Роман як жанр літератури, його формування й провідні ознаки Французький роман та творчість Стендаля – РОМАН XIX СТОЛІТТЯ
Завдяки технічному прогресу в поліграфії, збільшенню накладів і здешевленню друкарської продукції художня література стала доступною досить широким верствам населення. Водночас розвиток освіти й підвищення рівня письменності збільшили попит на книгу. Якщо ще на початку сторіччя вона була доступна лише аристократії й багатим підприємцям, то наприкінці сторіччя вона з’явилася в оселі кожної грамотної людини.
Змінився і сам письменник, його суспільне становище. Літераторство перетворилося на професію, в автора з’явилася можливість пером заробляти на життя. Бурхливі події початку століття кинули письменників у вир подій. Стендаль воював в армії Наполеона, Дж. Г. Н. Байрон брав участь у грецькому повстанні проти турок, Шандор Петефі загинув у боротьбі проти царських карателів, Е. Золя та Анатоль Франс активно втрутилися у відому справу Дрейфуса.
Письменники, як ніколи раніше, почали усвідомлювати свою відповідальність за виховання суспільства. Тема “Поет і громадянин” стає провідною у громадянській ліриці Лесі Українки, Ш. Бодлера, О. С. Пушкіна, М. О. Некрасова та багатьох інших митців XIX ст.
Індивідуальний стиль письменника – ідейно-художня своєрідність його творів, зумовлена особливостями таланту, світоглядом, життєвим досвідом, характером, загальною культурою, орієнтуванням на певні зразки тощо. Стиль виявляється в обранні тем та їхньому розкритті, у творенні образів персонажів, компонуванні творів і розгортанні сюжетів, у розроблянні улюблених жанрових форм, застосуванні певних зображально-виражальних засобів, у мові. “Правдиві, великі поети,- писав І. Я. Франко,- ніхто не подібний один до другого, кожний має щось свого, осібного… те, що з власної душі, з власного чуття вносить у свою поезію і в суспільність”. Давньоримський драматург Сенека говорив, що стиль “є обличчям душі”. О. О. Блок зауважував: “Стиль усякого письменника так тісно пов’язаний зі змістом його душі, що досвідчений погляд може побачити душу за стилем…”.
“Собор Паризької Богоматері” – перший роман Віктора Гюго та перший історичний роман французькою мовою (1831). Ілюстрація до першого видання книги
Поділ романів на різновиди досить умовний, адже більшість із них – синкретичні, тому що містять ознаки історичні, соціально-побутові, автобіографічні, а особливо – психологічні та філософські.
Особливості французького реалістичного роману
– Розкриття складного взаємозв’язку між характером людини та історичними умовами.
– Створення автором широкої панорами дійсності від провінції до столиці.
– Зображення представників різних соціальних прошарків.
– Особливого значення набуває присутність автора в романі.
– Створення типових образів, складних і суперечливих характерів.
– Глибина психологічного аналізу.
Автори французького реалістичного роману зробили новий крок у напрямі висвітлення життя людини, показавши її залежність від суспільних умов, визначивши найбільш характерні соціальні проблеми, створивши узагальнені й водночас індивідуалізовані характери.
1. Які історичні події відбувалися в Європі наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст.?
2. Хто був кумиром цих часів? Чому?
3. Який літературний напрям передував романтизму? Назвіть його ознаки. Хто з митців презентував його?
4. Ким були найвідоміші представники французького романтизму в літературі, музиці, живописі та інших видах мистецтва? (Зверніться до додаткових джерел інформації.)
Проаналізуйте!
1. Прокоментуйте висловлювання, яке Стендаль зробив епіграфом до одного з розділів роману “Червоне і чорне”: “Роман – це дзеркало, яке несуть уздовж дороги”.
2. Поясніть, чому XIX ст. називають Золотою добою класичного роману.
3. У чому полягає національна своєрідність французького роману XIX ст.? Як часто в ньому поєднуються реалістичні й романтичні елементи?
Створіть!
Презентацію, яка демонструвала б синхронність розквіту романтизму та становлення реалізму у французькому романі XIX ст.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)