РИБАЛКИ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ
РИБАЛКИ
Барбула сидів перед дзеркалом і милувався на своє відображення. Гарним, дуже гарним було воно у господаря затону. А що вже “ваве! Не встигнеш язика йому показати, як воно вже висолоплювано свій. Не встигнеш йому посміхнутися – а воно вже розтягувало д. о вух свого рота… Все б життя милувався таким!
Зрозуміло, що за таким чудовим заняттям Барбула не одразу звернув увагу на метушню за дверима. – Хто там ще? – незадоволено запитав він. – Це ми! – пропищало кілька тоненьких голосків.- Ми, карасики! Рятуйте нас!
Барбула поспіхом притулив дзеркало до стіни і прожогом вилетів з печери.
– Що, знову Зубатка припливла? – запитав він. – Ні,- пропищав наймешенький з карасиків.- Але це ще страшніше, ніж Зубатка! Так вже смикається, так звивається! Може, воно теж хоче на нас напасти!
По дорозі малюки наввипередки розповіли господареві затону, що на березі поруч з дитсадочком усілося двоє людей і почали закидати у воду невідомих страховидл на мотузочках. А ті страховидла так звивалися, що у них, мальків, просто душа сховалася у хвостиках… Барбула заспішив. Він одразу здогадався, з чим прийшли сюди ті люди і які страховадла звиваються на мотузочках. “Не могли собі пошукати іншого місця,- неприязно подумав Барбула про рибалок.- Хоча б уже всілися там, де полює Зубатка… Лише мальків наполохають…”
Проте коли він побачив, що на березі сиділи Сергійко з Вітьком, його досада негайно минулася. “Добре, що прийшли саме вони,- посміхнувся Барбула.-Зараз вони переконаються, що не лише люди можуть грати в різні ігри! Зараз я з ними розрахуюся за того мотузка!”
Біля риболовних гачків вже зібралися всі мальки з дитсадка. Вони не зводили круглих оченят з небачених ще страховидл, котрі насправді були беззахисними дощовими черв’яками, нанизаними на гачок. А перед мальками, гордовито відстовбурчивши плавці, хизувався трохи старший за віком карасик.
– Ет, ви,- зневажливим голосом промовляв він,- дрібнота зелена. Теж мені, знайшли кого страхатися!
Зовсім недавно цей карасик був таким же мальком, як і всі, хто тут зібрався. Але це не заважало йому поводитися серед своїх молодших братиків та сестричок так, як поводиться, наприклад, першокласник у дитячому садку.
– А ви знаєте, скільки я в своєму житті переплив океанів і всіляких морів?- безсоромно вихвалявся він, хоча ні разу не покидав своєї малесенької лісової річечки.- Які урагани на мене налітали, які шторми! Ет, що ви в цьому розумієте, малявки!
На хвилину малеча забула про існування страховидл і не зводила захоплених оченят з цього звитяжця.
– Чи вам відомо, що я одного разу трохи не побився з самою Зубаткою?- брехав карасик далі.- А це мені – тьху та й годі. Ось подивіться, як я зараз розправлюся з цими пуцьверіньками!
– Зупинись!- крикнув йому Барбула.
Проте було вже пізно. Карасик хоробро кинувся на черв’ячка…
Вудочку злегка повело вбік.
– Тягни!- заволав Вітько.- Хіба не бачиш – клює! Малюсінький карасик довжиною з мізинець описав у повітрі сріблясту дугу і впав поруч з рибалками.
– Оце так акула! – розреготався Вітько, хоча в душі страшенно заздрив товаришеві.- Та що й кажу! Кашалот! Може, збігати за вантажною машиною?
Сергійко на те нічого не відповів. Він мовчки наживив вудочку і знову закинув її у річку.
З несподіванки мальки заціпеніли. З роззявленими ротиками вони втупилися вгору, куди тільки-но рвонув їхній хоробрий старший братик. Вони не могли зрозуміти, що з ним сталося.
Доки мальки роздумували, гачок з черв’ячком з’явився знову. Проте карасика на ньому вже не було.
– Дядю Барбуло, ви не знаєте, куди зник наш братик? – запищали малюки.
– Може, він ганяється за іншими страховиськами?
– Він у нас дуже-дуже хоробрий, еге ж?
– Невже й ми будемо такими хоробрими, га?
– Ваш братик не сміливець, а дурненький хвалько,- сказав Барбула.- Тільки-но він постраждав. І постраждав тому, що тікав з моїх уроків.
Позаду Барбули похитнулися водорості і з’явилася хижа пащека Зубатки. Очі злодійки втупилися в черв’ячків, що борсалися на гачках.
– Люди люблять смакувати рибою,- вів далі Барбула, не помічаючи Зубатки.- Але піймати будь-кого з вас не так вже й легко. То ж люди вдаються до всіляких хитрощів. Насадять, як оце зараз, на гачок щось смачне – і закидають його в річку. І такі дурники, як ваш братик, легко ловляться на цю принаду.
Барбула відламав невеличкий корінець від корча і штовхнув ним черв’ячка. Той погойднувся і…
– Клює! – вигукнув Сергійко.- Тягни! Вітько з усіх сил смикнув вудочку. Але на гачкові нічого, крім черв’ячка, не було.
– І навіщо так кричати…- незадоволено пробурчав Вітько.- Треба було зачекати, поки вона проковтне наживку. Ет, така рибина була! Ледь вудочку з рук не вирвала…
Барбула посміхнувся, дивлячись на розчароване обличчя Капустіна.
– От бачите,- сказав він, коли гачок знову опустився під воду.- Варто черв’ячкові хоч трішки гойднутися – і рибалка висмикує його з води. То ж принаду треба відкушувати обережно, маленькими шматочками. Ану, ти і ти,- господар затону вказав на двох малюків,- зробіть так, як я тільки-но казав.
Малюки підпливли до риболовних гачків і обережно відкусили по крихітному шматочку. Гачки невіть не поворухнулися. Зате водорості за Барбулиною спиною заходили ходором. Та в ту хвилину загальна увага була прикута лише до гачків.
– Молодці,- похвалив господар затону мальків.- Отже, ви пересвідчилися в тому, що з будь-якого становища можна знайти вихід. Треба лише пам’ятати про головне – про обережність. Так-так, головне – обережність! Ану, повторіть, що я вам сказав!
– Головне – обережність! – хором проспівали мальки.
– Ще раз!
– Головне – обережність!
– Гаразд,- сказав Барбула.- А тепер можете всі поласувати цією принадою.
І тут Зубатка не витримала.
– Ні, це моє! – заволала вона і кулею вилетіла із водоростів.- Моє!..
Вудлище раптом смикнуло з такою силою, що воно ледь не вирвалося з Сергійкових рук.
– Клює! – зарепетував Вітько.- Тримайся, Сірий! І кинувся на допомогу. А через хвилину на траві, клацаючи гострими, наче лезо бритви, зубами, стрибала величезна щука і косувала на закляклих друзів злими вибалушеними очима.
– Оце так щука! – тільки й спромігся сказати Вітько.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)