Психологічний аналіз суїцидальної поведінки
Щороку у світі 160000 чоловік закінчують життя самогубством, 2000000 чоловік вживають незавершені суїцидальні спроби. У Білорусі з 1995 по 2002 рр. число суїцидів серед чоловіків працездатного віку збільшилася з 56 до 60 випадків на 100000 населення. Щохвилини в світі хтось намагається позбавити себе життя. Однак ці цифри не цілком точні. У багатьох культурах суїцид засуджується мораллю і релігією, а в деяких країнах він карається і законом. Також існує велика кількість замаскованих суїцидів, про що ми поговоримо пізніше. Суїцидальна поведінка не включено до переліку психічних розладів, проте воно може бути спричинено серйозними психологічними проблемами або захворюваннями.
Е. Шнейдман визначає суїцид як навмисну??смерть. Людина робить цілеспрямовану і свідому спробу припинити своє існування. Шнейдман у своїх роботах описує 4 типи суїцидентів:
1. Шукачі смерті. Вони явно прагнуть померти в момент вчинення суїцидальної спроби, хоча це прагнення може вже через невеликий проміжок часу змінитися сумнівами.
2. Ініціатори смерті – прагнуть померти, тому вважають, що їхня загибель неминуча. До них можуть ставитися, наприклад, невиліковно хворі люди.
3. Заперечники смерті – вважають, що будуть щасливі в іншому світі.
4. Гравці зі смертю – для них характерна подвійність по відношенню до власної смерті, навіть у момент скоєння суїцидальної спроби.
Крім того, в деяких випадках людина непрямим, несвідомим чином прискорює свою кончину (важко хвора людина не звертається до лікаря).
Суїцидальна поведінка вивчається із залученням людей, які вчинили парасуіцід (незавершену суїцидальну спробу), за допомогою ретроспективного аналізу (відтворення ситуації, що передує самогубству), аналіз передсмертних записок.
Основними факторами, які стримують або сприяє вплив на суїцид, є:
– Норми культури. У деяких культурах число суїцидів велике, в інших – дуже маленьке;
– Побожність. Глибоко віруючі люди рідше скоюють суїцидальні спроби;
– Пол. Жінки в 3 рази частіше скоюють суїцидальні спроби, проте в той же час їх спроби в 3 рази рідше виявляються завершеними. Таким чином, фактором ризику для завершеного суїциду є чоловіча стать;
– Сімейний стан (найбільш високий ризик суїциду для розлучених, далі для овдовілих, одиноких, і найбільш низький він для одружених людей);
– Стрес;
– Важка хвороба;
– Вік. Чим старша людина, тим вище ризик суїциду, хоча останнім часом у багатьох країнах збільшується кількість суїцидальних спроб, які скоюють діти та підлітки. Найбільш небезпечним в плані суїциду віком є??період 45-65 років, а кількість суїцидальних спроб найбільшу в підлітковому віці і у віці 20-30 років. У 2003 р 110 підлітків у віці від 14 до 18 років скоїли суїцидальні спроби. Найбільш поширеним формами суїцидальних спроб у підлітків є самопорези і самоотруєння, останні частіше призводять до смерті;
– Суїцидальні спроби у членів сім’ї. Вони збільшують ризик суїциду в цій сім’ї;
– Психічні розлади (тут найбільш пов’язані з суїцидом депресія, шизофренія, залежність від психоактивних речовин);
– Психологічні травми (небажана вагітність, насильство, образа, втрата близьких);
– Наслідування харизматичним особистостям або просто героям газетних публікацій. Встановлено, що після публікації в газетах докладної статті про самогубство (особливо відомого і улюбленого в цій місцевості людини), число суїцидів збільшується;
– Попередні суїцидальні спроби.
Що стосується причини суїциду, то її необхідно виявляти індивідуально. Є. І. Круковіч називає суїцидальну поведінку однієї з форм кризового реагування. Під кризою в психологічному сенсі розуміється гостре емоційний стан, що виникає при блокуванні однією з форм цілеспрямованої життєдіяльності людини. Криза виникає в особливі періоди життя. Людина може реагувати на кризу як нормально, так і патологічно.
Важливим завданням для психолога є розпізнавання і превенція суїцидальної поведінки. За численними даними, про суїцидальної налаштованості людини свідчать:
– Суїцидальні погрози. Всупереч поширеній в суспільстві помилці про те, що люди, які загрожують покінчити з собою, ніколи цього не зроблять, згідно ретроспективним дослідженням, значна частина самогубців в тій чи іншій формі розмовляли з близькими та знайомими про свою смерть;
– Зміна звичного способу життя: самоізоляція, різке зниження повсякденної активності;
– Явне зниження соціальної адаптації;
– Підвищена частота візитів до лікаря;
– Синдром “завершення справ”: людина віддає борги, просить вибачення у тих, кого він скривдив, дарує знайомим улюблені речі, пише листи, приводить в порядок паперу та ін.;
– Попередні суїцидальні спроби (за деякими даними, до 60% таких людей здійснюють повторний суїцид).
