“Риторика” Аристотеля про поняття прекрасного

Одна з головних проблем риторичної естетики Аристотеля – це проблема прекрасного. Насамперед у “Риториці” (гл. I, 9) Аристотеля важливо не прекрасне саме по собі, але його бажаність, його ймовірність, його становлення. Риторика, метою якої є логіка переконання, повинна переконати когось в красі тієї чи іншої людини або предмета, причому зовсім не обов’язково, щоб краса була реально властива людині і предмету. Аристотель чудово розуміє, що якщо предмет бажаний, то це ще не означає, що він гарний. Іноді буває достатньо довести бажаність даного предмета, і співрозмовник вже через одного цього стане розуміти предмет як прекрасний. Крім того, для переконання слухача важливо довести, що даний предмет цілком гідний похвали, хоча не всі похвальне обов’язково прекрасно. З логічної точки зору бажаність і похвально не є головними ознаками прекрасного, так як вони не завжди прекрасні. Однак з точки зору риторичної естетики, цілком достатньо сказати, що прекрасне бажано саме по собі і похвально. Прекрасне точно так само можна назвати і благим.

Звідси перший висновок з риторики, що розуміється художньо-естетично: прекрасне бажано заради себе самого, прекрасне похвально і прекрасне є благо (“Риторика”, гл. I, 9). Але якщо прекрасне є благо, то його можна назвати і чеснотою, яка, за Арістотелем, є не що інше, як можливість набувати і зберігати благо, а також можливість наділяти цим благом інших. Однак чеснота представляється Аристотелем диференційовано, і, значить, всі види чесноти (справедливість, мужність, розсудливість, щедрість, великодушність, безкорисливість, лагідність, розсудливість, мудрість) прекрасні так само, як їхні наслідки (нагороди за прекрасні вчинки).

З погляду позиції, зайнятої Аристотелем в “Риториці”, чудово і все те, що робиться людиною не для себе самого, але для інших, тобто для добра як такого, для безкорисливого добра. Так, прекрасні всі добрі справи, які відбуваються, наприклад, для захисту вітчизни, і взагалі все те, в чому зацікавлений не сам робить, але ті, для кого він робить щось добре. У цьому сенсі прекрасне завжди протилежно ганебному, воно завжди безстрашне, справедливе.

Всі ці особливості прекрасного характеризують його як щось самодостатнє, як щось що не потребує ні в чому іншому. Але, зрозуміло, це все не те абсолютно прекрасне, яке Аристотель формулював у своїй теоретичній філософії. Це – таке прекрасне, яке тільки здається прекрасним, яке необхідно в промовах і розмовах і для того, щоб переконувати своїх співрозмовників і слухачів в красі різних предметів, які з точки зору строго логічної та теоретико-естетичної зовсім не є прекрасними. Значить, відповідно і треба переконувати таких людей і не поширюватися про такому прекрасному, яке виводиться в теоретичній філософії та яке чудово вже в абсолютному значенні цього слова.

Так, прекрасне в одному місці може і не трактуватися як прекрасне в іншому місці; і, намагаючись переконати людей у ​​тому, що даний предмет прекрасний, треба враховувати те місце, де ми користуємося цим доказом, а також стан і становище людей, які вислуховують наші докази.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

“Риторика” Аристотеля про поняття прекрасного