Психофізіологічні механізми установки

Феномен установки в рамках Російської психофізіологічної школи був вивчений Д. Н. Узнадзе (1966). Він розумів під установкою неусвідомлюване стан готовності до певної активності. Вона виробляється в людини за умови багаторазового повторення одних і тих же впливів в одній і тій же ситуації.
Найвідоміший експеримент, що доводить реальність установки, проводиться наступним чином. Випробуваному закривають очі і одночасно в дві руки вкладають дві кулі різного розміру. Випробуваному пропонується вголос відповісти, в якій руці, з його точки зору, знаходиться куля більшого об’єму. Ця процедура однотипно повторюється не менше 10-15 разів. Потім, не інформуючи випробуваного, йому в руки вкладають два однакових кулі і фіксують його відповідь. Установка виявляється в тому, що людина деякий час не помічає зміни розміру кулі, а потім починає оцінювати з двох рівних куль як більший той, який вкладають у руку, в яку перед тим вкладали менший кулю. Істотно рідше випробовувані вважають, що більше за розміром та куля, який знаходився в руці, де до того був більший кулю.
Оскільки Д. Н. Узнадзе показав подібні закономірності як у стані неспання, так і в стані гіпнотичного сну, прийнято вважати, що установка формується на неусвідомлюваному рівні й випереджає рішення задачі на усвідомленому. Установка відображає найважливіший принцип функціонування мозку, що складається в тому, що сприйняття подій зовнішнього світу і відповіді на них зумовлюються колишнім досвідом, який приписує різним подіям різні ймовірності і налаштовує мозок на більш ймовірні події. Ми вже говорили раніше, що за сприйняття подій максимальної ймовірності, мабуть, відповідає ліва півкуля. Таке передбачення найбільш типових стимулів прискорює ідентифікацію зовнішніх об’єктів і підвищує ефективність поведінки організму.
На рівні головного мозку при створенні установки формується функціональний стан у вигляді підвищеної збудливості певних нейронних ансамблів. Їх активність сприяє “упередженості” до сприйняття тих чи інших стимулів, що виражається в зміні їх значимості і зумовлює готовність до певної поведінки (Костандов, 2004).
Установка проявляється не тільки в полегшенні сприйняття певних стимулів, але й у неможливості побачити чи почути інформацію, яка не відповідає виробленої установки. Д. Н. Узнадзе скористався підказкою, описаної в оповіданні А. Чехова, в якому гімназист, довго зубрів латинь, прочитав російське слово “нісенітниця”, як латинське, з чого вийшло незрозуміле слово “ренікса”. Була запропонована методика, в якій випробуваним пред’являли безглузді латинські слова багато разів. Потім вони і з’являлися на екрані російські слова продовжували читати як латинські.
Важливим ефектом дослідження установки з’явилося розуміння того, що впізнання стимулу – це активний процес, при якому мозок контролює потік що у кору сенсорних стимулів. Дотепер процес упізнання зовнішнього стимулу розглядався як ієрархічний процес, який з аналізу окремих ознак сигналу в проекційних зонах кори великих півкуль, а закінчується в асоціативних зонах прийняттям рішення і усвідомленням. Тепер необхідно додати до цього предожіданіе того, що буде сприйнято, і контроль потоку сигналів, що йдуть знизу вгору (від рецепторів в кору) сигналами, спрямованими зверху вниз (з кори до нижчого структурам обробки вхідної інформації). В англомовній літературі процеси знизу вгору називаються bottom – up, а зверху вниз – top – down).
Нова двостороння модель підтверджується фактом, що в процесі сприйняття існує короткий латентний період, під час якого активуються структури лобової кори. Можливо, саме в цей час оживають в пам’яті образи, які змінюють сприйняття інформації, роблячи його упередженим. Існують прямі зв’язки лобової кори з асоціативними зоровими і слуховими областями, які і забезпечують інформування лобової кори про зміни у зовнішньому середовищі.
Є припущення, що неможливість побачити (сліпучий ефект) ту чи іншу інформацію, пов’язана з переважанням низхідних впливів (з кори вниз) над висхідним сенсорним потоком (Костандов, 2004).
Отже, сприйняття є процес зіставлення сенсорної інформації з установкою, тобто з внутрішнім поданням про сприймаємо об’єкті, яке зберігається в робочій пам’яті. При збігу цих двох інформаційних потоків сприйняття нової сенсорної інформації полегшується. При неузгодженість висхідній сенсорної інформації з активованою установкою може або виникати контрастна ілюзія (як у випадку експерименту з двома кулями), або ефект засліплення, коли людина якийсь час не здатний сприймати іншу інформацію, ніж очікувана.
Все це дозволяє говорити про ще один важливий аспект сприйняття – інертності або рухливості установок. Ця якість можна виміряти в експерименті, визначивши число проб, в яких спостерігається порушення сприйняття та оцінки нових стимулів, що пред’являються замість старих. Було виявлено, що стійкість установки визначається індивідуальними особливостями особистості, рівнем мотивації, складністю вирішуваних завдань. Випробовувані зі стійкими установками не самостійні, але сумлінні, старанні, точні, акуратні, наївні, приймаючи багато чого на віру. Випробовувані, легко змінюють установку, кмітливі, легко оперують абстрактними поняттями, швидко схоплюють нове, самостійні у прийнятті рішень критично налаштовані до навколишньої дійсності, нетерпимі до обмеження особистої свободи. Підвищення рівня мотивації підсилює інерційність установки. Інертність посилюється і при ускладненні пред’являються випробуваному завдань, вона прямо залежить від об’єму оперативної інформації, яку потрібно утримувати в робочій пам’яті (Костандов, 2004).
Мабуть, префронтальна кора відповідальна за гальмування поточної установлення та заміни її нову. Для ефективного функціонування людини в постійно мінливій середовищі необхідно оптимальне поєднання швидкого формування нової установки і настільки ж швидкого її згасання при зміні обстановки. Отже, необхідний баланс стійкості і рухливості установки для виконання нею регулюючої і координуючої роль в організації неусвідомлюваного рівня когнітивних процесів (Костандов, 2004).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Психофізіологічні механізми установки