Проблема суїциду в науці вивчається більше 100 років. За цей час були розроблені кілька підходів.
Найбільш видатним представником соціологічного підходу є Е. Дюркгейм (його відома робота по суїциду була опублікована в 1897 г.). Дюркгейм вважав недостатню включеність людини в суспільство однією з найбільш вірогідних причин самогубства. Під недостатньою включенностью він розумів: відсутність сім’ї або серйозні сімейні проблеми, слабкі зв’язки всередині громади, порушення зв’язку з суспільством в результаті важкої хвороби, бідності і т. п. причин. Дюркгейм виділив егоїстичні, альтруїстичні, аномічні і фаталістичні суїциди.
Якщо звернутися до статистично певним факторам ризику, які ми перерахували вище, то можна побачити, що – деякі висновки Дюркгейма абсолютно справедливі. Однак соціологічна теорія суїциду розглядає цю проблему лише із зовнішнього (по відношенню до суициденту) сторони. Незважаючи на те, що бідність і самотність підвищують ймовірність самогубства, далеко не всі бідні і самотні люди намагаються покінчити з собою.
Тому за минулі 100 років з’явилися й інші підходи.
Психопатологічний підхід намагається пояснити самогубство психічною хворобою, причому в тих випадках, коли анамнез не дозволяє судити про її наявність за деякий час до суїциду, говорять про гострому нападі психічного захворювання.
Першим психологічним підходом до суїциду став підхід психоаналізу. Психоаналітики називають суїцид зверненим на себе вбивством і пов’язують його з ідеями гріховності, самонаказанія, почуттям провини. Х. Томе і Х. Кехеле називають суїцид “типовим зверненням агресії проти самого себе” (т. 2, с. 355-357). Вони описують випадок Мартіна У., який страждає від сімейних конфліктів і здійснював суїцидальні спроби. Мартін виріс в оточенні, позбавленому емоцій. Його батьки вели замкнутий спосіб життя, такий спосіб життя згодом став вести і сам пацієнт. Він завжди тримався серйозно, холодно і стримано: “Я хотів тільки вдихати, бо боявся, що щось зле вийде при видиху” (с.356). Мартін вважав себе винним у смерті молодшої сестрички, особливо тому, що він колись перекинув коляску. Лише значний час по тому він дізнався, що вона померла від вродженої вади серця. Зміцненню почуття провини сприяло і несприятливий збіг обставин: в день похорону Мартін бурхливо утворився приїзду улюбленого дядька, за що був покараний батьком. Характерно, що Мартін ніколи не обговорював своє почуття провини з батьками. У дорослому віці у Мартіна неодноразово з’являлося бажання кинути все, покінчити з усім, втекти в чужу країну з ризиком для власного життя.
Представники когнітивного і когнітивно –
Бихевиорального підходів (А. Бек, М. Селігман) говорять про почуття безнадії, про переживання людиною свого майбутнього як безперспективного.
Згідно поширеній навіть серед професіоналів забобону, не слід відкрито питати пацієнта (клієнта) про його суїцидальних наміри. Однак замовчуючи цю тему, психолог лише дає зрозуміти співрозмовнику, що вона є небажаною. Якщо ви, за даними власних спостережень, оцінюєте ризик суїциду як високий, слід задавати пацієнту навідні запитання. Їх можна знайти, наприклад, в опитувальнику депресії А. Бека (переходити до наступного питання потрібно лише в тому випадку, якщо клієнт відповів на питання ствердно):
– Чи були у вас думки про смерть?
– Думали ви про те, що якби вас не стало, проблеми вирішилися б самі собою?
– Виникало у вас бажання покінчити з собою?
– Яким чином ви збираєтеся / збиралися це зробити?
– Які приготування ви зробили?
– Коли ви збиралися / збираєтеся це зробити?
Природно, ризик здійснення самогубства зростає від
Першого питання до останнього. Якщо людина визначив спосіб суїциду, і він цілком доступний, то ризик суїциду дуже високий, і пацієнт потребує термінової психологічної допомоги. У Білорусі така допомога, крім психіатричних лікарень та амбулаторій, виявляється в кабінетах соціально-психологічної допомоги, а також фахівцями міської та дитячо-підліткового телефонів довіри.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)