Протимікробні та протипаразитарні засоби
Мікроорганізми навколо нас: бактерії, віруси, гриби, найпростіші, а також гельмінти і інші паразити; їх природа і функції. Елементарні знання і правила поведінки, що допомагають істотно зменшити ймовірність зараження і запобігти виникненню серйозних патологічних процесів в нашому організмі.
До сих пір ми розглядали роботу систем і органів людини у відсутності впливу хвороботворних мікробів (мікроорганізмів). У повсякденному житті нас постійно оточують мікроби. Вони знаходяться в повітрі, яким ми дихаємо, в грунті, у воді, на нашій шкірі і навіть всередині нас. Більшість з них відносно нешкідливі для людини, але багато і небезпечних.
Особливо небезпечні мікроорганізми, здатні викликати епідемію, коли поширення інфекційної хвороби значно перевищує рівень захворюваності, зазвичай реєстрований в даній місцевості, або навіть ширше – пандемію, коли хвороба швидко поширюється на території ряду країн і континентів. В історії людства найбільш відомі пандемії чуми і холери.
У VI столітті після минулої по Європі пандемії чуми загинуло 100 мільйонів чоловік. Друга пандемія, названа “чорною смертю”, за три роки (1347-1350 роки) забрала понад 50 мільйонів життів, при цьому Європа втратила чверть свого населення. На щастя, в наші дні чума, і цим пишається і фармакологія, і медицина, практично ліквідована.
Також неодноразово вирувала і холера. Перша зареєстрована пандемія цього “бича народів” тривала з 1817 по 1823 рік. Почалася вона в Індії і потім поширилася по всьому світу. Протягом XIX століття пандемії холери виникали знову і знову, охоплюючи всі країни. Відзначено, як мінімум, чотири спалахи цієї інфекції, що тривали від 8 до 15 років кожна. Остання пандемія холери тривала 24 роки (1902-1926 роки)! Без сумніву, число жертв цих лих було величезним. Як вважають, не війни і стихійні лиха перешкодили населенню нашої планети за 150000 років існування перевершити 10-мільярдний рівень населеності, а пандемії.
Крім холери і чуми, мільйони життів несли і інші інфекційні захворювання – дизентерія, черевний тиф… Від останнього тільки в Петербурзі в XIX столітті щороку вмирало близько 1000 чоловік.
Однак не тільки такі загрозливі для життя інфекції змушують страждати людство. Згадаймо хоча б грибкові ураження нігтів…
Слово “інфекція” прийшло до нас з латинської мови і в перекладі означає “заражати”. В даний час під інфекцією розуміють захворювання, викликане мікроорганізмами, до яких відносять бактерії, віруси, гриби та найпростіші.
Трохи вище ми вже згадували, що не всі мікроорганізми викликають захворювання – існують, і їх багато, цілком нешкідливі для людини і тварин мікроби, які звикли мирно співіснувати, що не втручаючись в чужі сфери життя. У цьому розділі ми будемо говорити тільки про здатних привести до інфекційної хвороби (патогенних по відношенню до людини) мікроорганізмах.
Інфекційні захворювання супроводжують людство з самого його появи, але багато тисячоліть справжня природа інфекцій була відома. Тільки в кінці XIX століття французький вчений Луї Пастер відкрив причину цих захворювань – мікроорганізми, і уможливив пошук ліків для боротьби з ними. За іронією долі, Л. Пастер тільки в 60 років був обраний членом Академії наук і не за це відкриття, а за роботи по кристалографії, виконані ним ще в молодості.
Історія відкриття збудників інфекційних захворювань рясніє багатьма яскравими сторінками. Ось одна з них.
Після закінчення медичного факультету Геттінгенського університету Роберт Кох отримав скромну посаду повітового лікаря. Він швидко завоював повагу пацієнтів, і його лікарська практика стала приносити відчутний дохід. У день 28-річчя (було це в 1871 році) дружина подарувала йому мікроскоп. Куплений як іграшка, цей мікроскоп перевернув все життя Коха. Він захопився мікробіологією і втратив інтерес до лікування. Його уява вразили досліди Л. Пастера, який стверджував, що всі хвороби викликаються бактеріями. Р. Кох зайнявся пошуком збудника туберкульозу – важкої хвороби і зараз ще забирає багато життів. Він розглядав під мікроскопом органи людини, який помер від швидкоплинних сухот (туберкульозу легенів), але побачити бактерії йому не вдавалося. І тоді – геніальне рішення – він пофарбував досліджувані тканини спеціальними барвниками. Цей рік – 1877 – став історичним для медицини. У пофарбованому в синій колір зрізі легеневої тканини можна було побачити безліч тоненьких паличок. За ці “палички”, пізніше названі “паличками Коха”, видатний вчений, як першовідкривач збудника туберкульозу, був удостоєний Нобелівської премії.
Хто ж вони, наші невидимі “вороги”, що змушують іноді тремтіти все людство і приносять йому стільки бід?
