Робота над помилками, допущеними в контрольній роботі. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Дитинство поетеси, роль родини в її вихованні. Мрії, Як дитиною, бувало. Неповторний світ дитинства в цих поезіях. Образ мужньої, сильної духом дівчинки
Мета: ознайомити школярів з основними відомостями про життєву долю Лесі Українки, навчити усвідомлювати і вміти пояснювати мотив глибокого родинного зв’язку дитини з батьками, удосконалювати навики виразного і вдумливого читання поезії; розвивати вміння розповідати про почуття, викликані їхнім прочитанням, логічне мислення, культуру зв’язного мовлення, спостережливість; виховувати почуття любові до батьків, родини, бажання бути сильною особистістю.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Засоби навчання: підручник, роздавальний матеріал, ребус, аудіозапис елегії Л. Бетховена “До Елізи”, мультимедійні засоби.
Перебіг уроку
I. Організаційний етап.
II. Робота над помилками, допущеними в контрольній роботі.
Загальна оцінка вчителем виконаних учнями робіт. Оголошення оцінок.
Колективна робота над типовими помилками.
Індивідуальне опрацювання учнями допущених помилок.
III. Актуалізація опорних знань учнів.
Розгадування ребуса.
Робота з карткою.
Учням пропонується твердження. їм необхідно погодитися (+) з ним чи заперечити його (-).
1. | Справжнє прізвище, ім’я та по батькові Лесі Українки – Косач Лариса Петрівна. | + |
2. | Дитинство поетеси минало в мальовничому селі Колодяжному. | + |
3. | Народилася в місті Волинську. | – |
4. | Олена Пчілка – псевдонім матері Лесі Українки. | + |
5. | У родині Косачів було троє дітей. | – |
IV. Повідомлення теми, цілей та завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.
Цілевизначення.
– Сьогодні на уроці ми повинні:
· ознайомитися з…
· прочитати…
· навчитися…
V. Сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв’язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу.
Слово вчителя.
Звучить уривок елегії Л. Бетховена “До Елізи”. Учитель читає уривок вірша Лесі Українки “Надія”.
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Сьогодні ім’я поетеси овіяне особливою всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності та принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. І я дуже хочу, щоб після нашого уроку світлий образ маленької Лесі залишився у вашій пам’яті, запав у душу, а ви навчилися співчувати людському горю, радіти успіхам інших, любити свою родину.
25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському в сім’ї Косачів народилася друга дитина. Яке ж їй ім’я дати? Вирішила все сама новонароджена. Понаписували батьки аркушики з іменами, як у лотереї, і принесли на великій тарелі до колиски. Дівчинка простягнула руку і витягнула аркушик з іменем Лариса, що означає “чайка”, “приємна”, “солодка”.
Рід Лариси по батьківській лінії походив з Боснії і вже у XIV столітті відігравав помітну роль в історії краю. Відомо, що Петро Косач врятував дочці життя, коли вона ще була немовлям. Мати захворіла на тяжку форму анемії, і він, побоявшись, що дитина загине від голоду, взяв відпустку і за лікарськими приписами, яких старанно дотримувався, організував штучне годування. Для своєї улюблениці побудував “білий” будиночок, щоб вона могла там спокійно писала свої твори, був одним з перших її читачів. Характером і вродою Леся вдалася в батька: “Зо всіх нас шістьох дітей, – згадує сестра Ольга, – Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею… Вони обоє були бездоганно принципові люди: для любих людей чи справ могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу собі уявити тої людини, тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити батька чи Лесю… зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне… Була в батька і Лесі ще одна спільна, надзвичайно цінна риса: вони на диво цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини, і завжди поводилися так, щоб не ображати, не принижувати тої гідності”.
Мати Лариси Петрівни, Олена Пчілка, походила з відомого роду Драгоманових. Один з її предків був свого часу перекладачем при козацькому війську. Таких перекладачів називали драгоманами, звідси і прізвище – Драгоманов. Мати вплинула на формування світогляду дочки, її патріотичні погляди, допомогла обрати життєвий шлях. Прилучала до перекладацької діяльності, заохочувала до вивчення фольклору, етнографії, добирала для неї домашніх учителів.
Серед ровесників Леся вирізнялася здібностями і старанністю. Була слухняною дитиною, любила танцювати і співати. Найбільше гралася зі своїм старшим братом Михайлом у фантастичні ігри, пригоди з грецьких міфів, подорожі до невідомих країн. Він часто був Робінзоном, а Леся – П’ятницею. За цю щиру дружбу їх жартома називали спільним ім’ям – Мишолосіє. У сім’ї Косачів була традиція давати родинні жартівливі імена дітям: Михайло – Мишко, Миша, Михась; Леся – Лося, Зея, Зеїчка; Ольга – Лілея, Ліля, Пуц, Пуцинда, Олеся, Ласочка; Оксана – Тамара, Марця, Укус; Микола – Милось, Кох, Кохточка; Ісидора – Дора, Дроздик, Гусиця, Патька.
