Рента

Рента – частина додаткового продукту, який виробляли селяни, присвоюються землевласником.
Феодальна рента виступала в трьох формах: відробіткова рента (панщина), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк). На різних етапах розвитку феодалізму переважав один з видів ренти. Феодальна земельна рента – це частина додаткового продукту залежних селян, що привласнюється землевласником. Таким чином, феодальна рента виступає як економічна форма реалізації власності феодала на землю. Але як змусити селян віддати плату? Засобом були усталені відносини залежності селянина від феодала або поземельні, або поземельні та особисті одночасно, що характеризує найбільш тяжку ступінь залежності – кріпосну залежність. Феодал міг сам здійснювати суд над селянами, обмежував їх свободу у спадкуванні за допомогою побору, який називався “право мертвої руки”, стягував високу шлюбну мито, якщо наречена чи наречений належали іншому сеньйорові.
У раннє середньовіччя переважала відробіткова рента і пов’язана з нею панщина система господарства, або рента продуктами. У другий період феодалізму в більшості країн Західної та Центральної Європи поряд з відробіткової і продуктової рентою набуває великого значення грошова. Це було пов’язано зі значним поширенням у цей період товарно-грошових відносин і зростанням міст як центрів ремесла і торгівлі. Використання в широких масштабах ренти продуктами і особливо грошової ренти поволі підривало систему панщинного господарства. На зміну їй йшла інша система, при якій феодал майже повністю згортав свою власне господарство, передавав панську землю в тримання селянам і жив за рахунок натурального або грошового оброку селян-власників. Це вело до зростання економічної незалежності селянського господарства, зміцненню власницьких прав селянина на землю.
Сферою прогресивного розвитку в сільському господарстві було, в першу чергу, селянське господарство, в якому селянин працював більш інтенсивно і продуктивно, ніж на панщині. Вже в раннє середньовіччя в рамках барщинной системи підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створило передумови для відділення ремесла від землеробства і розвитку товарного виробництва. У другій період середньовіччя на цій основі виросли середньовічні міста – центри ремесла і торгівлі, значно прискорили зростання продуктивних сил у феодальному суспільстві і багато в чому змінили його вигляд. У пізнє середньовіччя на базі повільного, але постійного зростання продуктивних сил в надрах феодального ладу почали формуватися нові капіталістичні відносини.
Особливості економічних відносин визначали соціальну специфіку середньовічного суспільства. Перш за все, воно було становим, ієрархичним. Основних станів було три: дворянство, духовенство і народ (під цим поняттям об’єднувалися селяни, ремісники, торговці). Стану мали різними правами і обов’язками, грали різну суспільно-політичну та господарську роль. Стану дворян і духовенства були привілейованими. Така ієрархічна структура суспільства ускладнювала перехід з одного ступеня на іншу, хоча в принципі він був можливий.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Рента