Реванш колишніх – КОСТЯНТИН КОВЕРЗНЄВ

Реванш колишніх

1977 року Гелій Снєгірьов написав відкритого листа уряду СРСР. Він звернувся до компартійних вождів зі словами: “Я не бажаю більше залишатися громадянином держави, яка знищила еліту мого українського народу, найкращу частину селянства та інтелігенції, спотворила й оббрехала наше історичне минуле, принизила наше теперішнє. Ви позбавили моїх співвітчизників-українців національної гідності, ви досягли від нас того, що ми боїмося й не хочемо зватися українцями”. Підпис, дата, адреса – майже те саме, що публічне самоспалення. Отак відчайдушно, по-лицарському зі злочинцями.

Нині ж злочинці отримують персональні пенсії. А колишні значні й пересічні служки режиму тепер з не меншим завзяттям служать… І доводять свою потрібність державі й особисту відданість її керівництву.

Мені болить власне не це. До всього можна звикнути. До пам’ятників організаторам геноциду 1932-33 років на центральних майданах і до вулиць, названих на їхню честь, ледь не в кожному великому місті країни. Навіть до закриття українських шкіл. Але не можна змиритися з тим, що люди, які маніпулювали або через яких маніпулювали нашою свідомістю 20, 30, 40 років тому, продовжують робити те саме в незалежній Україні тільки на інших посадах.

Ідеться не тільки про політику, де клановість стала майже нормою. Мовиться також про мистецтво загалом. Візьмімо літературу. Колишні консультанти відділу культури ЦК КПУ, що вони вишукували антирадянщину і “напади проти працівників органів КГБ” у поезії Василя Стуса, зараз обіймають посади в національних спілках. Колишню неприязнь до поета-антикомуніста, що її тепер невигідно афішувати, вони переносять узагалі на модерну літературу, виявляючи вузьколобе несприйняття нетрадиційних літературних форм.

Виховані в клановому дусі, вони обстоюють своє безальтернативне бачення історії української літератури, влаштовують справжню обструкцію авангардистським і неоавангардистським напрямам.

Таким чином виходить майже те саме спотворення минулого й приниження нашого теперішнього, проти чого поклав своє життя Гелій Снєгірьов. Прикро, але великий масив літератури європейського рівня не пускають до нашого духовного обігу. Починаючи від видатного поета Гната Михайличенка, кінчаючи чи не єдиним свідомим сюрреалістом в Україні Федором Потушняком. Не перевидають Гео Шкурупія, Олексу Влизька і навіть Михайля Семенка. Невиданими залишаються кращі твори Юрія Косача, Леоніда Скрипника і навіть Миколи Бажана… Не перекладають українською твори тих, хто колись зробив переворот у світовій літературі, – Новаліс, Лотреамон, Блез Сандрар…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Реванш колишніх – КОСТЯНТИН КОВЕРЗНЄВ