Різниця потенціалів культур
В рамках світової цивілізації індустріальна культура досить неоднорідна. В одних суспільствах вона має більш високий рівень, в інших – менше. Причини тут можуть бути як історичного, так і економічного, політичного, соціального, соціально-психологічного характеру.
Росія на початку XX ст., Як ми вже зазначали, була країною середнього рівня капіталізму і навіть по ряду показників перевершувала провідні країни Західної Європи. Якщо взяти США за критерій розвитку індустріальної культури, критерій матеріального, науково-технічного прогресу, то різниця російської та американської культур в частині матеріальної була вельми і вельми значна. Ось лише деякі показники. У 1900 р в США було зареєстровано 8 тис. Автомобілів, а в 1913 р – понад 1 млн автомашин, причому власного виробництва. У Росії до 1916 було побудовано 450 автомобілів. Американська автомобільна промисловість орієнтувалася на масовий автомобіль для народу, вона дала поштовх інтенсивному розвитку суміжних галузей промисловості – хімічної, металургійної, нафтової, електротехнічної, будівництва доріг. У середині XIX ст. залізничні магістралі перетинали США у західному та східному напрямках. У Росії Сибірська залізниця була побудована в 1903 р Напередодні Першої світової війни Росія місяць відводила на мобілізацію, в основному через слабку пропускної спроможності залізниць. У США розвиток залізниць супроводжувалося розвитком телеграфу, в 1851 р в країні було більше 50 телеграфних компаній.
До кінця першої чверті XX в. телефонна мережа США складалася з 20 млн абонентів. У Росії ж телефонна мережа розвинена була тільки в Санкт-Петербурзі та Москві. У США в 1918 р виробництво літаків становило 14 тис. У Росії, по суті, не було авіаційної промисловості, за винятком декількох заводів, а авіаційну техніку вона закуповувала в Англії та Франції.
Всі ці факти наочно ілюструють різний рівень індустріальної культури. П’яте місце у світі за загальним обсягом промислового виробництва, яке займала Росія, ще не забезпечувало їй першості в галузях, що розвиваються на основі науково-технічних досягнень. Країна значно відставала в автомобілебудуванні, моторобудуванні, авіаційної та електротехнічної промисловості. Це було однією з причин її поразки у Першій світовій війні. Матеріальна культура її противників, насамперед Німеччини, була вищою.
Таким чином, можна говорити про різниці потенціалів культур. Під потенціалом культури розуміється її реальний стан і її можливості в даному індустріальному суспільстві. А під різницею – різниця потенціалів у різних суспільствах або в різних регіонах всередині одного суспільства. Різниця потенціалів культур створює поле напруженості між товариствами, отже, між державами, активно впливає на їх політику. Причому між більш розвиненою культурою і менш розвиненою складаються певні взаємини. Ці взаємини можна представити як відносини “донора” (розвинена культура) і “реципієнта” (менш розвинена культура), т. Е. Одна культура живить іншу. Але як здійснюється цей процес? Яким способом здійснюється передача цінностей однієї матеріальної культури іншою? Історія XVni-XX ст. підказує, що цей процес прискорюється напередодні війн і особливо після війни. Війни, які вів Наполеон, сприяли розвитку капіталізму в континентальній Європі, оскільки в економічному розвитку Франція випереджала багато європейських країн.
Промислова і науково-технічна відсталість Росії особливо виявилася в Кримську війну 1853-1856 рр., В якій їй протистояли Англія і Франція. Після поразки Росії в цій війні почалося переозброєння армії, будівництво парового флоту. Аналогічна картина спостерігалася після Російсько-японської війни 1904-1905 рр., Яка виявила відсталість російської армії і флоту. І тоді теж була прийнята післявоєнна програма будівництва нового сучасного флоту. Але до Першої світової війни російська армія і флот так і не були оснащені належним чином. Ця війна значною мірою виявила різницю матеріальних культур воюючих країн.
Після революції, при новому громадському, соціалістичному, ладі перед Радянським Союзом встала та ж задача, яку впродовж століть вирішувала царська Росія – ліквідувати різницю матеріальних, промислових культур з країнами Заходу. Причому різниця ця була істотна.
Політично завдання ліквідації різниці військово-промислових культур була поставлена на XIV з’їзді ВКП (б) в грудні 1925 р.: “Забезпечити за СРСР економічну самостійність, оберегающую СРСР від перетворення його в придаток капіталістичного світового господарства, для чого тримати курс на індустріалізацію країни, розвиток виробництва засобів виробництва і утворення резервів для економічного маневрування “[7,73]. СРСР почав вирішувати її з створення нових галузей промисловості – автомобільної, танкової, авіаційної, моторобудівної, хімічної, електро – та радіотехнічної. За допомогою західних фірм та спеціалістів будувалися нові заводи, велися конструкторські розробки. Захід тим самим виступав по відношенню до СРСР в ролі донора.
У 1931 р близько 40% американського експорту промислового обладнання йшло в СРСР, в тому числі до 58% вивозилися із США металообробних верстатів, понад 77% тракторів. Тільки для Сталінградського тракторного заводу замовлення виконували 70 американських фірм і 100 підприємств. Десятки тисяч радянських фахівців навчалися роботі на новітній техніці, вчилися організації сучасного виробництва, західним методам проектування і конструювання, вивчали західні технології. Створення нових промислових центрів на заході Росії, в центральній її частині і на сході країни, модернізація старих виробництв, підготовка кадрів фахівців, створення нових проектно-конструкторських організацій дозволило до 1941 створити новітні системи зброї, ні в чому не поступаються закордонним, а в цілому ряді випадків перевершують їх.
