Провесна – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Related posts:

1. Я не просив осінньої обнови – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Я не просив осінньої обнови Як хліба нашого насущного в Отця. Вона ж явилася – чудесна і чудова – Негадано, неждано мить оця! Я не вимолював натхнення миті І не настроював себе на творчий лад, В якому образи палкі і сумовиті Займуться й згаснуть, як осінній сад. Я зовсім не благав на […]...
2. Ранок – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок Його зозуля на крилі принесла І птаство будить у гаї “ку-ку”, Рибалка-вітер променисті весла Занурює у повінь гомінку Густих ланів, росистих, колосистих Висвистуючи пісеньку на жарт. Вклоняється тополя дзвінколиста Березам лагідно, а маки сиплять жар. І линуть, линуть хмари звідусюди, І сонце крила золоті звело. Мале хлоп’я (і з нього будуть люди!) Біжить стрічати […]...
3. Осіннє – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Осіннє Лементує мева над лиманом – Чуєш, наче ридма птах рида. Вересневим вже кінець оманам, Глянь – рідіє осока руда На заплавних прибережних багнах, Вже на пальцях полічити дні, Як індійське літо сонцем пахне, Те, що бабиним було мені. Тут над плавнями не лине павутиння І огудини не палить дітвора – Все ж мені найкращою […]...
4. Чуже місто – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Чуже місто Під сонцем вечірнім багряняться шиби, У стрижених парках виблискує листя, На гаснучім небі, мов мертві риби, Гойдаються хмари свинцево-сріблисті. Дай руку, кохана. Ми разом ітимем, Втікатимем хутко, немов від погоні, З провулків, отруєних злістю і димом, Від хат, де лише на вузьких підвіконнях Старанно підливані квітнуть герані – Нудного життя дешевенька окраса, Де […]...
5. Мати – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Мати В далеку путь ідуть її сини, Зa тридев’ять земель чужих і невідомих, І їм услід, прадавній і сумний, Її руки трикратний хресний помах. О, руки матірні, і ніжні й шкарубкі, До вас вернутися лише на мить єдину! В далеку путь рушають парубки, Ідуть на подвиг у ясну годину. Відвага прадідів у грудях вироста, І […]...
6. На смерть Галини Журби – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На смерть Галини Журби Навік завмерли брови в спогаді суворім, Руці вже не виводить дивне дійство слів, Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим Про Київ рідний і такий же рідний Львів. Вже Вам не спалахнути дотепом яскравим І жартом не сипнуть, щоб сіллю очі пік, Що це й робили Ви безоглядно, по праву, […]...
7. Вже світає, а ти ще не спав – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Вже світає, а ти ще не спав, Не заплющив безсонням роз’ятрені очі, Прислухаєшся: горлиця в лузі туркоче, Й кряче зграя прожерливих ´ав. За вікном неба синій квадрат – На погожу, як видно, займається днину, Час вставати і теплу лишати перину І не слухать про спокій порад. Час гаряче лице остудить, Проковтнути якийсь […]...
8. Прощання – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Прощання Я знаю – спинимось на тій гіркій межі, Що так непорівно розділить наше горе. Чому ж мовчати і вагатися? Скажи Останнє слово – тихе і суворе. Ти кажеш: все мине, як ніч минула ця, Зів’яне все, як брості ці ясмінні, А я бажав, щоб назавжди серця Були як зорі – світлі і незмінні. Та […]...
9. П. В. Одарченкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ П. В. Одарченкові У Вас і прізвище, нівроку, наче дар – О, дарче! – перш звучить мені у ньому, І тільки згодом згадую свідомо, Що це ж жіночий рід йому початок дав… У нашій мові є жіночі сила і краса, Того ж самого роду й українська мова, І все величне в ній – від правди […]...
10. Настроєве – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Навала хмар на овиді й в зеніті, Дощу диханням виповнена вщерть, Неквапно сунеться… Густі набряклі ниті Розмотує небесна круговерть. І ми в таку неблагосну годину Лишаєм затишок домашнього тепла, Рушаючи в мандрівку несходиму, Що нас так довго у житті вела… Уже й не знати – звідки і куди ми Отак задумано бредемо навмання – Рівниною […]...
