Раціоналізм і дедуктивний метод Рене Декарта
Р. Декарт так само, як і Ф. Бекон, стурбований проблемою достовірності пізнання. Однак на відміну від свого британського колеги він апелював до розуму і самосвідомості, а не до досвіду й експерименту. Щоб отримати достовірне знання, потрібно відмовитися від усіх суджень, прийнятих на віру, за звичаєм або прикладу. Чуттєвий досвід не може служити бездоганним джерелом істинного знання, так як внутрішній і зовнішній досвід здатні нас обманювати (наприклад, ампутована нога “болить”, а ложка у склянці води здається зламаною).
Істинне пізнання починається з радикального сумніву, якому необхідно піддати все існуюче. У підсумку виявиться, що засумніватися можна в усьому, крім самого сумніви. Так Декарт формулює свою знамениту тезу: “Я мислю (сумніваюся), отже, існую”. Очевидність цієї істини не підлягає сумніву. Достовірне знання з необхідністю може випливати з такого роду очевидних і зрозумілих для розуму положень. З формули Декарта логічно випливає така онтологічна картина: 1. Існує Я – неподільна субстанція, природа якої – мислення. Це – моя душа, яка робить мене тим, що я є. Вона відмінна від тіла. 2. Існує тілесна субстанція, що володіє протяжністю. Вона трехмерна і ділена. За аналогією можна мислити про світ у цілому, в якому існують дві субстанції: мисляча й протяжна. Наявність в світі двох якісно різнорідних субстанцій обумовлює розподіл усього знання на два не зводиться один до одного типу пізнання і знання: метафізику – філософську науку про мислення і фізику – науку про природу. Саме Декарту європейці “зобов’язані” теоретичним обгрунтуванням необхідності розриву людського пізнання і втратою цілісності знання.
Формула Декарта має не тільки онтологічне значення, а й метафізичне. Метафізика Декарта виникає з наступного міркування: сумнів є ознака недосконалості людини, бо пізнання прагне до подолання сумніву, т. Е. До чогось досконалого. Ідея вдосконалення, отже, була вкладена в мене тим, чия природа поєднує в собі всі досконалості, т. Е. Богом. Це, по Декарту, теж достовірне доказ. Всі ясні і виразні ідеї походять від Бога. Таким чином, Декарт на основі сумніви приходить до ряду, на його думку, абсолютно достовірних положень, відштовхуючись від яких за допомогою раціонального дедуктивного методу можна отримувати бездоганне знання. Суть цього методу викладена в його роботі “Роздуми про метод” і зводиться до наступних правил:
1. Ніколи не приймати за істину нічого, що не відповідає критеріям ясності та очевидності.
2. Ділити кожну розглянуту проблему на таку кількість частин, який буде потрібно, щоб її краще дозволити.
3. Думки необхідно розташовувати в строгому порядку: пізнання починати від простого і потім поступово переходити до більш складних об’єктах.
4. Постійно повертатися думкою назад, щоб переконатися, що нічого не пропущено в процесі пізнання.
Якщо слідувати цим правилам, вважав Декарт, то будь-яка істина може бути відкрита. Раціональний метод у застосуванні до природи містить у собі уявлення про останню як складної механічної машині, яку можна розібрати і заново зібрати. Ціле фактично робиться рівним сукупності частин. Пізнання природи рівносильно “розбирання” машини. Таке розуміння природи було обумовлено тим, що в XVII столітті панівною наукою була механіка. Таким чином, за Декарту, природа є мертвий об’єкт пізнання. У цьому плані він мало чим відрізнявся від Ф. Бекона.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)