Рейд Джона Брауна
Уряди штатів висловили свою думку з питання про рабовласництво. Те ж саме зробили Конгрес, президент і Верховний суд країни. З точки зору однієї людини на ім’я Джон Браун, офіційна влада зробили все, щоб рабство і далі спокійно процвітало, в той час як паростки свободи всіляко придушувалися і виполювати. Судячи з усього, марно було чекати сприятливого рішення, оскільки офіційні особи самі себе поставили поза законом безчесній угодою з “рабовласницької владою”. У таких умовах, порахував Браун, буде справедливо спертися на власні сили. Він мав намір, ні багато ні мало, викорінити гріх рабства і відновити свободу в Америці.
Після того як озброєні сутички в Канзасі затихли, Браун повернувся на Схід і приступив до планування подальших дій. Він задумав нанести удар в саме серце ненависного ворога, організувавши військову вилазку в глиб Півдня. Фінансували операцію північно-східні аболіціоністи – члени підпільної організації “Таємна шістка”. Зібравши групу з 20 однодумців, як і він, відданих ідеалам свободи, Джон Браун планував організувати збройні виступи рабів (фактично повстання) у всіх південних штатах. Головну базу він мав намір влаштувати на березі річки Потомак, на кордоні штатів Віргінія і Меріленд. Брауну і його групі належало опанувати військовим арсеналом Сполучених Штатів в Харперс-Феррі з тим, щоб захопленим зброєю озброїти повсталих рабів. Після успішного завершення повстання Браун припускав повернутися на свою базу і готуватися до нового наступу на ненависну систему рабовласництва.
Операція почалася 16 жовтня 1859. Як і планувалося, група Брауна захопила арсенал і зі зброєю на руках стала чекати підходу рабів з навколишніх плантацій. Тим часом місцеві жителі теж не дрімали. Вони оточили арсенал і стали обстрілювати засіли там бунтівників. Незабаром підтяглася морська піхота під командуванням полковника Роберта Е. Лі. Досвідчені піхотинці швидко впоралися із змовниками: когось убили, інших, у тому числі і самого Брауна, захопили в полон. Влада пред’явили Джону Брауну звинувачення в зраді проти штату Віргінія і змові з метою підняти повстання рабів. На початку листопада відбувся суд, який засудив його до смертної кари через повішення. В очікуванні смертної години Браун писав з тюремної камери: “Я, Джон Браун, і досі абсолютно переконаний у винності цієї злочинної землі, і вину цю можна змити тільки кров’ю”. Вирок був приведений у виконання 2 грудня 1859.
У північних штатах ця подія викликала небувалий сплеск співчуття і скорботи. Страта Брауна ознаменувалася пройшли в різних містах мітингами, сумними промовами і тихими церемоніями. Їх учасники визнавали, що, можливо, методи Брауна надто жорстокі, зате цілі гідні всілякої наслідування. Ця людина, заявляли одні, не просто сповідував високі гуманні принципи, але і спробував втілити їх у життя. Для інших Джон Браун був насамперед борцем з рабовласницької владою. Решта вважали, що він мужньо пожертвував життям в ім’я звільнення чотирьох мільйонів рабів.
У той час як Північ віддавався скорботи, Південь здригався. Як можливо, дивувалися південці, щоб натовпи народу звеличували такого явного безумця? Адже Браун був вбивцею і бунтівником, який представляв загрозу для безпеки всієї країни! І тим не менше жителі Бостона, Нью-Йорка і Філадельфії захоплено восславлялі його життєві принципи і бунтарські вчинки. Їх безглуздий гротескний траур зайвий раз підкреслював, наскільки ворожу позицію займали сіверяни по відношенню до Півдня: будь-які проблеми і негаразди південців викликали у них злорадне радість. Чи можна після цього сумніватися, що країна фактично поділена на дві нації, що не мають нічого спільного між собою? І які ще потрібні докази того, що всі жителі півночі – і затяті аболіціоністи, і “помірні” республіканці, та й прості обивателі – в ім’я власних інтересів плетуть нитки змови з метою зруйнувати саму основу життя американського Півдня? У таких умовах жителям півдня не пристало проявляти слабкість і нерішучість. Настав час зімкнути ряди, щоб усім світом протистояти північній загрозі. Як декларувала стаття в виходила в Атланті газеті “Конфедерація”: “Кожна людина з нашого середовища, який не поділяє переконання (і сміливо не заявить про те), що рабство є громадським, моральним і політичним благодіянням, буде шануватися нашим ворогом”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)