РЕАЛІЗМ ХІХ ст

Життя як воно є

Художня література: зміна лідера

На початку ХІХ ст. романтики утверджували свою естетичну програму в постійних сутичках із класицистами і зрештою таки перемогли. Однак “доки класицизм і романтизм воювали один з одним, поруч виростало щось значно сильніше і могутніше; воно пройшло поміж ними, а вони не впізнали повелителя за владним виглядом його; це “щось” сперлося одним ліктем на класицистів, а другим – на романтиків і зробилося вищим за них, а – як повелитель, воно визнало і перших, і других, а потім зреклося їх обох… Мрійливий романтизм почав ненавидіти новий напрям за його реалізм” (О. Герцен).

Реалізм (лат. reаlis – речовий, дійсний) – напрям у літературі та мистецтві, що набув розвитку в 18301840-х рр. спочатку у Франції, а в ХІХ ст. поширився по всій Європі та Америці. Основоположним для реалізму став принцип відповідності мистецтва реальній дійсності, правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. Ключовою в реалізмі була проблема взаємовпливу людини й середовища, а також впливу конкретної соціально-історичної ситуації на формування особистості.

Найвидатнішими представниками літератури реалізму є Ф. Стендаль, О. Бальзак, Г. Флобер (Франція); Ч. Діккенс, В. Теккерей (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой (Росія), М. Гоголь, Т. Шевченко, І. Франко (Україна) та ін.

Історизм (розгляд предметів та явищ у їхньому історичному розвитку), крок до якого зробили вже романтики, підхопили реалісти. Здобутком “романтичного історизму” було відчуття відмінності, неповторності, самобутності певних явищ, тобто відкриття історичного та місцевого колориту, різного для кожного народу та епохи. Натомість “реалістичний історизм” прагнув осягнути діалектичну схожість у різному, знайти зв’‎язки та збіги у світі, що постійно змінюється.

Хоча романтизм і реалізм є двома етапами розвитку художнього процесу ХІХ ст., їх не можна розглядати суто послідовно. Адже як романтизм, так і реалізм народжені у ХІХ ст. новою історичною й естетичною ситуацією. Іноді вони йшли послідовно, іноді – паралельно, а іноді й взаємно перепліталися (див. розділ “Взаємодія романтизму і реалізму”).

У ХІХ ст. митці зводили естетику до мінімуму і прагнули будувати художні твори на відтворенні реальності. У цім сенсі все класичне мистецтво століття було реалістичним.

Хосе Ортега-і-Гассет, іспанський філософ

Романтизм і реалізм: відмінні риси

Проте між романтизмом і реалізмом були й принципові розбіжності. Насамперед, якщо романтизм абсолютизував творчу уяву письменника, то реалізм робив акцент на спостереженні за життям і дослідженні його явищ. Художня творчість наближалася до наукової діяльності. На перший план, як і за доби Просвітництва, виходять пізнавальна й виховна функції мистецтва. Так, Оноре де Бальзак у повісті “Гобсек” випередив власне науковий аналіз капіталізму, суспільного устрою, який тільки-но ставав на ноги.

РЕАЛІЗМ ХІХ ст

Гюстав Курбе. Каменярі, 1849

Живопис полягає у зображенні речей, які художник може побачити і торкнутися… Я твердо дотримуюся поглядів, що живопис – гранично конкретне мистецтво і може полягати лише в зображенні реальних, даних нам речей… Це абсолютно фізична мова.

Гюстав Курбе

Згадаймо, що романтиків цікавив “незвичайний герой у незвичайних обставинах”: нескорений бунтівник, одинак, вигнанець, “зайва людина”. І на етапі переходу від романтизму до реалізму ця риса була притаманна і деяким персонажам реалістичних творів (такими певною мірою є Онєгін і Печорін).

Якщо романтики тікали від реальності, задихалися в “сірій буденності”, то реалісти зазвичай зображували людей звичайних, зовсім негероїчних професій: селян, робітників, дрібних службовців, лихварів під час їхньої буденної праці. Причому ця риса притаманна не лише літературі, а й іншим видам мистецтва.

Реалісти не боялися показувати у творах також потворних у своїй тупості та ницості людців різних суспільних станів. Були такі персонажі й у романтиків, досить згадати Крихітку Цахеса з однойменної повісті-казки Е. Гофмана. Але реалісти не зловживали гротесково-фантастичними фарбами, знаходячи справжнісінький гротеск у реальному житті. Їхні герої такі переконливі, що в них можна впізнати риси реальних людей, яких читач неодноразово бачив особисто. Це, наприклад, відворотна у своїй самозакоханості “значна особа”, яка буквально розчавила й без того упослідженого Акакія Акакійовича Башмачкіна (“Шинель” М. Гоголя). Це було справжнісіньким “естетичним переворотом” реалістів – для них практично не існувало “нехудожніх”, низьких, заборонених тем і героїв.

