Пушкінський “Современник”

Наприкінці 1835 Пушкін сповістив Бенкендорфа про свій намір видавати літературний журнал. У квітні наступного року вийшов перший номер пушкінського “Современника”. Поетові вдалося зібрати в журналі найбільших письменників країни. Серед його авторів були Гоголь, Кольцов, Тютчев. У “Современнике” Пушкін надрукував кілька великих своїх творів і критичних статей.

Трагічні обставини гнітили поета, і він шукав опору у власному і народному досвіді, в тому числі в християнській релігії, яка також представляла для Пушкіна значний культурний пласт. Пушкін цей був релігійним, а світським письменником. Але так як він виховувався у православному середовищі, де релігія відігравала значну роль, то його художня культура харчувалася і релігійними ідеями, мотивами і образами.

Християнська етика не суперечила гуманістичним спрямуванням Пушкіна, а багато в чому збігалася з ними. Поет звернувся до релігійних текстів, щоб з їх допомогою зміцнити свій дух і щоб вони допомогли йому триматися до кінця дорогих йому моральних цінностей, коли всі спроби перетворити життя силою творчості були вичерпані.

У цих умовах залишалося тільки надія на Бога і батьків церкви.

У другій половині 1830-х років Пушкін задумав і написав кілька програмних віршів, в основу яких покладено роздум про себе і для себе, що являє собою вихоплений з потоку думок і переживань внутрішній ліричний монолог. Подібність таких віршів виявляється в тому, що вони присвячені загальнолюдських тем, включають загальнолюдські символи релігійного та іншого характеру і в багатьох з них роздум перервано, хоча вірші закінчені і думка в них завершена. У число цих віршів входять, наприклад, “… Знову я відвідав…”, “Коли за містом, задумливий, я блукаю…”, “Мирське влада”, “З Піндемонті”, “Батьки пустельники і дружини непорочні… “. Сюди ж потрібно віднести вірша “Мандрівник”, “Наслідування італійському”, “Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…”, незавершений уривок “Даремно я біжу до сіонських берегів…”. Деякі з перерахованих віршів, за припущенням Н. В. Ізмайлова, уточненого іншими пушкіністами, входили в так званий Каменноостровский цікл1 (найменування отримав від Кам’яного острова, де Пушкін жив на дачі і де було написано більшість віршів, виключаючи “Мандрівника”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Пушкінський “Современник”