Релігійна філософія XX століття

Розуміння віри і релігії в ліберальної теології XIX – XX ст. було значною мірою пов’язано з прийнятими в ній принципами критичних досліджень Біблії, особливо Нового Завіту. У цій області Шлейермахер вважав за необхідне дотримуватися відносно Біблії загальних правил герменевтики і виходити з умов, які роблять можливим саме розуміння тексту. Згідно з цими правилами, у читанні Біблії, як і в будь-якому акті комунікації, присутня можливість нерозуміння, яка визначається культурно – історичними і психологічними особливостями як автора, так і читача, і тим обставиною, що унікальні особливості особистого досвіду людини не можуть бути адекватно виражені з допомогою мови. Тому результатом герменевтичною процедури може бути тільки приблизне розуміння сенсу тексту.
У той же час, оскільки автор або автори тексту зазвичай не усвідомлюють до кінця сенсу того, про що вони пишуть, то процес інтерпретації завжди є також процесом розвитку цього сенсу, тобто інтерпретатор може іноді зрозуміти зміст тексту навіть краще, ніж сам автор. Біблія як книга віри в традиції ліберальної теології виявилася предметом інтерпретації, заснованої на тих принципах, які інтерпретатор вважає адекватними.

Таким же чином предметом інтерпретації ставала віра, опиняючись при цьому залежно від здатності віруючого до її розуміння, тобто від його ставлення до віри. У XX в. теологи, які стоять на протилежних позиціях в розумінні сутності віри, в рівній мірі вважали К’єркегора своїм попередником: з одного боку, це була діалектична теологія, що виходила з визнання принципової відмінності Бога від світу, з іншого – ліберальна теологічна традиція, яка застосувала до розуміння віри основні поняття екзистенціальної філософії та психоаналізу. Перша виходила з констатації тотальної фальшивості людського існування в світі, абсолютної трансцендентності Бога світу і випливає з цього фальшивості розуміння віри як наслідку суб’єктивного досвіду людини. Друга, навпаки, виходила з розриву між актуальною недійсністю існування і потенційної справжністю, що досягається у внутрішньому досвіді віри, і прагнула, як писав П. Тідпіх, “переконати деяких… в наявності прихованої сили віри в них самих”.

Але і в тому, і в іншому випадку розуміння віри не виходило за межі по суті філософського підходу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Релігійна філософія XX століття