11. Спогад – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Спогад Це, певно, старість все частіше Мене в минуле порива… Світанку тополина тиша Й молитви матері слова. Хвилююче й незрозуміле Оте: “…распнийся же за ни…” Так серце солодко щеміло, Як чув: ” ще позорюй, засни…” Її цілунку шепіт-дотик, На чілці лагода долонь І в колисковій сірий котик Муркітливо нагонить сон… Прокинься! Це ж миттєвий спалах […]...
12. Матері – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Матері За сполохами, за громами, За вибухами, за димами, За дорогами, за роками, За сторіками, стоморями Голосу твого не почути, Образу твого не забути, Бо мова твоя затихла, А врода твоя застигла: Теплі руки, пропахлі тістом, Біла шия з разком намиста, Ніжні губи, усміхнені тихо, Мудрі очі, що бачили лихо Розлуки, наповнені горем, Вже прощальним […]...
13. Доньці Аллі – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Доньці Аллі З покривлених покрівель рине в ринви злива, Змиває спеку й пил з просмолених дахів, Води дзюрчання й бляхи дзвін щасливо В один у серці поєдналися мотив. В хвилини ці я, хвилювання повен, Готов, штанята закасавши до колін, Струмком пускати паперовий човен Й за ним босоніж бігти навздогін. І є таке бажання те нестримне […]...
14. Ранок після бою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок після бою Кіннотникам армії УНР присвячую І Пригадай, як чіткими четвірками Шикувалася сотня наскоро, Як назустріч летів нам Того вітру тривожного спів – Не пахким чебрецем, До нудоти їдким йодоформом Був напоєний подих Розлогих південних степів. Пригадай, як лічили копита Ніким не раховані милі… Знаю, друже, Ми згадуєм завжди про них І про те, […]...
15. Андрію Леготу – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Андрію Леготу З якого краю і з яких сторін Причувся цей прибій морської хвилі? Немов не він шурує втерту рінь, А шерехтять лани уже доспілі. Чи це чиясь, а не моя стопа Заклякла на гарячому камінні, Куди прибій уперто підступа У ритмі колихання і кипіння? Сахнеться хвиля й хутко відпливе З гарячого окрайця суходолу Й […]...
16. Івану Багряному – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Івану Багряному ( в сьому річницю смерти ) Ні, не вінків – сердець було б замало! Могила – трав’янисте покривало, Плита стоїть надгробна прямокутна Й лиця подоба до плити прикута. Рясні дощі полощуть мертвий камінь, Живу траву напоюють струмками, А ранні роси пестять ніжні квіти, Що їх дружина посадила й діти. Це сьомий рік. Зійшлись, […]...
17. Напис на книжці – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Напис на книжці А. Л. Далекий друже, Леготе Андрію, Прийміть поетові поета дар. Я часто згадую й постійно мрію Про хати Вашої гостинний чар. Читаєм вірші – Ви і Ваші гості. Ваш вірш мене у ранню юнь веде, Яскріє дотеп Гіммельрейха Костя, Блищать каскади Олександра Де. І яблуні у Вашому подвір’ї У надвечір’я нам дарують […]...
18. Миколі Француженкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ ( з нагоди 70-річчя ) Всі круглі дати і усі нулі Нехай вже не бентежать Вас ніколи – Вони такі ж бо немічні й малі, А Ви, мій друже, вірний мій Миколо, З когорти, що в юнацтві обіруч, Як кажуть, узяло життя за роги Й серед воєнних бур й житейських круч Не збилося із світлої […]...
19. Інша зима – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Інша зима Склистий сніг, так схожий на сіль, І не сіється він, а січе, Інших зим незагоєний біль Не зникає з моїх очей. Не забути до скону тих зим – Не таких як оця зима. Сніговії морозяний дим Степ увесь до небес підійма. Канонад вогнепальний вир Батареї б’ють навісні Й свіжі ями гарматних вирв Пахнуть […]...
20. На могилі Симона Петлюри – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На могилі Симона Петлюри Вузькі алеї й нагробки – впритул. Старого цвинтаря планована тіснота. За мурами не чути міста гул, А тут лише одна дошкульна нота Бринить на серці, наче на струні, І крає душу похоронним ритмом – Чому у цій байдужій стороні Ти смерть прийняв з лицем відкритим? Ти впав, як личить лицарям, в […]...