Крім того, у творах романтиків (як і класицистів, згадаймо пана Журдена) широко представлені герої як носії однієї домінуючої пристрасті. Варто зауважити, що реалісти також використовували цей класицистичний і романтичний прийом. Так, у вже згаданій повісті М. Гоголя “Шинель” Акакій Акакійович Башмачкін якраз і є носієм однієї пристрасті – бажання пошити нову шинель. І що з того, що декому це може видатися дріб’‎язком? На те ж він і “маленька людина”, що навіть дріб’‎язкова мета може здатися йому великою й доленосною.

Перш ніж писати, письменникові слід проаналізувати всі характери, перейнятися всіма звичаями, обійти всю землю, відчути всі пристрасті, адже всі пристрасті, країни, звичаї, характери, явища природні та моральні, – усе це має пройти через його аналіз.

Оноре де Бальзак

Натомість у реалістичних творах дотримання принципу життєподібності вимагало від митця-реаліста глибокого психологізму в змалюванні особистості, розкритті її багатогранності й неоднозначності. Тож часто герой реалістичного твору не міг бути носієм однієї-єдиної незмінної пристрасті хоча б тому, що його характер поданий у розвитку, у постійному русі, змінах, у тому числі і в змінах цих самих пристрастей.

Особливу увагу реалісти приділяли зображенню людини в суспільстві – література стає соціальною. Середовище “ліпить характер людини”, як скульптор шматок глини чи гіпсу. Але тут є і зворотний зв’‎язок: “створена” суспільством людина, своєю чергою, сама творить це суспільство, оскільки здатна брати свідому участь у його зміні.

Узагальнюючи, можна зазначити, що улюбленим романтиками “винятковим особистостям у виняткових обставинах” реалісти протиставили зображення “типових характерів у типових обставинах”.

Порівняльна характеристика романтизму і реалізму

Романтизм

Перевага естетичної функції мистецтва

Перевага пізнавальної та виховної функцій мистецтва

Неприйняття буденності, втеча від неї

Широке зображення буденного життя, занурення в закономірності його розвитку

Перевага всього екзотичного, незвичайного

Звертання до “неестетичних тем, образів, мотивів”: описів буденної праці, жахливих умов життя нижчих прошарків суспільства, потворних у своїй тупості та ницості людців різних суспільних станів

Відкриття історичного та місцевого колориту, самобутнього для кожного народу та епохи

Осягнення схожості в різному, вміння знаходити зв’‎язки та збіги у світі, який постійно змінюється

Схильність до всього неповторного, виняткового

Пошуки типового, спільного навіть у несхожому

Звеличення “життя духу”, культ почуттів, поетизація уяви митця

Широке використання наукових методів: спостереження, аналіз, систематизація, узагальнення тощо

Зосередження уваги на внутрішньому світі людини

Зосередження уваги на взаєминах людини й суспільства, впливі соціально-історичних умов на формування особистості

Романтизм

Реалізм

Романтична умовність, ідеалізація, згущення фарб

Принцип життєподібності, аналіз суспільних законів, психологізм у змалюванні особистості

Заперечення раціоналізму, утвердження несвідомого, інтуїтивного

Раціональне дослідження, ретельний, наближений до наукового аналіз зображуваного

Увага до минулого (передовсім Середньовіччя)

Увага до сучасних реальних проблем

Зображення самотнього героя, відкинутого суспільством

Зображення людини в її взаємодіях із суспільством, впливу соціально – побутової ситуації на формування особистості

Герой – “виняткова особистість у виняткових обставинах”

Герой – “типова особистість у типових обставинах”

Герої – загадкові бунтарі, вигнанці суспільства, які перебувають у полоні фатальних пристрастей

Герої – люди конкретних професій, які займаються своєю буденною роботою: селяни, робітники, чиновники, банкіри, підприємці

Наявність “героя без минулого” (байронічний герой), про причини страждань якого можна лише здогадуватися

Формування особистості зображується як суворо вмотивоване, середовище “ліпить характер людини”, як скульптор ліпить з гіпсу чи глини

Алогізм, відсутність раціонально обгрунтованої вмотивованості подій і вчинків персонажів, підкреслено хаотична структура творів

Логічна вмотивованість, чіткі причинно-наслідкові зв’‎язки подій та вчинків персонажів

1. Назвіть характерні ознаки реалістичної літератури ХІХ ст.

2. Чому характерною ознакою реалістичної літератури І половини ХІХ ст. стало поєднання романтичних та реалістичних засобів творення образу, виділення домінуючої риси характеру героя?

3. Яким було місце реалізму серед інших мистецьких напрямів у літературі ХІХ ст.?

4. Яким є ставлення письменників-реалістів до світу? Якими вони бачили стосунки між реальним життям та літературою?

5. Доведіть, що письменники-реалісти за допомогою художніх образів хотіли дослідити світ та місце людини в ньому, щоб визначити загальні закони розвитку суспільства та особистості.

6. Чи можна мистецтво реалізму назвати аналітичним? Чому?

7. Чому в літературі середини ХІХ ст. провідним напрямом стає реалізм, а провідним жанром – роман?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

РЕАЛІЗМ ХІХ ст