РОЛЬ ПЕЙЗАЖУ У НОВЕЛІСТИЦІ О. ГОНЧАРА
Пейзаж у новелістиці О. Гончара займав одне з провідних місць як засіб розкриття взаємин людини зі світом, в якому вона живе, і як засіб розкриття образу людини, її характеру. Пейзаж може виступити й складовим елементом обставин. Слід відзначити, що у кожного письменника є домінуючим той чи інший пейзаж. У О. Гончара – степ. Письменник демонструє нам в першу чергу локальні пейзажі, тобто образи рідного краю. Тим самим він відтворює, вдало передає національний колорит пейзажу. Наприклад, опис степу в новелі “За мить щастя”: ” Літо було…, виноградники зеленіли, і перші снопи виблискували в полях. Сліпучий день, коли світяться стерні… Стерня, свіже литво полукіпків, снопи і снопи – все виблискує золотом, все бризкає жнив’яним сонцем. А один полукіпок ще не вивершений, ще без корони”[1, с. 518 – 519].
Пейзажні замальовки в О. Гончара є активним учасником ситуації, сприяють напруженню дії, глибшому висвітленню характерів дійових осіб. Саме в цьому виявляє себе ситуаційна сутність пейзажу.
Наскрізною для творчості О. гончара є тема війни, розкриття якої йде по свіжому сліду у сорокові-п’ятидесяті роки (новели “Модри камінь”; “Весна за Моравою”; “Ілонка”; “Гори співають”; “за мить щастя”). У названих творах активно використовується “батальний” пейзаж.
Для цієї групи творів характерне протиставлення рідної і “чужої” пейзажної обстановки. простежується перетворення “мирних” пейзажів у “батальні”, глибоке проникнення у психологію образів: “Морава ласкаво плескалася в береги. Дерева дрімали на сонці. Білі будиночки сміялись до весняного сонця, старшина згадував землянки на Батьківщині, викопані на згарищах. Цілі села там перейшли жити під землю “[1, с.488].
З 50-х р. р. письменник став активно розробляти сучасну тематику. У творах цього часу можна знайти чимало чудових українських “мирних” пейзажів: “Білий полудень навкруги… Далеко ходять комбайни. Бовваніє на обрії мурована вежа елеватора. Вихор кудрявно, сліпо блукає по степу, перетинає дорогу, і далі тільки стерня переблискує, де він пішов, уже прозорий” [2, с. 485].
Наявні у письменника і пейзажі-спогади, в яких мало характерних деталей, замість них автор створює лише загальне враження: “… далекі Рудні гори скрізь ідуть за мною, ближчають з кожним днем, щодалі ширше розгортаючись у своїй трагічній чарівності. Бачу вже їх не забиті снігами, а зелені, темні, зігріті весняним сонцем, коли полонини, як сині озера зацвітають тим першим цвітом весни, що зветься – нібовий ключ”[1, с. 484].
Пейзаж активно використовується письменником як необхідна складова сюжету художнього твору. Між пейзажем і сюжетом простежується взаємозалежність: образи природи впливають на висвітлення подій, їх хід і розвиток, і навпаки, хід подій впливає на особливості сприйняття зображених картин природи.
Гончар належить до тих письменників, які надавали пейзажеві особливого значення. Митець збагатив художню літературу образами української природи, та й не лише української. Усі ці образи у нього оригінальні, неповторні, а часто маємо справу зі своєрідним пейзажним живописом.
Гончар О. Твори: В 7-ми т.- К.:Дніпро, 1987.- Т. 1.- 550 с.
Гончар О. Твори: В 7-ми т.- К.:Дніпро, 1987.- Т. 3.- 560 с.
Наєнко М. К. Подвижник // Слово і час.- 1993.- №4.- С. 25.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)