21. Либонь усе життя на перехрестях – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Либонь усе життя на перехрестях, У пам’яті – стежки, шляхи, путі, А серце вперто знов таки береться Лихою звабою – світ за очі піти! Туди, де, стрінувшись негадано-неждано, Нам знов судилось навмання іти Алеями, де з лагідних каштанів Злітало квіття на твої й мої сліди, Де у мінливім надвечірнім світлі Пелюстки пролітали […]...
22. Відгриміло. Тільки ваговито – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Відгриміло. Тільки ваговито Та старанно в шиби стука дощ, І зелено-серпанкові віти Розгойдались над асфальтом площ. Тільки, бач, не мерехтливим дивом, Із якого злива пил змела, – Глянцюватим темним негативом Врода кленів на асфальт лягла. Подивлюсь – і відплива тривога З серця, що змирилось поготів З тим, що щастя, видно, нетривкого Ще […]...
23. Сніг у великому місті – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Сніг у великому місті Ляга обметицею на асфальт первинок, Уже бульвар поволі сполотнів І береста обчімханого віник Змітає білу інсуляцію з дротів. Гойдаються перед очима витирачки – Гумові маятники, гострі і тугі, А на обочинах обачні навкарачки Вже накладають на опони ланцюги. Передбачаючи зимову невигоду В години “пік” – світань і вечорів,- Крізь зуби пошепки […]...
24. Поміж зустріччю і розлукою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Поміж зустріччю і розлукою Вже і серця свого не слухаю, І розлуки витримую піст, Поміж зустріччю і розлукою Календарний будую міст. Спершу тижні лічу, потому дні – Ніч за ніччю і день за днем – Поки стужені і потомлені У обійми знову впадем, І зіниці в зіницях втопимо, Замішаєм цілунків сіль Із сльозами світлими схопимо […]...
25. Біля нагробка Євгена Маланюка – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Біля нагробка Євгена Маланюка Двоякісне перо – стилет і стилос – Навіки випало з поета мертвих рук. Невже ж цим звершилось і завершилось – Могила, нагробок і тихий Баунд Брук? Й остання пільга і остання ласка Для душ небагатьох, що спиняться отут,- Посмертна і чужа до непізнання маска Управлена різцем у нагробка плиту? Ні! Вірш […]...
26. Таким – бува – народжується вірш – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Таким – бува – народжується вірш, Де кожне слово знак, а не лише ознака. Поглянеш ранком і очам не віриш: Вохріє на деревах вересневий накип. І пошум верховіть не той, що був колись, Зелений порив не вихриться вгору – Додолу падає завилькуватий лист, На травнику гаптуючи узори. Ще тиждень-два і мотлохом сумним […]...
27. Іще не скресла крига на Дніпрі – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Володимир Сосюра * * * Іще не скресла крига на Дніпрі, А вже весни дихання благовісне В снігах я чую, наче угорі Прозорий крик, крик журавлиний висне. Іще нема конвалій у гаю, І гай мовчить у білому спокої, Та я весни п’янке дихання п’ю З його гілля, що мріє наді мною. Ось я іду, один […]...
28. Короткий переказ – Запросини – ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ – СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ У холодному небі Золотий човен Із хмари на хмару, На хмару із хмари – І на місці… Я розкажу тобі таке, Чого не зможе інший, Бо таємницею володіємо Я та ніч… Там, Де три гори зійшлися, Там, Де три ріки злилися, Там, Де три шляхи зв’язалися, Стоїть хатка. А в тій хатці За […]...
29. І довго я шукав живущої води – Володимир Свідзинський Пам’яті З. С-ської V І довго я шукав живущої води. Аж повістила мені дуплината верба: “Живої води нема на землі; А як зугарний дійти, поспитай у сонця”. І я знайшов неходжені дороги. Передався за гори з голубими верхами І вийшов на долину, де з кожної скелі, З кожного каменя журкотіло світло. Там бавилися молоді веселки, […]...
30. І все, куди не йду, холодні трави сняться – ВОЛОДИМИР СОСЮРА І все, куди не йду, холодні трави сняться, Де дерева шумлять і плачуть за Дінцем, Де вулиці п’янить солодкий дух акацій, Востаннє за вікном заплакане лице… І сняться все мені далекі темні очі, Що в’януть і мовчать в осінній далині… А щоки, як колись, вітри мені лоскочуть, І запах чебрецю несуть вони мені… Ну, як […]...
