Різноманітність трактувань виховання
Основною категорією педагогіки є виховання. В ході історичного розвитку суспільства та науки підходи до виховання людини змінювалися. Значний вплив на цей процес надавали державні завдання, а також існуючі соціальні установки, оскільки одним з найголовніших аспектів у вихованні була ідеологія.
Пріоритетною метою виховного процесу було аж ніяк не розвиток окремої особистості. Звернувшись до походження слова “виховання”, ми дізнаємося, що воно походить від давньоруського слова, що означає духовне харчування людини, задоволення потреб у піднесеному. Також в слові є зв’язок з умінням знаходити таємне, витягувати заховане.
Різні дослідники вибирали трактування поняття “виховання” в залежності від того, що вважали головним в цій категорії. Всі підходи можна умовно розділити на два типи:
- Суб’єкт-об’єктний, коли дитина є об’єктом процесу, тим, на кого впливає зовнішнє оточення; Суб’єкт-суб’єктний, коли дитина і вихователь ефективно взаємодіють між собою.
Якщо розглядати людину як об’єкт виховного процесу, то саме виховання слід розуміти як результат впливу на формування особистості, її якостей і відносин, переконань, поглядів і соціальної поведінки. Такий підхід характеризує виховання як управління процесом становлення особистості або формування бажаних якостей в залежності від потреб суспільства. Індивідуальний підхід до дитини в даному випадку непридатний. Таке трактування виховання характерна для гербартианської і традиційної гілок педагогіки.
В рамках традиційної педагогіки виховання розглядається як розвиток особистості за допомогою соціалізації, а його метою є досягнення максимальної корисності особистості для суспільства.
При такому підході особистість самоорганізується за допомогою власних зовнішніх ресурсів, однак при цьому потрібно ініціація з боку. Коріння такого походу лежать в закритому освіту і його основних принципах – цілеспрямованої діяльності, вплив, формуванні переконань і якостей, передачі соціального досвіду. Для виховання застосовуються традиційні педагогічні методи, при яких особистість вихованця стає об’єктом маніпуляції.
Гербаританська педагогіка стверджує, що виховання здійснюється шляхом впливу на особистість, однак наполягають на вихованця. Також можна відзначити моністичний підхід, який розглядає виховання з соціально-біологічної точки зору і ставить для нього такі цілі:
- Зміна поведінки, що не обумовленого спадковістю, а також зміна свідомості і фізичних якостей, яке організовується і проводиться з метою навколишнього громадської групи; Зміна соціальних якостей людини, що розглядається як загальне соціальне пристосування; Залежність виховання від інтересів панівного класу (якщо мова йде про сучасному суспільстві); Зміна біологічних властивостей і якостей людини на догоду інтересам соціального середовища (при цьому вимоги середовища – визначають, а самі якості – визначаються).
За радянських часів вітчизняна педагогіка вважала, що виховання є впливом держави і його освітніх інститутів на формування особистості і що воно завжди має мати на меті суспільства і держави. Характерною рисою виховання даного часу було фактичне маніпулювання особистістю дитини, нав’язування конкретних цінностей, вказівка областей інтересів і напрямків розвитку особистості. При цьому роль персональної відповідальності за прийняті рішення занижували, а все особистісні установки, вчинки і особливості світогляду підлягали оцінці за єдиним шаблоном, нав’язаному державою.
Особливості суб’єкт-суб’єктного підходу до виховання
У міру проникнення в суспільну свідомість гуманістичних ідей став переважати новий підхід, при якому особистість вихованця була виведена з об’єктного стану і стала рівноправним учасником виховного процесу. Одним з перших прихильників цього підходу став Ж. Ж. Руссо (теорія вільного виховання). У нього з’явилося багато послідовників в різних країнах: М. Монтессорі в Італії, Френе у Франції, Л. Толстой в Росії.
Метою виховання стало становлення вільної особистості з індивідуальною системою цінностей, що отримало втілення в нових теоріях. Австрійський філософ Рудольф Штейнер створив антропософскую теорію, в основі якої лежить сприйняття особистості як активної сторони в виховному процесі. Його “Духовна Наука” говорить про необхідність прагнути до розкриття здібностей вихованця через самопізнання і саморозвиток при взаємодії з педагогом, який грає організуючу і направляючу роль. Суб’єктність в педагогіці – це особливий підхід до вихованця з урахуванням його особистісних інтересів.
Також вельми популярна гуманістична теорія виховання, засновниками якої є К. Роджерс і А. Маслоу. Для гуманістів виховання – це процес формування особистості через партнерство вихованця і педагога, свободу вибору, самоактуалізацію, допомога в знаходженні свого шляху.
Основні визначення виховання
З огляду на вищевикладені теорії, можна сформулювати такі визначення.
Вихованець в педагогіці – це той, на кого спрямоване виховний вплив.
Виховання – це процес цілеспрямованого формування особистості людини, заснований на створенні певного ставлення до предметів і явищ навколишньої дійсності, світогляду і поведінки.
Виховання також можна трактувати більш вузько як процес вирішення конкретної виховної завдання, наприклад, створення необхідних рис характеру (патріотизму, працьовитості, пізнавального інтересу). Таке розуміння має бути інтегровано в більш широке трактування певного типу виховання.
В цілому можна сказати, що вибір підходу залежить від цілей виховання, змісту, яким воно наповнюється, і методів, якими воно досягається. Існує безліч теорій виховання, проте необхідно віддавати пріоритет тим, що ставлять на перше місце особистість, а не ідеологію або громадські вимоги. На практиці відокремити вплив цих факторів буває непросто, проте робити їх головними все ж не слід.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)