ПРОМЕТЕЙ – ГЕРОЇ – МІФИ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ – Хрестоматія з зарубіжної літератури
За сивої давнини, коли над усім світом панував іще не Зевс, а його батько Кронос, люди, що тільки-но розселилися по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти, що бачили довкола. Зі страхом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.
Від усього, що їх лякало, люди мерщій ховалися в свої глибокі підземні нори, наче кроти.
Згодом владу над усім світом здобув Зевс, що скинув батька в Тартар – у найглибше дно землі й моря, що лежить далеко внизу під царством мертвих, похмурим Аїдом. Із своєї небесної осяяної височіні Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Так би зачах і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і допомогу найблагородніший серед безсмертних – титан Прометей.
Розумний і мужній Прометей сам став на бік Зевса. Він, як ніхто, розумів, що дикі, свавільні титани не можуть справедливо правити світом – для цього, крім сили, потрібний ще світлий розум. І Прометей сам допоміг мудрому Зевсові стати до влади. Здавалося, все йшло до того, що Прометей буде найближчим Зевсовим другом. Та на заваді стали дрібненькі, ледь видні з Олімпу істоти – смертні люди.
Прометей мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, полювати лісову звірину, приручати тварин. Прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити шлях по зорях і лету птахів, навчив добувати з землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи.
А громовладний Зевс і далі не зважав на людей. Зате його сини й дочки – молоді боги, що безжурно жили на Олімпі,- зацікавилися тими дрібними істотами. Знічев’я безсмертні навіть взялися допомагати людям, навчати ремесел і хліборобства, але за те зажадали від них великої шани і багатих дарів.
Щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. Від богів виступав Зевс, від людей – титан Прометей, хоч сам був безсмертний. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч.
Титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. Коли привели жертовного бика, він сам зарізав його й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’ясо, Прометей загорнув у брудну бичачу шкуру ще й поклав зверху гидкі тельбухи.
– Батьку наш Зевсе, вибери собі яку хочеш частину,- лукаво запросив Прометей. Те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам.
Як Прометей і сподівався, Зевс узяв собі купу, більшу і кращу на вигляд. Відтоді смертні стали їсти м’ясо, а кістки спалювати на шану безсмертним.
Розлютився Зевс, збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних нікчем. Страшно загримів він з темно-хмарного Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки. А потім надумав людям кару, аби дошкулити Прометею: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне,- у життєдайнім вогні.
– Хай їдять м’ясо, але сире! – гримів люто Зевс.
Люди не варили їжі, не світили в домівках, не грілися коло багать, і було те життя без вогню злиденним животінням.
Пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він перестрів Афіну Палладу, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу. Афіна Паллада так і зробила, гадаючи, що Прометеєві цікаво поглянути на новий витвір бога – митця Гефеста – на людей із щирого золота, що, наче живі, слугували богам.
А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю.
Чорним грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. У шаленій нестямі Зевс звелів закути титана Прометея в кайдани і припнути на самому краї землі до стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття. Таку кару надумав Зевс останньому з роду титанів, що насмілився змагатися з ним і боронити слабосилих нікчемних людей.
Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефестові, неперевершеному митцеві і ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг – Силу і Владу, суворих, безжальних. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатись рідного батька не міг…
Нарешті титана прикуто. Ані словом не озивається гордий богоборець. Тільки коли зникли за горами Сила, Влада й Гефест, і навколо залягла мертва тиша, Прометей застогнав і голосно крикнув:
– О мати – земле і сонце ясне, всевидюще! Погляньте, як покарав мене Зевс за те, що я був прихильний до смертних і приніс їм вогонь. Страшні мої муки, та я не зрікаюсь свого вчинку!
Якось до Кавказьких гір заблукала нещасна Іо, біла телиця. Колись вона була смертна дівчина, аргоська царівна, така гарна, що в неї закохався Зевс. Та незабаром дізналася про це ревнива, заздрісна Гера і обернула Іо в телицю, ще й приставила пастухом до неї всевидющого Аргоса. Це чудовисько мало очей по всьому тілу стільки, скільки сяє зірок на нічному небі. Ті очі ніколи не заплющувалися всі відразу, навіть коли Аргос засинав, тож він стеріг бідолашну телицю і вдень і вночі. І за це заплатив життям: за наказом Зевса Гермес відтяв Аргосові голову.
