Рішення політичних проблем
Підходи до вирішення політичних проблем
Необхідність вирішення різного роду конфліктних, неоднозначних і проблемних ситуацій становить зміст і специфіку щоденної діяльності суб’єктів політичної сфери життя суспільства. При цьому необхідно звернути увагу на те, що позначена роль вирішення політичних проблем в власне проявах соціально-політичної активності в країні зумовлює і підвищена увага дослідників-політологів до вивчення відповідної діяльності.
Так, зокрема, в спеціальній літературі пропонуються різні підходи до формулювання визначення процедури вирішення політичних проблем, яке в найбільш загальному вигляді може бути сформульовано таким чином:
Рішення політичних проблем – це відносно самостійний напрям діяльності суб’єктів політичної взаємодії, спрямоване на вироблення декількох варіантів подолання існуючої проблемної ситуації, а також подальший вибір найбільш оптимального і раціонального з них і його безпосереднє втілення на практиці.
Сучасні моделі вирішення політичних проблем
Аналіз спеціальних джерел політологічного характеру дозволяє зробити висновок про те, що з точки зору характеристики особливостей процедури прийняття рішень по існуючим політичним проблемам і їх безпосередньої реалізації в даний час склалося декілька підходів (типів), що відокремилися виходячи з характеристики взаємин органів влади і населення в рамках відповідної діяльності. Основними з таких типів є:
- Елітизм: для даного типу прийняття політичних рішень характерний закритий характер вироблення і затвердження оптимального варіанту дії. Іншими словами, в умовах політичної системи, для якої характерні початку елітизму, народ і громадські сили фактично позбавлені можливості мати значний вплив на вироблення і коригування прийнятих рішень політичних проблем; Популізм, як система вирішення політичних проблем, на відміну від елітизму, навпаки, в якості основного засобу прийняття більшості рішень визнає безпосередню опору на громадську думку. В умовах популізму правлячі еліти роблять спроби використання різних прийомів, гасел, закликів до громадян, які, на їхню думку, повинні надати належне вплив на досягнення кінцевої мети. Подібні гасла, як правило, викликають емоційний, а не раціональний відгук, оскільки часто використовуються необгрунтовані (а нерідко – і не здійсненні) обіцянки різних благ, як наслідки реалізації пропонованого рішення певної політичної проблеми; Консерватизм: в консервативних умовах правлячі верстви прагнуть до використання традиційних прийомів, способів і методів політичного регулювання, причому найчастіше відповідні методи прямо підтримуються населенням, а їх використання багато в чому підсилює лояльність населення до державно-владній еліті, що, в кінцевому рахунку, сприяє збереженню соціальної стабільності і порядку в суспільства; Радикалізм як метод вирішення політичних проблем в спеціальній літературі багато в чому протиставляється консерватизму, оскільки передбачає використання незвичайних, крайніх методів реалізації відповідних політичних завдань. При цьому наслідки використання непередбачувані, і, в тому числі, можуть виражатися в різного роду соціальних “вибухах”; Демократизм – найбільш поширена в сучасних умовах модель прийняття політичних рішень, оскільки вона орієнтує влади на облік і оцінку реальних потреб і запитів громадян, забезпечення їх невід’ємних прав і свобод, формуючи, таким чином, атмосферу взаємовигідного та взаємовідповідального спілкування між пересічними громадянами і політичною елітою.
Так, наприклад, в числі безпосередніх механізмів, властивих демократичної моделі прийняття політичних рішень, можуть бути названі: реальна діяльність опозиційних політичних сил, конкурентні демократичні вибори, дійсне поділ влади на засадах стримувань і противаг, і т. д.
Етапи вирішення політичних проблем
Аналіз точок зору вітчизняних і зарубіжних політологів з питання про найбільш оптимальних та раціональних стадіях вирішення політичних проблем, дозволяє зробити висновок про відсутність єдності думок в науковому середовищі. Так, за різними оцінками доцільно виділяти від шести до одинадцяти відносно самостійних, який змінює один одного стадій, послідовне проходження який призводить до дійсного дозволу політичної проблеми.
При цьому найбільш оптимальною може бути інша схематична модель, що описує основні стадії процесу вирішення політичної проблеми:
- Розуміння змісту і суті проблеми, і виявлення соціальної потреби в її вирішенні; Вибір і характеристика цілей, досягнення яких дозволить усунути зазначену проблему; Вибір найбільш оптимального методу (сукупності методів) вирішення проблеми; Проведення оцінки альтернативних методів і наслідки їх реалізації; Безпосереднє визначення альтернативних варіантів рішення відповідної проблеми; Оцінка обраного рішення, шляхом якнайповнішого передбачення можливих наслідків, в тому числі з використання відібраних раніше критеріїв такої оцінки; Формулювання рекомендацій правозастосовні органам, політичним суб’єктам, громадянам, громадським об’єднанням, і іншим суб’єктам, на які справила або може вплинути відповідна діяльність щодо їх майбутніх дій.
Таким чином, схематично виклавши і проаналізувавши основні стадії вирішення політичних проблем за доцільне зробити висновок про те, що важлива роль у відповідній діяльності належить методам прогнозування, які, як було зазначено вище, застосовуються практично на всіх стадіях вирішення політичної проблеми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)