Роман “Хмари” І. С. Нечуя – Левицького у літературному контексті доби (70 – 90 роки ХІХ століття)

Дудінова Н. А.

Республіканський вищий навчальний заклад “Кримського державного університету” (м. Ялти) Євпаторійського педагогічного факультету

Особливої актуальності набула нині потреба нового прочитання та грунтовного кваліфікованого аналізу художнього доробку письменників, які творили в період 70-90-х років XIX століття. Це стосується творів на тему інтелігенції, які потребують переосмислення та докладного вивчення. Потребує цього й багатогранна творчість одного з найвидатніших митців XIX століття – Івана Семеновича Нечуя-Левицького.

Його творчість досліджувалася протягом багатьох років. Це, насамперед, праці І. Франка, А. Шамрая, Є. Кирилюка, О. Грушевського, О. Білецького, праці другої половини XX століття – Крутікової Н., Міщука Р., Непорожнього І., Мандрики М. Тараненко М. та ін. Найбільшої уваги в дослідженнях було звернено на селянську тематику в творчості Івана Нечуя-Левицького, його визначні твори “Кайдашева сім’я”, цикл “Баба Параска та баба Палажка”, “Микола Джеря”. Значно менше акцентувалася увага на творах з життя інтелігенції. Досі малодослідженими лишаються твори “Хмари”, “Над Чорним морем” та інші.

У ці роки український народ був роз’єднаний кордонами чужих його ментальності імперій, і це стримувало його духовний поступ, негативно позначалося на мистецько-літературному процесі. Скасування кріпацтва в 1861 році, наступне проведення в Росії земської, судової, міської, військової і шкільної реформ призводять до кардинальнихзрушень у громадській думці. Прогресивно настроєна інтелігенція стає основною силою народницького руху. Активізація громадського наукового і культурно-освітнього життя відбилася на творчості багатьох українських письменників. Але політика жорстоко переслідувала все українське, починаючи ще в 1863 році Валуєвським циркуляром, була знову ще в суворішій формі підтверджена Емським указом царя 1876 року та інструкцією 1881 року.

Літературний процес 70-90-х років характеризується інтенсивним розвитком прози. Поряд з І. С. Нечуєм-Левицьким і Панасом Мирним в літературу вступає ряд активних письменників (Д. Маркович, М. Павлик, О. Маковей, Олена Пчілка, Н. Кобринська, О. Кониський, М. Старицький, Б. Грінченко, Д. Мордовець).

Окреме місце в прозі 70-90-х років XIX століття, і особливо в прозі І. Нечуя-Левицького належить повістям з життя інтелігенції, які, хоч і мають інший об’єкт зображення, ніж це було в сільській повісті, відбивають загальні принципи характеротворення та сюжетоскладання: та ж паралельність історій кількох героїв, біографічний (“житійний”) сюжет, контрастність типів.

У романі “Хмари” Нечуй-Левицький робив спробу показати нового типу інтелігента. У своїй інтерпретації більшості художніх образів, передусім образів Дашковича і Радюка, письменник ішов від реальних життєвих фактів. Спостереження над діяльністю професорів і студентів Київської духовної семінарії, гуртка “хлопоманів” при місцевому університеті, враження від лектури Тургенєва давали грунт письменникові для осмислення проблеми зближення інтелігенції з народом.

“Одним з перших в українській літературі Нечуй-Левицький змалював побут, настрої, сферу інтересів інтелігенції. Розгорнути в епічному творі картини життя цієї соціальної верстви населення, яка незважаючи на вікові традиції національної культури, освіти, у період 60-70-х XIX століття перебувала на стадії дуже повільного усвідомлення своїх суспільних потреб і можливостей, без відповідного творчого досвіду було дуже важко. І тому Нечуй-Левицький значною мірою використовував результати своїх попередніх художніх пошуків”.

У “Хмарах” письменник показує кілька поколінь місцевої інтелігенції: Дашкович і Воздвиженський, Радюк і Кованько, Дунін – Левченко.

Як правило, погляди головних героїв “Хмар” виявляються у дискусіях, у їхніх просторих самороздумах – практичної ж реалізації задумів, наприклад, Радюка у творі не показано. Більше того, ентузіастичний герой, злякавшисьосуду місцевих панів і пань, негайно виїжджає на Кавказ.

Натяком на слабодухість провідного персонажа твору може служити і останній розділ роману, де доходить кінця історія “винародовлення” колишнього “народолюбця” Дашковича. Символічний сон-видіння старого професора підводить читача до думки, що у денаціоналізації інтелігенції винні не лише “чорні хмари”, “каламутне море”, а її власна безпорадність.

“З огляду на час написання роману, на прикмети, зафіксовані у тексті, фінал обох сюжетних ліній закономірний: Радюк рятується від переслідувань, від висилки; Дашкович тяжко переживає крах своїх наукових спроб, свого “заблукання в хащах та нетрях”, переживає болюче й пізнє прозріння”.

З реалістичною повнотою Нечуй-Левицький відтворював українські типи з різних соціальних класів і станів. Він лишив безліч людських портретів, виписаних яскраво і докладно, з усіма характерними подробицями обличчя, одягу, поведінки. Йому належить безумовна заслуга барвистого, рельєфного зображення побуту українських селян, найманих робітників, інтелігенції, духівництва, артистичної богеми і людей міського “дна”.

Звичайно, наступні покоління письменників – творців соціально-психологічної прози (І. Франко, М. Коцюбинський, С. Васильченко та ін.) пішли значно далі у розумінні закономірностей суспільного руху, у відтворенні людської психології, змінили й ускладнили структуру творів. Але без прози І. Нечуя-Левицького важко уявити появу великих епічних форм української літератури. Письменник виконав таку велику працю щодо поширеннятематичних і жанрових меж, яку в інших розвинених літературах здійснювали цілі течії або покоління письменників.

Література:

1. Міщук Р. С. Співець душі народної: До 150-річчя від дня народження І. С. Нечуя-Левицького. – К.,1987. – 48 с.

2. Нечуй-Левицький І. С. Твори в двох томах. – Т.1. – К.: Наукова думка, 1985. – 640с.

3. Походзіло М. У. Іван Нечуй-Левицький. Літературний портрет.-К.: Дніпро, 1966.-128с.

4. Хропко П. П. Романи І. Нечуя-Левицького з життя інтелігенції// Українська мова та література в школі.-1988.-№11.-С.3-10.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Роман “Хмари” І. С. Нечуя – Левицького у літературному контексті доби (70 – 90 роки ХІХ століття)