Хоч титан сам тяжко страждав, та його схвилювала доля нещасної дівчині”, що стала жертвою жорстоких богів.
– О, як ти, бідна, стогнеш! Я нічим не можу тобі допомогти, бо сам не вільний. Але знай: тебе, смертну, чекає безсмертна слава, навіть море на згадку про тебе люди назвуть Іонічним. А Епаф, твій син від Зевса, започаткує великий рід, що дасть могутніх героїв. Найславетніший з-поміж них, твій далекий нащадок Геракл, прийде сюди і нарешті визволить мене. Знай і те, що всемогутній бог, через якого ми обоє страждаємо, незабаром може втратити свою владу.
Прометей не міг розказати Іо великої таємниці, яку знав тільки він один. Колись, добуваючи для смертних руду в глибокій печері, він дізнався від Мойр, богинь невблаганної долі, що Зевса чекає загибель, бо він схоче одружитися з богинею Фетідою, найвродливішою дочкою морського бога Нерея. А синові Фетіди судилося стати дужчим за батька, хоч би хто він був. Тож Зевса чекає та сама доля, якої через нього зазнав колись його рідний батько Кронос.
– Хай Зевс безжурно живе на Олімпі! – гнівно вигукнув Прометей. – Хай тішиться громами та сипле на землю вогненні блискавки. Але настане день, коли справдиться прокляття його батька Кроноса.
Ці сміливі слова почув із своєї височини Зевс Громовержець. Он як! Покараний Прометей не тільки не скорився, а навіть погрожує йому, всевишньому володареві! Усі підвладні йому стихії Зевс кинув на прикутого Прометея, але той і не думав коритися. Тоді Громовержець звергнув скелю разом з непереможним титаном у чорну безодню.
Та Прометей був безсмертний. Збігли тисячоліття, багато людських поколінь одне за одним пройшли по землі, і тоді Зевс знову підняв із безодні титана, сподіваючись дізнатися про свою долю. Але нескорений Прометей мовчав, і батько безсмертних і смертних вигадав йому ще тяжчу кару: знову висів Прометей, прикутий до кавказької скелі, нестерпно палило його сонце, сікли дощі, шарпали люті вітри, і щодня прилітав туди величезний Зевсів орел, гострими пазурами розривав титанові груди та дзьобав йому печінку. За ніч кривава рана загоювалася, але наступного дня знову прилітав орел і знову люто шматував могутнє Прометеєве тіло.
Ці страшні муки тривали тисячоліття, але ніщо не могло здолати титана. Жодного разу не попросив він пощади в Зевса, не зрікся своєї приязні до смертних. Сам Громовержець уже хотів помиритися з ним, бо й сам не знав тієї таємниці про себе. З Зевсової волі пішла до свого сина богиня Феміда, вона просила Прометея помиритися з Зевсом, і материнське горе розчулило непохитного титана – він розкрив свою таємницю.
Почувши віщі слова, схаменувся Зевс, бо справді намірявся взяти морську богиню Фетіду собі за дружину. Тепер він звелів якнайшвидше віддати Фетіду за смертного, щоб її син не став йому загрозою.
У подяку за засторогу Зевс послав найславетнішого з-поміж грецьких героїв, далекого нащадка Іо – Геракла звільнити титана. Довго шукав він скелю із прикутим Прометеєм, аж нарешті побачив, як угорі шугонув величезний орел, почув стогони і поспішив на страдницькі зойки. Геракл виліз на скелю і дужими руками розірвав Прометеєві пута. Тільки одне залізне кільце зосталося на руці в Прометея, і в ньому застряг камінчик.
Прометей став вільний, а смертні люди, заради яких він прийняв страшні муки, носять відтоді на згадку про нього металеві каблучки і персні з коштовними камінцями. Так каже легенда, але чи це правда, ніхто не знає. Однак знають усі: в тих мужніх волелюбних людей, що віддають свої сили і розум, усе життя на благо народові, палає в серцях іскра незгасного Прометеєвого вогню.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)