Рококо і сентименталізм

У XVIII ст. західноєвропейське мистецтво стає чи не головним об’єктом гострих дискусій, точкою зіткнення різних світоглядів, що відбивали загальну картину змішання і різноманітності форм його існування. Сучасники сперечалися про ставлення мистецтва і природи, про роль і призначення художника і глядача, співвідношенні правди і вимислу. Характерною особливістю цього часу став незаперечний факт не поступової змінюваності, а одночасного існування з класицизмом бароко, рококо і сентименталізму.

Як же в цій непростій ситуації “уживалися” класицизм і панували понад півстоліття ідеали бароко? Як вже зазначалося, класицизм був першим чітко оформившимся напрямком в європейському мистецтві, який створив власну естетичну програму, котра виробила суворі правила художньої творчості. Мистецтво бароко, більшою мірою спиралося на інтуїцію, ніж на раціональний початок, такий теорії не створило. Класицизм відмовився від принципової суперечливості бароко, сміливо відкинув його головний девіз: << Хто не порушує правил, той не поет “. Визнаючи тільки гармонію і порядок, класицизм “випрямив” химерні форми барочного мистецтва, перестав трагічно сприймати духовний світ людини, а основний конфлікт переніс в сферу відносин між окремою особистістю і державою. Бароко, изжившее себе і прийшло до логічного завершення, поступилося місцем класицизму і рококо.

У 20-і рр. XVIII ст. у Франції склався новий стиль мистецтва – рококо (фр. rocaille – раковина). Вже сама назва розкривало головну, характерну рису цього стилю – пристрасть до вишуканих і складним формам, химерним лініях, в чому нагадував обриси раковини. Раковина то перетворюватися на складний завиток з якимись дивними прорізами, то в прикраса у вигляді щита або полуразвернутого сувою із зображенням герба або емблеми. У Франції інтерес до стилю рококо ослаб вже до кінця 1760-х рр., Але в країнах Центральної Європи його вплив був відчутно аж до кінця XVIII століття.

Мистецтво рококо формувалося в епоху духовної кризи абсолютистської влади у Франції. Відбивало ідеали і настрої вищих верств французького суспільства, воно не могло не випробовувати на собі впливу аристократичних замовників.

Головна мета мистецтва рококо – доставляти чуттєве насолоду (гедонізм). Мистецтво повинно було подобатися, чіпати і розважати, перетворюючи життя в витончений маскарад і << сади любові “. Складні любовні інтриги, скороминущість захоплень, зухвалі, ризиковані, що кидають виклик суспільству вчинки героїв, авантюри і фантазії, галантні розваги і свята визначали вміст творів мистецтва.

Характерними рисами стилю рококо у творах мистецтва можна назвати наступні:

– граціозність і легкість, вигадливість, декоративна витонченість та імпровізація, пасторальна (пастушача ідилія), тяга до екзотики;

– орнамент у вигляді стилізованих раковин і завитків, арабесок, квіткових гірлянд, фігурок амурів, розірваних карту-шей, масок;

– поєднання пастельних світлих і ніжних тонів з великою кількістю білих деталей і золота;

– культ прекрасної наготи, висхідний до античної традиції, витончена чуттєвість, еротичність;

– культ малих форм, камерність, мініатюрність (особливо в скульптурі і архітектурі), любов до дрібниць і дрібничок (“чарівним дрібницю”), наполнявшим побут галантного людини;

– естетика нюансів і натяків, інтригуюча подвійність образів, передана за допомогою легких жестів, напівобертів, трохи помітних мімічних рухів, напівпосмішки, затуманеного погляду чи вологого блиску в очах.

Найбільшого розквіту стиль рококо досяг у творах декоративно-прикладом мистецтва Франції (інтер’єрах палаців і костюмах аристократії). У Росії він проявився насамперед у архітектурному декорі – у вигляді сувоїв, щитів і хитромудрих раковин – рокайлей (декоративних орнаментів, що імітують з’єднання химерних раковин і дивовижних рослин), а також маскаронов (ліпних або різьблених масок у вигляді людського обличчя або голови звіра, розміщених над вікнами, дверима, арками, на фонтанах, вазах і меблів). Пізніше стиль рококо був <- реабілітований “романтиками, йому віддали належне імпресіоністи, він послужив еталоном для вироблення концепції творчих об’єднань художників” мистецтва для мистецтва “. Наприклад, в епоху модерну в Росії до рококо звернули свої погляди художники “Світу мистецтва”.

Новим помітним явищем художньої культури став сентименталізм (фр. Sentiment – почуття). У світоглядному плані він, як і класицизм, спирався на ідеї просвітництва, але висвічував інші його грані. Важливе місце в естетиці сентименталізму займало зображення світу почуттів і переживань людини (звідси його назва). Почуття, у свою чергу, сприймалися як прояв природного начала в людині, що його природного стану, можливого тільки при тісному контакті з природою. Досягнення цивілізації з безліччю спокус, розбещує душу “природної людини”, набували явно ворожий характер. Своєрідним ідеалом сентименталізму став образ сільського жителя, що слідував законам первозданної природи і що живе в абсолютній гармонії з нею.

Основоположником сентименталізму вважають французького просвітителя Ж. Ж. Руссо, який проголосив культ природних, природних почуттів і потреб людини, простоти і сердечності. Його ідеалом був чутливий, сентиментальний мрійник, одержимий ідеями гуманізму, “природна людина” з <- прекрасною душею “, не розбещений буржуазної цивілізацією. Головну завдання мистецтва Руссо бачив у тому, щоб вчити людей чесноти, кликати їх до кращого життя. Головний пафос його творів становить вихваляння людських почуттів, високих пристрастей, що прийшли в зіткнення

З громадськими, становими забобонами.

Сентименталізм не володів всією повнотою великого стилю. Йому були непідвладні окремі види мистецтва (наприклад, архітектура), вельми обмежені були його можливості і в окремих жанрах (наприклад, в історичній живопису). У зв’язку з цим правомірніше все розглядати сентименталізм як одне з художніх течій, які діяли в рамках класицизму. Але якщо рококо робить акцент на зовнішньому прояві почуттів та емоцій, то сентименталізм підкреслює внутрішню, духовну сторону буття людини.

У Росії найбільш яскраве втілення сентименталізм знайшов у літературі і в малярстві, наприклад у творчості В. Л. Боровиковського.

Чимало спільного між сентименталізмом і предромантизмом, загальним для яких є зображення конфлікту “природної людини” з громадськими та природними стихіями, з похмурими бурями і потрясіннями життя, передчуття яких було закладено у всій культурі XVIII ст.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Рококо і сентименталізм