Бактерії – одноклітинні мікроорганізми, життя яких підпорядковується законам, описаним нами в главі 1.1. Як і всі клітини, вони розмножуються поділом. Бактерії відрізняються великою різноманітністю форм; вони бувають кулястими (коки), в формі палички (бацили), витягнуті і зігнуті (спірохети, лептоспіри, вібріони). Бактерії, для росту яких потрібний кисень, називають аеробами, а ті, які ростуть у відсутності кисню, – анаеробами. Крім того, всі бактерії поділяються на грампозитивні і грамнегативні. Що це означає? У 1884 році датський бактеріолог, фармаколог і лікар Грам запропонував фарбувати бактерії барвником розаніліном (фуксином). Деякі бактерії мають в клітинній мембрані спеціальний білок – пептидогликан. Вони фарбуються за Грамом, тому і названі “грампозитивними”. Бактерії, в клітинній мембрані яких немає такого білка, фарбування по Граму не наражати і, внаслідок цього, отримали назву “грамнегативних”.
Здатність бактерій викликати інфекційні захворювання називають хвороботворні, або патогенністю. Патогенними для людини є ті бактерії, які, потрапляючи в організм, долають бар’єри імунної системи і виробляють отрути (токсини), що отруюють різні тканини і органи. Бактерії, які живуть всередині нас, відносять до природної мікробної флори людини (наприклад, кишкова флора). Частина їх необхідна для нашого організму. Вони беруть участь у перетравленні їжі, виробляють вітаміни, допомагають боротися з патогенними мікробами. Однак інші, їх так і називають – умовно-патогенними, можуть викликати захворювання лише в певних умовах, наприклад, при зниженні опірності організму людини.
Віруси – внутрішньоклітинні паразити, які є причиною численних захворювань людини і тварин. Є віруси, що вражають навіть бактерії, їх називають фаги. Віруси не можуть належати в повному розумінні слова до живих істот, тому що це організми, що не мають клітинної будови, але вони виявляють деякі властивості живого: здатні розмножуватися (тільки в живих клітинах), мають спадковістю і мінливістю. У клітку віруси потрапляють тим же шляхом, що і поживні речовини. У ній вони починають швидко розмножуватися і викликають загибель клітини. Одна вірусна частка дає потомство в тисячі особин, кожна з яких може знову вразити здорову клітину. Відомо більше тисячі різновидів вірусів, близько половини з них небезпечні для людини. Прикладами є віруси натуральної віспи, герпесу, аденовіруси (викликають гострі респіраторні захворювання, або ГРЗ), грипу, сказу, краснухи, поліомієліту та енцефалітів, імунодефіциту людини (ВІЛ), що викликають СНІД (синдром набутого імунодефіциту).
Гриби – одноклітинні або багатоклітинні мікроорганізми, більшість яких живиться розкладаються органічними речовинами рослинного або тваринного походження. Частина їх патогенна, інші – умовно-патогенні і часто входять до складу природної мікробної флори людини. При ослабленні імунітету або при порушенні рівноваги між бактеріями і грибами в порожнині рота і в кишечнику (наприклад, при тривалому застосуванні антибіотиків або гормональних засобів) вони можуть викликати різні захворювання. Пліснява викликають мікози, дріжджові та дріжджеподібні гриби – кандидози, дерматофіти – вражають шкіру.
Найпростіші – мікроорганізми, що становлять подцарство одноклітинних тварин. Вони широко поширені в природі і, потрапляючи в організм людини, можуть паразитувати в ньому. Найпростіші є збудниками амебіазу, лейшманіозу, лямбліозу, малярії та інших інфекційних захворювань.
З відкриття ролі мікроорганізмів в розвитку інфекційних захворювань почалася довга і важка робота з пошуку протимікробних засобів. В результаті цієї багаторічної роботи медицина зараз має в своєму розпорядженні великим арсеналом високоефективних ліків, які дозволяють успішно боротися з багатьма, раніше невиліковними захворюваннями.
Згодом народився новий термін “хіміотерапія”, який запропонував один з основоположників імунології німецький вчений П. Ерліх. Хіміотерапією стали називати придушення лікарським засобом життєдіяльності збудників інфекції або пухлинних клітин без заподіяння шкоди (в ідеалі) клітинам людини.
В основі термінів хіміотерапія і народженого від нього хіміотерапевтичні засоби лежить вибірковість впливу на чужорідну або стала такою (наприклад, під впливом вірусу) клітку всередині людського організму.
Дуже важливо правильно застосовувати хіміотерапевтичні засоби, так як мікроорганізми легко змінюються (мутують) і стають стійкими до дії антибіотика, який діяв на них раніше.
Препарати, що не володіють вибірковістю дії – антисептики і дезинфікуючі засоби, згубно впливають на більшість мікроорганізмів і, на жаль, людські клітини, а значить, їх, як правило, не можна застосовувати у вигляді ін’єкцій.
Главу ми назвали “Протимікробні та протипаразитарні засоби”, так як розглядаємо в ній не тільки ті ліки, які діють на мікроорганізми, а й ті, які вбивають паразитів, що не відносяться до мікроорганізмів – глистів (гельмінтів), вошей, коростявих кліщів.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)