У сфері військово-промислової культури СРСР вийшов на світовий рівень і до 1945 багато в чому перевершив його. Відставання в цьому виді культури було ліквідовано в Радянському Союзі за 15 років, з них 4 роки припали на війну. А розрив між матеріальними культурами Заходу (зокрема, США) і СРСР в 1928 р оцінювався в 50 років.
Однак слід підкреслити, що досягнення світового рівня культури у військово-промисловій сфері за такий короткий відрізок часу було досягнуто варварськими, антикультурними, антіцівілізованнимі методами. Щоб забезпечити західну допомогу, західну техніку, технологію, т. Е. Західну культуру, потрібна була валюта. Тому продавалося все: нафта, льон, хутро, хліб.
В результаті колективізації протягом 1930-х років з сільського господарства вивільнилося 15-20 млн осіб, що дозволило збільшити чисельність робітничого класу з 9 до 24 млн осіб. Ті, що прийшли з села люди опановували новою культурою – індустріальної, але процес оволодіння був все той же – варварський.
“Нові” робітники стали одним з наріжних каменів п’єдесталу “культу особи”. Неукоріненість в новому середовищі, особливо при низькому рівні грамотності, вела до того, що освоєння іншої культури вони починали з азів. Тим самим виникла сприятливий грунт для явища вождя-вчителя, здатного в простій, доступній формі дати “учням” загальні орієнтири в їх нового життя [1, 194].
Ціна ліквідації різниці культур між Заходом і СРСР була і в тому, що в той період штучно обмежувалося розвиток інших видів культури, зокрема культури життєзабезпечення. Значно відставали у своєму розвитку легка і харчова промисловість, йшла стагнація аграрного сектора, завмерло житлове будівництво. До кінця 1920-х років тільки 3,5% міст мали каналізацію і 41% – водопровід [3, 35]. Не сильно змінилася картина і до 1940 Що стосується села, то культура життя, побуту там залишалася гнітюче низькою.
Різниця культур в сфері життєзабезпечення та побуту між Заходом і СРСР у передвоєнні роки мало зменшилася, а в роки війни навіть збільшилася. Значною мірою тому, що нарощування матеріальної та військово-промислової культури йшло в СРСР за рахунок культури життя і побуту.
Таким чином, варварський спосіб ліквідації різниці певних видів культури дозволяє в стислі терміни вирівняти промислові культури різних суспільств і народів, але він же закладає основи нового відставання культур. Це відбувається тому, що один вид культури підноситься за рахунок іншого (у нашому випадку військово-промислової за рахунок культури життя і побуту, за рахунок політичної культури), а це безслідно не проходить. Прогрес суспільства та ефективність впливу на людей можливі лише при гармонійному, адекватному розвитку всіх видів культури, їх взаємний вплив один на одного і на людину.
У післявоєнний період (1945-1953) культура життя, культура життєзабезпечення перебувала в зародковому стані по відношенню до світового рівня. Вона була задавлена в ім’я розквіту військово-промислової культури. А це вже позначалося на громадському настрої, на свідомості народу. Настав такий період, коли без вирішення проблем культури життєзабезпечення неможливо було вирішувати питання нарощування матеріальної (промислової) культури. І навіть відповідна “обробка” людей в умовах цього зростаючого розриву не давала потрібного ефекту. Крім того, не меншу роль починав грати фактор соціологічної пропаганди. Це поняття належить французькому соціологу Ж. Еллюля. Під ним мається на увазі пропаганда способом життя, речами, предметами побуту. Коли радянська багатомільйонна армія під час війни, звільняючи європейські країни від фашизму, познайомилася з образом і культурою життя в Західній Європі, коли сотні тисяч громадян, вивезених до Німеччини, повернулися в країну, з’явилася загроза цілісності формованого світогляду людей. У цих умовах не менше значення, ніж до війни, надавалося “обробці людей”, організації пропаганди. У всю “працювала” політика “залізної завіси”. Перебуваючи в стані конфронтації, “холодної війни” з СРСР, країни Заходу стали шукати шляхи впливу на світогляд радянського населення, на систему сформованих цінностей радянських людей. До того часу засоби масової інформації досягли такого рівня розвитку, який дозволяв зламувати “залізна завіса”. Саме тоді, в 1947 р, почала мовлення на СРСР найбільша радіостанція “Голос Америки”. Західні стратеги психологічної війни точно визначили ланка в радянській системі, куди слід наносити пропагандистські удари. Цією ланкою була різниця між військово-промисловою культурою та культурою життя і побуту радянських людей. Ставилося завдання всебічно показати західну цивілізацію, образ і якість життя людей західного суспільства. Акцент робився на соціологічну пропаганду. Саме тоді найвизначніший американський соціолог Д. Рісмен написав нарис “Нейлонова війна”, в якому у формі соціальної фантастики виклав спосіб розтрощення Радянського Союзу в 1951 р Згідно зі сценарієм Д. Рісмена, тисячі американських бомбардувальників повинні були скидати споживчі товари на радянські міста. Д. Рисмен вигадав масу забавних епізодів цієї війни, включаючи викидання на парашутах 150 “джипів” біля стін Кремля, на Червону площу, і передрік перемогу Сполучених Штатів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)