Процес мислення
Рішення проблеми рідко відбувається миттєво. Найчастіше воно вимагає певного часу, протягом якого відбувається щось, що дає людині принципово нове знання, раніше була відсутня або в його індивідуальному досвіді, або в досвіді всього людства. Оскільки цей процес недоступний для очей, то існує безліч систем, що описують те, що дозволяє вирішити проблему.
Одна з перших класифікацій належить Дж. Воллесу (Wallas, 1926). Він припустив, що в процесі вирішення проблеми людина проходить через наступні етапи: підготовка (час збору інформації), інкубація (приховане рішення проблеми), інсайт (осяяння – раптове рішення) та розробка (перевірка знайденого рішення за допомогою відомих методів). Ця етапність може багаторазово програватися аж до правильного вирішення проблеми.
Згідно К. Дункера (1981), в процесі осяяння відбувається переструктурування мислення, що веде до зміни зони пошуку рішення. Це переструктурування обумовлено тим, що в задачі щось бачиться як перешкоду, а щось – як засіб її вирішення, якісь елементи завдання можуть виглядати як незмінні, інші – як податливі, елементи бачаться то як роздільні, то як пов’язані. Це переструктурування К. Дункер пояснює декількома механізмами, але вони не можуть вважатися ефективними, що підтверджує і сам автор.
Можливо, що інкубаційний період дозволяє людині оговтатися від втоми, пов’язаної з вирішенням завдання, забути безуспішні підходи до вирішення і знову почати шлях до мети вже по іншому, неапробованих раніше шляху.
Перебираючи різні варіанти вирішення завдання, людина не розглядає послідовно всі можливі рішення, як це робить обчислювальна машина, оскільки багато багатокрокові завдання в цьому випадку не могли б вирішуватися зовсім через великої кількості необхідного часу. Враховуючи це, Г. Саймон ввів поняття “евристика”, тобто такий метод пошуку варіантів, який з бóльшей ймовірністю призводить до вирішення. У цьому випадку перебір шляхів пошуку відбувається не випадковим чином, а на основі досвіду людини. І унікальність цього досвіду, вміння бачити вислизають від обивательського погляду деталі, дозволяють знаходити найбільш ймовірні кроки, що ведуть до результату (Simon, Gilmartin, 1973).
Таким чином, всі дослідники сходяться на тому, що творчість є процесом, який, як феєрверком, освітлюється раптовим рішенням. Але, як і свята передують будні, цієї миті завжди передує прихована від очей тривала напружена внутрішня робота. З погляду С. Л. Рубінштейна (1958), те, що подається як раптове осяяння, – це передбачення (або антиципація) підсумку розумової праці, яка ще буде проведена.
Інша класифікація запропонована А. Р. Лурія (1979). З його точки зору, людина спочатку вивчає умови задачі, потім формує загальний план передбачуваних дій. На наступному етапі намічає, виробляє конкретний метод, за допомогою якого буде вирішувати задачу. Нарешті, на четвертому етапі знайдене рішення зіставляється з вихідними даними.
Очевидно, що етапність в обох класифікаціях приблизно одна і та ж, тільки в уявленнях Дж. Уоллеса цей процес пов’язаний з не піддаються усвідомленому плануванню властивостями мозку.
У психофізіологічної літературі етапність прийняття рішення найбільш послідовно розроблена в рамках теорії функціональних систем П. К. Анохіна (1975). У ній етапи прийняття рішення зіставляються з черговістю структури поведінкового акту. На першому етапі домінуюча мотивація спрямовує мислення людини. Потім на стадії збору інформації надходять сенсорні сигнали аналізуються і зіставляються з уже наявними в пам’яті, тобто відбувається аферентних синтез. Він дозволяє вибрати область пошуку вирішення проблеми і прийняти рішення.
Ухвалення рішення буде завершальною стадією мислення, якщо інформація, отримана від ефферентов за механізмом зворотного зв’язку, буде відповідати передбачуваної, патерни якій представлені в акцепторе результатів дії. Це структура, в якій до того, як відбудеться дію, формується образ передбачуваного результату. Таким чином, мозок здійснює еферентної синтез, збираючи інформацію від органів, які беруть участь у виконанні завдання. При збігу патернів біоелектричної активності, закладених в акцепторе результатів дії, з результатами еферентної синтезу, завдання може вважатися вирішеною. При розбіжності цих параметрів знову активується аферентних синтез і уточнюється картина імпульсів, яка повинна бути отримана в результаті рішення, і зберігається в акцепторе результатів дії. Цей цикл може повторитися багаторазово до того моменту, коли патерни акцептора результатів дії співпадуть з результатом еферентної синтезу. Ухвалення рішення, з позиції цієї теорії, є етапом формування цілеспрямованої поведінки і співвідноситься з періодом часу, коли закінчується планування і починається виконання певного завдання.
Ухвалення рішення відбувається в результаті активності структур мозку, що знаходяться на різних рівнях ієрархії. Найнижчий представлений нейроном, а найвищий – об’єднанням багатьох нейрональних ланцюгів. У процесі прийняття рішення вибирається найбільш ймовірна гіпотеза, яку надалі людина або підтверджує, або спростовує.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)