена.
РОМАШКА
На стрункій високій ніжці
Біля річки, на лужку,
У косинці-білосніжці
Стрів я квітоньку таку.
Ясним оком жовтуватим
Усміхалася мені.
Я хотів її зірвати,
А бджола сказала: “Ні!”
Звився жайворонок високо під чисте, неначе нове, небо і заспівав про те, що мертва земля ожила знов, що сонце стало ласкавим, теплим, ясним…
Михайло Коцюбинський
Чи знаєш ти?
Жайворонка якщо хтось і не бачив, то вже пісню його чув. Весною і на початку літа за містом, над полями повітря просто бринить від їхніх голосів. Побачити жайворонка непросто – він невеличкий, сіренький, на землі його не помітиш. У повітрі жайворонки теж швидко зникають з очей: ці птахи підіймаються до ста – ста двадцяти метрів, а на такій відстані їх уже не побачиш зовсім. Але ще важче вивчити спів жайворонка. Не просто почути, а саме вивчити – адже цей птах видає близько ста тридцяти звуків на секунду.
За Юрієм Дмитрієвим
Що розповіли про жайворонка Михайло Коцюбинський і Юрій Дмитрієв? Визнач спільне й відмінне в цих розповідях. Порівняй їх із казкою Андерсена.
– Які з прочитаних творів ти пригадаєш, побачивши пташку в клітці? Як ти гадаєш, що відчувають птахи в неволі? Спробуй описати їхній настрій.
– Читаючи вірш української письменниці Ірини Жиленко, прислухайся до звучання слів. Поміркуй, які з них допомагають почути чалапання й сопіння стомлених гномів.
ВЕЧІР ГНОМІВ
Тишком-нишком, чапи-лапи,
В капелюхах, як гриби,
Гноми шастають ночами –
Чапи-лапи – сніг рипить…
Йдуть вони один за одним,
Невдоволено сопуть,
Сварять зорі, сніг, погоду,
І котів, і довгу путь.
Дуже добрий то народик.
Просто в них така вже мода:
Добре вихований гном
Мусить буть буркотуном.
Звісно, їм таки не з медом.
Ніч. Коти. Ще й мерзнуть вуха
Червоніють між заметів
Чудернацькі капелюхи.
У торбинках гноми ті
Носять сонне конфеті1.
Лиш сипнуть в шибки віконні
Дітям сняться сни казкові.
В них носи – смішні, червоні,
І хода у них чудна.
Але ти не бійся, доню,
Як побачиш їх з вікна.
То для них – страшна образа.
Пробурмочуть:
– Що за смішки!.. –
І, розсерджені, одразу
Перетворяться на шишки.
Тишком-нишком,
Тишком-нишком…
1 Конфеті – різнобарвні паперові кружальця, якими обсипають один одного на балах і маскарадах.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)