Психолого-психіатричні наслідки надзвичайних ситуацій
Психолого-психіатричні наслідки будь-якої надзвичайної ситуації визначаються її індивідуальної значимістю для конкретної людини (“критична життєва ситуація”, “психологічна катастрофа” і т. Д.). У медичній психології прийнято виділяти чотири ступені критичній життєвій ситуації: стрес, фрустрація, конфлікт і криза.
Стрес (від англ. Stress – напруга) – неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка вимагає функціональної перебудови організму, відповідної адаптації. Необхідно підкреслити, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, але не кожна з них буває критичною (“повна свобода від стресу означає смерть” – Г. Сельє). Критичні стани викликають дистрес, пережитий як горе, нещастя, що приводить до виснаження сил і супроводжується порушенням адаптації.
Фрустрація (від лат. Frustration – обман, марне очікування) – стан пригніченості, тривоги, що виникає при появі перепони до досягнення поставленої мети. У поведінковому плані фрустрація проявляється у двох варіантах – як втрата вольового контролю (дезорганізація поведінки) або як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватної мотивацією (втрата терпіння і надії).
Конфлікт (від лат. Conflictus – зіткнення) – як психологічне визначення передбачає актуалізацію складних внутрішніх (психологічних) проблем, внаслідок виникають вимог життя. На відміну від фрустрації причини, що викликають конфлікт, не є очевидними, не уявляють безумовного табу і завжди сплетені з умовами проблемної задачі. У разі конфлікту саме свідомість повинна порівняти цінність мотивів, зробити між ними вибір і знайти компромісне рішення. У критичній же ситуації суб’єктивно неможливо ні вийти з конфліктної ситуації, ні знайти вихід з неї (свідомість капітулює перед нерозв’язною ситуацією).
Криза (від грец. Crisis – рішення, поворотний пункт) – характеризує стан, породжений встала перед людиною проблемою, від якої він не може піти і яку не може вирішити в короткий час і звичним для нього способом (смерть близької людини, різка зміна соціального статусу і т. д.). Розрізняють два типи кризових ситуацій у залежності від можливості їх подолання: криза, при якому зберігається певний шанс виходу на колишній рівень життя; криза, при якому безповоротно перекреслюються колишні життєві задуми, а альтернативою виходу з положення стає модифікація самої особистості та її сенсу життя.
Таким чином, будь НС завжди супроводжується індивідуальної критичної життєвою ситуацією, вираженість і особливості якої, як правило, визначаються особистістю потерпілого. При цьому “індивідуальна катастрофа” може бути відставлена в часі, а також не мати типових для конкретної НС клінічних проявів, т. Е. Об’єктивна та суб’єктивна її характеристики можуть не мати прямої залежності один від одного. Це є істотним обставиною, що відрізняє медицину катастроф (як в клінічному, так і в організаційному відношенні) від психіатрії катастроф.
До числа найбільш серйозних медичних і психіатричних наслідків НС, на думку В. П. Коханова і В. Н. Краснова (2008), відносяться:
– Загальне погіршення громадського здоров’я населення внаслідок впливу зовнішніх (прямих і опосередкованих) екстремальних факторів;
– Значне збільшення у населення нервово-психічної нестійкості;
– Підвищення схильності до різних видів патології (психічної, соматичної), поширення і накопичення її в різних групах населення.
Крім того, в останні десятиліття у зв’язку із зростанням числа збройних конфліктів, техногенних аварій, природних катастроф, екологічних лих, посилення проявів тероризму та екстремізму в суспільстві наростає соціальна напруженість, збільшується травматизм, настає дефіцит трудових ресурсів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)