Реформи Олександра Другого
Поворотним моментом для центральної України стали події Кримської війни 1854-1855 рр. Тисячі селян були забрані в полки, інші пішли добровольцями. Продовольство підлягало конфіскації або скуповувалося за безцінь. Особливо гостро проявилися проблеми з транспортом. Наростало невдоволення. Після смерті Миколи I Олександр II підписав Паризький мирний договір, за яким Росія поступилася Молдавії частина Бессарабії, з фортецею Ізмаїлом, зобов’язувалася зрити всі укріплення по берегах Чорного моря і позбавлялася доступу туди для військових кораблів.
Війна проявила необхідність реформ. Довгоочікуваний указ 1861 скасував кріпосне право. Для України з її прекрасним чорноземом, яка давала 68% пшениці європейської Росії, земельне питання завжди був і залишався найважливішим. У результаті реформи селяни втратили 15% загальної площі земель перебували в їх користуванні. Середній наділ селянина в українських губерніях дорівнював 4,5 десятини. Що стали особисто вільними селяни залишалися податним класом, платили подушний податок і відбували рекрутську повинність. Селянин не міг вільно вийти з сільської громади, змінити місце проживання або перейти в інший клас. Селяни залишалися єдиною категорією громадян, яких можна було карати різками.
Інший, не менш важливою реформою, стало утворення земств (на Правобережжі вони не вводилися через побоювання посилення впливу польської шляхти). У ведення земствам перейшли школи, дороги, пошта, статистика. Це створювало умови для сільської української інтелігенції організувати початкову освіту. У Петербурзі громадою було організовано видання “народних книжок” і шкільних підручників.
Реформи Олександра II створювали міські думи і самоврядування. Таким чином, в українських містах після кількох десятиліть з часів знищення Магдебурзького права, знову була встановлено демократичне правління.
Судову реформу 1864 р вводила присяжних виборців, ліквідувала становий розподіл, створювала інститут адвокатів. Освітня реформу 1864 р встановлювала два типи гімназій: класичні і реальні. У 68 р була дозволена автономія університетам, включаючи обрання ректора і конкурсне обрання професорів.
Нарешті, в 1864 р була проведена військова реформа. В Україні були створені Київський та Одеський військові округи. Термін солдатської служби встановлювався 6 років в сухопутної і 7 років у флоті, що було величезним кроком вперед у порівнянні з 25. В Україні почали будувати залізниці – в 1865 р Одеса-Балта, в 1869 р – Курсько-Харківсько-Азовську, в 1873 р – Київ-Брест.
60-ті роки XIX ст. стають періодом “відлиги”, а відповідно і періодом національного піднесення. Центр україністики переміщається в Петербург. Сюди повертаються із заслання Шевченко, Куліш і Костомаров. Українські меценати В. Тарновський та Г. Галаган заснували там українську друкарню, в якій публікуються роботи Куліша “Записки о Южной Руси”, “Чорна рада”, твори Т. Шевченка та І. Котляревського. У 61-62 р в Петербурзі видається журнал “Основа”. У ньому було вперше опубліковано більше 70 творів Т. Шевченка, численні спогади та цінні документи з історії України. Костомаров в цей час писав: “Ми бажали б понад те, щоб уряд не тільки не перешкоджало нам, українцям, розвивати свою мову, але зробило б цій справі сприяння і зробило тепер же розпорядження, щоб у школах, які, – як воно вже саме оголосило, – будуть заведені для нашого народу, предмети викладалися рідною мовою, йому зрозумілому, а не офіційно-великоросійських… “.
У 60-ті роки починається і Громадське рух. У Києві наприкінці 50-х років створюється перша Українська громада (громадське об’єднання), яка закликала віддавати всі свої сили для розвитку самосвідомості народу. Учасники Громадського руху вважали, що до всіх братам-слов’янам слід ставитися дружелюбно і допомагати їм у боротьбі. Вони проголошували солідарність з ідеями прогресивної російської інтелігенції.
“Відлига” була недовгою. У 1861 р у зв’язку з виступом студентів був закритий Санкт-Петурбургскій університет. Петропавлівська та Кронштадская фортеці були переповнена. Костомаров теж був арештований і доставлений до генерал-губернатора. Більш ніколи він не мав можливості викладати. Чиновники не дозволили йому вступити до жодного київський, ні в харківський університети.
Тим не менш, 60-ті роки стали початком масового Громадского руху (українофільства). У ньому було і радикальне крило, представлене “хлопоманів” – студентами, що демонстрували свою єдність з народом. Вони переодягалися в національний одяг, ходили по селах, збирали народні пісні, займалися організацією сільської освіти. Але багато насторожено дивилися на їх діяльність, особливо польська шляхта Правобережжя. Незабаром хлопомани потрапили під поліцейський нагляд, були несправедливо звинувачені в участі у польському повстанні 1663-1664 рр. і припинили свою діяльність.
Другий напрямок Громадского руху носило культурно-просвітницький характер. Лідером цього напряму був М. Костомаров. Його учасники відкривали школи, бібліотеки, читали публічні лекції. Піклувальником київського округу в той час був видатний російський лікар М. І. Пирогов, який підтримував починання громадці. Пирогов відрізнявся не тільки повну віротерпимість, але й повазі до всіх народів, що входять до складу його округу. Громадці не переслідували політичних завдань і не були прихильниками терору.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)