Різниця між алабаєм і азіатом
Алабай і азіатська вівчарка – це одне і те ж, або все-таки дані породи собак чимось відрізняються? Відповідно до класифікації Міжнародної кінологічної федерації (FCI), існує тільки порода під назвою “середньоазіатська вівчарка” (Central Asia Shepherd Dog), яка має свій реєстраційний номер – 335. Тоді звідки ж взялася назва “алабай”? Що це – не визнана міжнародною федерацією порода або друга назва середньоазіатської вівчарки? Щоб відповісти на це питання, давайте розберемося, чим відрізняється алабай від азіата.
З історії породи
На думку істориків, середньоазіатська вівчарка походить від давньоєгипетських і ассірійських собак, призначених для цькування тварин. А формування сучасної породи відбувалося на величезній території, обмеженої Каспійським морем, Китаєм, Південним Уралом і Афганістаном. Характерні особливості представника – високий зріст (до 90 сантиметрів), потужні щелепи, масивна голова й велика фізична сила. Середньоазіатська вівчарка відома не менше чотирьох тисяч років, що робить її однією з найдавніших порід собак у світі.
І це не голослівне твердження. У датуються 2000 роком до нашої ери культурних шарах городища Алтин-Депе на південному сході Туркменії знайдені не тільки кістки цих собак, але навіть зображення і статуетка з теракоти! Цікавий факт: в Алтин-Депе були виявлені знаки, що нагадують писемність деяких древніх народів Передньої Азії – еламітів і шумерів. Так що це городище, можливо, було своєрідним “містком” для проникнення з Ассирії (Елам і шумерські міста входили до складу цієї імперії) собаки, яку пізніше назвуть “середньоазіатської вівчаркою”, на територію сучасних Туркменії, Узбекистану та інших сусідніх держав.
Для чого використовуються середньоазіатські вівчарки?
Сьогодні середньоазіатська вівчарка, яку частіше все ж називають алабай, використовується в основному для охорони. Це сильне і безстрашне тварина прекрасно справляється з роллю сторожа; навіть вовки обходять стороною місця, що охороняються алабай. В Україні нерідко можна бачити таку собаку не тільки в сільській місцевості, де її поява, з огляду на “професію”, було б логічним, а й в місті. Багато городян містять алабаїв в квартирі, хоча це приносить їм деякі незручності через “підвищеної шерстистого” тваринного і необхідності рясно годувати ненажерливого велетня.
Ну і на завершення, після того, як ми познайомилися з історією та спеціалізацією вівчарки, давайте визначимося: азіат і алабай – це одне і те ж чи ні? Відповідь на питання однозначна: так! Середньоазіатська вівчарка, як і кожна порода собак, має ряд регіональних варіантів, які не є самостійними породами, і класичної, еталонної її різновидом вважається туркменський алабай. Алабай – слово тюркське, і в його складі можна чітко виділити “ала”, що означає “строкатий” – це пов’язано з забарвленням тварини. У Туркменії та інших регіонах Середньої Азії і Казахстану, де зберігається пасовищне тваринництво, алабаї, як і тисячі років тому, продовжують виконувати свої прямі обов’язки – тобто охорону стад від хижаків і злодіїв.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)