Римська імперія – реферат
Юлій Цезар залишив прийомного сина – Октавіан (майбутній Август). Він обрав собі консулом і оголосив вбивць Цезаря поза законом. 43 р н. е. – 2-й тріумвірат цезарианцев – Октавіан, Антоній, Ліпід (на відміну від 1-го, цей тріумвірат – офіційний орган з диктаторськими повноваженнями). Тріумвірат мав право видавати закони, судити. Почалися репресії проти республіканців. Брут і Кассій вбиті. Відносини між Антонієм і Октавіаном стають напруженими. У Антонія замашки деспота, дарує Клеопатрі шматки імперії. Октавіан налаштував т-во проти Антонія, оголосив війну Єгипту і Антонію. У величезному морській битві в Греції Октавіан виграв: Єгипет став провінцією. Клеопатра і Антоній наклали на себе руки.
Імператорський період в історії Стародавнього Риму ділиться на раннеімператорскій і позднеімператорскій періоди.
Рання імперія (принципат)
Раннеімператорскій період (I ст. До н. е. – III ст. Н. е.). У II – I ст. до н. е. розвиток рабовласницького суспільства в Римі призводить до загострення всіх його класових і соціальних протиріч. Зрушення в економіці, розширення і зміна форм експлуатації рабської праці, її інтенсифікація супроводжувалися посиленням конфліктів між угрупованнями правлячих верхів рабовласників, а також між ними і більшістю вільних, малозабезпечених і незаможних. Успішна завойовницька політика, що перетворила Середземне море у внутрішнє море Римської держави, що підкорила йому майже всю Західну Європу до Рейну, поставила перед Римом нові складні військові і політичні проблеми придушення завойованих народів, забезпечення управління ними.
З правління Октавіана Августа (30 р до н. е. – 14 р н. е.), який прийшов до влади в результаті перемоги у війні з Марком Антонієм і Клеопатрою, Римська держава називають імперією. Октавіану піднесли титул Августа ( “величний”). Август не прийняв диктаторства. Став принцепсом – першим в списку сенаторів (немає влади, лише шана). Режим принципату проіснував 300 років. Серпня мав довічні повноваження трибуна і головнокомандуючого армією. Будь-яке значення втратила посаду консула і Народних зборів (після смерті Августа воно взагалі не збиралося); зростання бюрократії.
Принципат – умовний термін в історичній літературі для позначення особливої форми монархії, совмещавшей монархічні і республіканські риси. Володарі вищої влади в основному іменувалися титулом принцепс, цим підкреслювався їх статус не монарха-самодержця, а першого серед рівних. Формально продовжувало існувати республіканський устрій: сенат, коміції (народні збори), магістратури (крім цензорів). Але ці інститути втратили колишнє політичне значення, так як вибори в них і їх діяльність регулювалися принцепсом.
Римські провінції розділили на 2 частини – одні належали особисто Августу, інші – сенатські. Казна також була поділена. Октавіан намагався встановити спокій в суспільстві: побудував 80 храмів; заохочував розвиток мистецтва. Склався культ Августа (храми в його честь; жертви приносилися йому). Август не починав великих кампаній (був мир з Парфією, але захопив дрібні території).
Після Августа правлять Юлії та Клавдії. Приймач Августа – Тиберій – воював мало, збільшив казну, розширив права провінцій. При Калігулу була витрачена скарбниця. Він убитий в результаті змови. Після нього править його дядько – Клавдій (популярний в армії; вплив на нього робить його дружина). При ньому: стабільна внутрішня і зовнішня політика.
При Клавдії Нерона спочатку був мир з Сенатом, але потім почався терор проти власників, щоб поповнити казну. Це найкривавіший правитель Риму. У 64 р н. е. була пожежа в Римі, в якому підозрюють Нерона. За Нерона: зміцнення особистої влади (репресії, терор, зростання бюрократії). Після Нерона правлять Флавії і Антонії. Флавій налагодив відносини з Сенатом, поповнив скарбницю, придушив повстання в Іудеї. Сенат дав право імператору особисто видавати закони. Ввів нові податки.
Вищий розквіт принципату припав на правління імператора Марка Ульпія Траяна (98-117) з династії Антоніо. Він припинив кари за помилковими доносами, поліпшив становище провінцій, взявши під контроль намісників. Територія держави досягла максимальних меж (Дакия, Аравія, Велика Вірменія, Месопотамія).
За правління імператорів Тіберія (14-37), Калігули (37-41), Клавдія (41-54), Нерона (54-68) перестали скликати народні збори, зміцнилася одноосібна влада, яка спирається на армію, розширювалася територія імперії.
В імперський період розвивалася римська культура: історія – Тит Лівій, Корнелій Тацит, Плутарх; література – Вергілій, Горацій, Овідій. У I ст. н. е. з Палестини в Рим проникає християнство.
Пізня імперія (домінат)
Позднеімператорскій період (III-V ст.) На зміну принципату прийшов доминат, де монархічні риси видно набагато більш виразно, а республіканські інститути здебільшого скасовані, деякі реорганізовані в монархічні.
У III ст. Римська імперія була охоплена найсильнішою кризою: повстали і оголосили про незалежність майже всі провінції, армія розпалася, кордони перестали існувати, вибухнула найсильніша інфляція, всюди панували анархія і небувалий розмах злочинності. У період пізньої імперії змінюється форма римського держави, затверджується необмежена монархія східного типу, позбавлена будь-яких республіканських ознак.
У період кризи економіки новою формою земельних відносин став колонат (III в.). Колони – вільні орендарі, які брали землю у землевласників за плату або натуральні повинності. У підсумку вони були остаточно прикріплені до землі, без права її покинути.
Спробою зберегти залишки колишньої могутності стали реформи імператора Діоклетіана (284-305):
- Імперія була розділена на самоврядні частини (12 областей); Принципат був перетворений в доминат – встановив абсолютну монархію; Ввів єдиний поземельний для селян і подушний для ремісників податок; Остаточно ліквідовувалися залишки республіканських установ.
Зміцнення імперії було продовжено за часів імператора Костянтина I Великого (306-337):
- Християнство стає державною релігією римлян (325); Столицею стає місто Константинополь (330); Імперія була розділена на Західну Римську (латиномовна) і Східну Римську (грецькомовних, Візантія) імперії.
У пізньої Римської імперії рабство досягло апогею. Читати і писати вважалося ганебним для римлян, серед його громадян поширилися ледарство і паразитизм.
Германські племена готів, скориставшись ослабленням імперії, вторглися в Італію, на чолі з конунгом Аларихом взяли Рим, потім рушили в Галію (410).
Рим був захоплений німецькими племенами вандалів (455). Римський воєначальник і вождь німецьких найманців Одоакр скинув останнього імператора Ромула Августула (476). Західна Римська імперія впала, розпавшись на безліч варварських королівств.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)