31. САД – ВОЛОДИМИР СОСЮРА В огні нестримної навали рубали, різали наш сад… А ми дивилися назад і за минулим сумували… Руками власними тюрму творили ми собі одвічну… О будьте прокляті,- кому назад повернуте обличчя! Кати нас брали на штики за слово, правдою повите… Ви ж розумієте?! Віки не знали ми, чиї ми діти!.. Хтось застромив у серце шило в […]...
32. НА СМЕРТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ – ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО Світла зірка та й за гору скрилась, Пишалась гарна квітка та й пожовкла, Співала пташка та й навіки змовкла. І в серці туга залишилась. І серцеві не можна не боліти, Дарма, що інші в небі зорі сяють, Що інші ще в гаю пташки співають І процвітають інші квіти. І будуть інші ще… Та серце знає, […]...
33. ХЛОПЧИК – ВОЛОДИМИР СОСЮРА ХЛОПЧИК У полоні білому, в Одесі, Я згадав: у гуркоті навал По мосту йшов хлопчик літ на десять І свистів “Інтернаціонал”. Вдалині хиталися дерева І синів задумано прибій… Раптом крик повітря полудневе Пронизав наказом гострим: “Стій!” Грубий крик і клацання затвора, І лякливе лопотіння ніг… Але куля зла і гострозора Перетнула хлопчикові біг… Перетнула, кинула […]...
34. Коли ти була зо мною, ладо моє – Володимир Свідзинський Пам’яті З. С-ської Коли ти була зо мною, ладо моє, Усе було до ладу, Як сонце в саду, А тепер розладнався світ, ладо моє. Встала між нами розрив-трава. Розрив-трава високо росте, Розірвала ночі і дні. Перше були вони як крила ластівки: Верх чорний, спід білий, а крило одно. Тепер вони як розламаний камінь – Колють […]...
35. У рідній моїй стороні – Володимир Свідзинський У рідній моїй стороні Не маю я рідного дому, Ні саду – щоб діяти те, Що миле й відрадне мені. Зібрав би я в гарну сім’ю. Дерева, І квіти, і скелі, І плем’я, чий голос – пісні, Любило б оселю мою. Я слухав би джеркіт струмка, Я б міг зупинити в долині Потік і розводити […]...
36. Катрусі на спомин – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Я знов побачив Вас, біляву і веселу, З привітним усміхом на радісних устах. А осінь за вікном жовтаве листя стеле І в вирій одліта за птахом дальній птах. Я той же як колись. Душа моя зелена; А за вікном летить і пада жовтий лист. Я знову Вас зустрів, Ви граєте Шопена; І знаю я, що […]...
37. ВЕСНЯНІ ПІСНІ – ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО (ПОСВЯЩАЄТЬСЯ С. ПАВЛЕНКОВІ) I Веселиться земля, Зеленіють поля, Розвилися гаї і дуброви; Соловейко в садку Тьохка пісню дзвінку; Од квіток дух несеться чудовий. А повітря легке І проміння палке В серці мрії роєм підіймають; І мов сила нова У грудях прибува, І в душі якісь співи лунають. Все збудилось од сну, Зустрічає весну… І розкішна […]...
38. Володимир Святий (Володимир Красне Сонечко) Позашлюбний син великого князя Святослава, його матір’ю була ключниця княгині Ольги Малуша, сестра воєводи Добрині. І хоча батько визнав дитину, багато хто називав його “сином рабині”. Рік народження князя невідомий. Вважається, що це приблизно 960 рік (оскільки його батько, Святослав, народився в 942, а його син, Вишеслав, близько 977). Пізні літописі XVI століття (Никонівський і […]...
39. ЗНОВ СЕЛО – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Знов село. По блакитному трапу Сходить сонце над маревом нив. Я в пальті і у фетровій шляпі, Де колись у свитині ходив. Де колись неповторного літа Одягнув я, смуглявий юнак, Коли став на заводі робити, Не свитину, а теплий піджак. Роки йшли силуетами станцій, Що минали на фоні заграв, Коли я гострооким повстанцем На шинель […]...
40. Чому цвітуть рослини У зимовий період грунт промерзає, а на завершення сезону починає відтавати, що сприяє кращому проникненню води до коренів рослин. Вода, що містить мінеральні речовини сприятливо, впливає на стебла і стовбур рослини, підживлюючи їх поживними і органічними складовими. З настанням весни починається пора цвітіння, тобто рослина починає розмножуватися. Цей процес починається з освіти зачатків квіток в […]...