Роль і значення виховання

Виховання як суспільне явище – складний і суперечливий соціально-історичний процес входження, включення підростаючих поколінь в життя суспільства, в побут, суспільно-виробничу діяльність і відносини між людьми. Воно забезпечує суспільний прогрес і спадкоємність поколінь.
Виховання функціонує в системі інших суспільних явищ. Необхідність підготовки продуктивних сил суспільства є докорінна соціальна потреба, основа виникнення, функціонування та розвитку виховання як суспільного явища. Основою змісту виховання як суспільного явища завжди було освоєння виробничого досвіду і навичок до праці.
Певний рівень розвитку продуктивних сил обумовлює характер виховання: його спрямованість, зміст, форми, методи. Для гуманістичної, демократичної
268
педагогіки метою стає сама людина, її всебічний і гармонійний розвиток на основі єдності природних обдарувань і вимог що розвивається суспільного життя, в тому числі виробництва.
Виховання і мова, культура. Мова і культура в значній мірі забезпечують педагогічний процес, оволодіння дітьми досвідом людства, нормами виховання, спільної діяльності людей щодо задоволення їхніх потреб.
Виховання тісно пов’язане з формами суспільної свідомості (політикою, мораллю і моральністю, правом, наукою, мистецтвом, релігією). Форми суспільної свідомості являють собою духовну живильне середовище виховання. Політика використовує виховання в якості одного з каналів свого затвердження в суспільстві, у свідомості підростаючого покоління. Мораль і моральність буквально з моменту народження стають змістом виховання. Дитина застає в суспільстві певну систему моральних норм, а виховання – пристосовує його до них.
Право передбачає впровадження у свідомість дітей ідей неприпустимість нехтування нормами моралі, провідного людини до порушення закону. Моральну поведінку збігається з вимогами закону, а аморальне веде до його порушення.
Наука орієнтує на поступове оволодіння дитиною системою об’єктивно-достовірних, перевірених практикою знань і навичок, які є реальною і необхідною базою для вступу в суспільно-виробничу життя, отримання будь-якого спеціального освіти.
Мистецтво формує художнє пізнання світу, породжує естетичне ставлення до життя, творчий підхід до загального розвитку людини, а також сприяє громадянському і духовно-моральному становленню особистості.
Релігія відображає і пояснює явища природи і суспільства не на основі науки, а на базі релігійної віри в надприродні сили, загробний світ. У той же час вона вносить свій внесок у виховний процес, формування світогляду людини.
У педагогіці в свою чергу виховання вживається в широкому і вузькому педагогічному значенні. У широкому педагогічному значенні виховання – це цілеспрямоване, організоване формування у людей стійких поглядів на навколишнє
269
дійсність і життя в суспільстві, наукового світогляду, моральних ідеалів, норм і відносин, розвиток у них високих морально-політичних, психологічних і фізичних якостей, а також звичок поведінки, що відповідають вимогам соціального оточення і діяльності.
У вузькому педагогічному значенні виховання – це процес і результат виховної роботи, спрямованої на вирішення конкретних виховних завдань.
Крім виховання педагогіка вивчає і самовиховання, під яким розуміється цілеспрямована активна діяльність людини по формуванню та розвитку у себе позитивних і усунення негативних якостей. Життя переконливо довела, що самовиховання виступає неодмінною умовою вдосконалення людської особистості.
Серед змістовних компонентів самовиховання слід в першу чергу виділяти: глибоко усвідомлені цілі і завдання, вироблені і прийняті людиною життєві ідеали, які лежать в основі програми самовдосконалення; глибоко осмислені і прийняті для себе вимоги, пропоновані до діяльності й особистості; ідейно-політичні, професійні, психолого-педагогічні, етичні та інші знання про протікання, зміст та методику самовиховання і вміння займатися ним в будь-яких умовах і обставинах життя; наявність внутрішньої установки, розвиненого самосвідомості, здатності до об’єктивної критичної оцінки своєї поведінки та необхідного рівня загального, інтелектуального, ідейно-політичного та професійного розвитку; певний ступінь вдосконалення вольових якостей і наявність звичок емоційного саморегулювання, особливо у важких і складних ситуаціях, екстремальних умовах.
Вихідним компонентом самовиховання, як і будь-якого іншого виду діяльності, є потреби і мотиви – складні і глибоко усвідомлені внутрішні спонукання до систематичної та активної роботи над собою.
Змістовна сторона процесу самовиховання включає в себе різні аспекти розвитку особистості людини: ідейно-політичний, професійний, моральний, етичний, педагогічний, правової, естетичний, фізичний та ін.
Кожен з них вимагає спеціальної практичної роботи по самовихованню у себе специфічних якостей і пов’язаний з
270
складанням програми по самовихованню, яка передбачає розвиток розуму, почуттів, волі, формування різноманітних переконань і звичок поведінки. У той же час ці сфери розвитку особистості людини тісно пов’язані між собою, залежать один від одного і, природно, вимагають комплексного підходу до їх самовихованню. А також вимагають постійних перевірки та самоконтролю, коректування процесу самовиховання, безперервного керівництва ним.
Істотну роль у цьому відіграють самопізнання і самоаналіз людиною своїх дій, вчинків, поведінки, які припускають критичне ставлення до себе, до рівня розвитку своїх особистісних якостей, до стану, можливостям, духовним і фізичним силам. Це, в свою чергу, пов’язано з самооцінкою, без якої неможливо самовизначитися і самоствердитися в житті, в соціальному середовищі та соціальних групах.
Особливості самовиховання виражають його психологічні передумови, основні умови і використовувані в його процесі методи.
Психологічні передумови самовиховання припускають певний рівень розвитку особистості, її готовності і здатності до самоізученія, самоусвідомлення, самооцінці, до порівняння своїх вчинків з вчинками інших людей, самокритичного відношенню до своєї діяльності, вироблення стійких установок на постійне самовдосконалення. Як самостійна і систематична свідома діяльність людини самовиховання спрямоване на подолання всього негативного, негативного у свідомості, у відносинах, в поведінці і діях людини. У цьому випадку самовиховання виступає як внутрішня основа процесу самостійного перевиховання особистості.
Умови, що сприяють самовихованню, означають, що в ході його потрібно глибоко усвідомлене, цілеспрямоване і самокритична ставлення людини як до самого себе, так і до дій оточуючих людей, певні почуття переживання того, що йому бракує вихованості, а також великі, іноді граничні вольові зусилля в досягненні поставлених цілей з саморозвитку.
Самовиховання здійснюється за допомогою різних загальних і специфічних методів, засобів і прийомів. До найбільш
271
загальним методам самовиховання відносяться: самообязательство, самоорганізація особистого життя та професійної діяльності, самозвіт та ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Роль і значення виховання