У п’ять років майбутня поетеса вже вміла читати й писати. Цікавилася також малярством, і батько запросив у Колодяжне художника з Ковеля, який учив її малювати з натури. Маючи феноменальні здібності до мов, знала майже всі основні європейські мови, крім того, старогрецьку і латинську – разом понад десять мов. Дівчинка була дуже наполеглива і в музиці – старанно вчилася грати на фортепіано. Але взимку 1881 року на річці Стир у сильний мороз Леся промочила ноги в крижаній воді. Спочатку боліла тільки нога, пізніше – рука. Лікували домашніми засобами від ревматизму. Коли показали хвору київському хірургу, то він поставив страшний діагноз – туберкульоз кісток. Після операції лівої руки в жовтні 1883 року вона не могла мріяти про високу професійну майстерність музиканта. Дівчинка зовсім не ходила до школи, але, будучи здібною до наук і працьовитою з дитинства, здобула освіту вдома.
1884 року у львівському журналі “Зоря” було опубліковано два вірші – “Конвалія” і “Сафо”, підписані гордим нескореним ім’ям – Леся Українка. З того часу її твори постійно з’являлися в журналах “Зоря”, “Дзвінок”, “Житє і слово” та інших періодичних виданнях. У творчості щораз частіше прориваються сміливість, бажання жити і творити, розширюється світогляд:
Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки, –
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –
Скажу я: “Разом плачмо, брате мій!”
З його плачем я спів з’єднаю свій,
Бо не такі вже гіркі сльози – спільні.
Коли ж на довгому шляху прийдеться
Мені почути співи гучні, вільні, –
В моїй душі для них луна знайдеться.
Сховаю я тоді журбу свою
І пісні вільної жалем не отрую.
Робота з підручником.
У процесі читання учні оцінюють інформацію з погляду новизни та відображають своє ставлення за допомогою відповідних позначок:
· V – я знав(-ла) це (відома інформація);
· + – я не знав(-ла) цього (нова інформація);
· – – це суперечить тому, що я знаю;
· ? – у мене з ‘явилося запитання стосовно цієї інформації.
Міні-бесіда.
– Що нового ви дізналися про Ларису Петрівну Косач?
– Чи все із прочитаного вам зрозуміло?
Виразне читання вчителем та учнями вірша “Мрії”.
Бесіда за змістом поезії.
– Чи сподобався вам прочитаний твір?
– У якому віці, на вашу думку, Леся написала його? Знайдіть відповідні слова в тексті.
– Чи вдалося поетесі передати настрій дитячих років? Завдяки яким образам?
– Якою ви уявляєте ліричну героїню?
Гра “Уважний читач”.
– До запропонованих слів допишіть продовження з тексту.
Роки – Дитячі любі.
Душа – Бажана надзвичайного, дивного.
Принци – Укриті таємницею.
Королівни – Вродливі.
Переможці – Горді.
Погляд – Спускався нижче.
Робота в парах.
– Уявіть розмову ліричної героїні зі своїми мріями. Відтворіть цей діалог.
Фізкультхвилинка.
Гра “Хто швидше”.
– Вдумливо прочитайте поезію Лесі Українки “Мрії”. Що ви “бачите”, “чуєте”, “відчуваєте на нюх і дотик” при цьому? Запишіть свої враження у вигляді таблиці.
Кольори |
Звуки |
Запахи |
Дотикові відчуття |
Виразне читання вчителем та учнями вірша “Як дитиною, бувало…”.
Бесіда за змістом поезії.
– Який настрій передає прочитаний твір?
– Які поетичні рядки запали в душу? Чому?
– Чи можемо назвати вірш автобіографічним?
– Чому дівчинка не розказувала про свій біль?
– Охарактеризуйте ліричну героїню вірша. Які риси її характеру вам сподобалися найбільше?
VI. Узагальнення і систематизація знань.
Складання “Доміно”.
– Складіть “Доміно”, відповідаючи на запитання: “Якою постає перед читачем лірична героїня твору “Як дитиною, бувало…”?”.
Дівчинка – Стійка – стримана – захищається від болю сміхом – …
Робота в малих групах.
Учитель об’єднує школярів у групи. Кожній групі він пропонує хмаринки, на яких записано цитати з поезії “Як дитиною, бувало…”.
– Поясніть, як ви розумієте рядки вірша.
VII. Підсумки. Рефлексія. Оцінювання.
Інтерактивна вправа “Незакінчене речення”.
– Мене на уроці зацікавило…
– Здивування викликало…
– Слухаючи розповідь про життя Лесі Українки, думав(-ла) про…
– Найбільше запам’ятав(-ла)…
VIII. Домашнє завдання та інструктаж до його виконання.
– Опрацювати матеріал підручника. Підготуватися до виразного читання вивчених творів, скласти до них запитання.
– Вірш “Як дитиною, бувало…” вивчити напам’ять.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)